Постанова № 73255685, 15.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2018 р. Справа№ 910/18700/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 15.03.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 (повний текст складено 29.11.2017)

у справі №910/18700/17 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке»

до Дочірнього підприємства «Аромат»

про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних в розмірі 113 646,70 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке» (далі, позивач або ТОВ «Іллінецьке») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Аромат» (далі, відповідач або ДП «Аромат») про стягнення 113 646,70 грн., із яких: 90 037,67 грн. - інфляційні втрати, 23 609,03 грн. - 3% річних за період з 09.12.2015 по 27.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2015 у справі №911/4520/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, встановлено факт неналежного виконання ДП «Аромат» своїх обов'язків за Договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №20 від 30.01.2015, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 90 037,67 грн. інфляційних втрат та 23 609,03 грн. 3% річних, нарахованих за період з 09.12.2015 по 27.10.2016, тобто за період з дати прийняття судового рішення у справі №911/4520/15 по дату виконання вказаного рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/18700/17 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства «Аромат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке» 3% річних в розмірі 23 609 (двадцять три тисячі шістсот дев'ять) грн. 03 коп., інфляційні втрати в розмірі 90 037 (дев'яносто тисяч тридцять сім) грн. 67 коп. та судовий збір в розмірі 1 704 (одна тисяча сімсот чотири) грн. 70 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що факт порушення відповідачем умов Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №20 від 30.01.2015 в частині оплати вартості поставленого товару встановлений рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2015 у справі №911/4520/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, та є преюдиційним. Водночас, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Відтак, оскільки погашення заборгованості відповідача за договором відбулось 28.10.2017 при виконанні рішення суду від 08.12.2015 у справі №911/4520/15, позовні вимоги про стягнення з відповідача заявлених інфляційних втрат та 3% річних за період, не охоплений вказаним рішенням суду у справі №911/4520/15, а саме з 09.12.2015 по 27.10.2016, є обґрунтованими.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство «Аромат» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/18700/17 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції безпідставно погодився з позивачем, що наведені останнім позовні вимоги є самостійними, оскільки статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних за користування грошовими коштами. Тобто, на думку скаржника, вказані суми підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора виключно разом із сумою боргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Куксов В.В., Тарасенко К.В.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 поновлено відповідачу строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі №910/18700/17, розгляд справи призначено на 15.02.2018; зупинено дію оскарженого рішення суду.

У зв'язку з перебуванням суддів Куксова В.В. та Тарасенко К.В. у відпустці, розпорядженням начальника відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 №09.1-08/403/18 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 справу №910/18700/17 за апеляційною скаргою відповідача прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.; розгляд справи призначено на 15.03.2018.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 15.03.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2015 у справі №911/4520/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке» до Дочірнього підприємства «Аромат» про стягнення 1 001 564,42 грн. встановлено, що 30.01.2015 між ТОВ «Іллінецьке» та ДП «Аромат» було укладено Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №20, відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину-молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ №3662-97, надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Вказаним рішенням суду у справі №911/4520/15, яке було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, встановлено факт неналежного виконання ДП «Аромат» своїх обов'язків за Договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №20 від 30.01.2015 (із урахуванням додаткової угоди №1 до нього від 04.05.2015) та присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства «Аромат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке» 885 553,20 грн. заборгованості, 85 890,00 грн. пені, 4 648,64 грн. 3% річних за період по 05.10.2015, 14 656,38 грн. судового збору.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Враховуючи наведене, висновок Господарського суду Київської області про факт прострочення виконання грошового зобов'язання Дочірнім підприємством «Аромат» за Договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №20 від 30.01.2015 у сумі 886 552,20 грн. є преюдиційним та повторного доведення не потребує.

05.04.2016 Господарським судом Київської області видано відповідний наказ на виконання рішення у справі №911/4520/15.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2015 у справі №911/4520/15 було виконано у примусовому порядку 28.10.2016, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 №583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що додана позивачем до позовної заяви банківська виписка по особовому рахунку позивача є первинним документом, а відповідно і належним та допустимим доказом, яким підтверджується факт погашення відповідачем боргу згідно наказу №911/4520/15 від 05.04.2016.

За таких обставин, грошове зобов'язання по Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 20 від 30.01.2015 виконано лише 28.10.2016.

Зважаючи на те, що погашення заборгованості відповідача за Договором відбулось 28.10.2016 при виконанні рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2017, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 90 037,67 грн. та 3% річних в розмірі 23 609,03 грн. за неналежне виконання умов Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції №20 від 30.01.2015, нарахованих за період з 09.12.2015 по 27.10.2016.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Іллінецьке» у даній справі в повному обсязі, а доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги з огляду на наступне.

Згідно пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008 №01-8/685 «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)», чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Водночас, як зазначено у пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Вказана стаття також передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 №10/25, від 04.07.2011 №13/210/10, від 12.09.2011 №6/433-42/183, від 14.11.2011 №12/207, від 23.01.2012 №37/64.

Як уже зазначалося, погашення заборгованості відповідача за Договором відбулось 28.10.2016 при примусовому виконанні рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2017 у справі №911/4520/15.

Отже, грошове зобов'язання відповідача перед позивачем припинилось 28.10.2016, а відтак, має місце прострочення його виконання за період, який не заявлявся під час вирішення справи №911/4520/15, зокрема, період з 09.12.2015 по 27.10.2016 (враховуючи дату сплати заборгованості згідно рішення), що згідно статті 625 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, погоджується з висновками суду першої інстанції про їх задоволення в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 23 609,03 грн. та 90 037,67 грн. інфляційних втрат за період з 09.12.2015 по 27.10.2016.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Позивачем доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Аромат» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/18700/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/18700/17 залишити без змін.

Поновити дію оскарженого рішення, зупинену ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у даній справі.

Матеріали справи №910/18700/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.03.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх