Рішення № 73254448, 07.03.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/631/16-ц

Провадження № 2/200/1859/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«07» березня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді: Женеску Е.В.,

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

06 січня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири.

В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Петриківка помер його батько ОСОБА_3. В серпні 2012 року позивач прийняв спадщину, подавши заяву до Петриківської державної нотаріальної контори. Постановою від 25.10.2013 року нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на квартиру за адресою АДРЕСА_1. В грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом. Вже після подачі позову, розбираючи переписку свого батька, позивач знайшов копію заяви батька до органів прокуратури з проханням представляти його інтереси в суді щодо визнання недійсним договору дарування зазначеної квартири як укладеного через помилку. В грудні 2015 року позивач звернувся до прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська з заявою на ознайомлення з матеріалами прокурорського реагування на заяву свого батька, та дізнався із зазначених матеріалів, що батько вважав вказаний договір не договором дарування, а договором довічного утримання. Позивач вважає, що спірний договір дарування порушує його права спадкоємця на вищезазначену квартиру. Зазначає, що укладаючи договір дарування квартири, батько помилявся щодо природи даного договору, прав та обов'язків, що виникнуть між ним та відповідачкою. Батько 1922 року народження, інвалід війни 2 групи, хворів, хотів отримати від відповідачки догляд та необхідну допомогу. Після укладення договору продовжував проживати у спірній квартирі, на нього були оформлені всі особові рахунки, він користувався пільгами по сплаті комунальних послуг, продовжував одержувати пенсію за цією ж адресою, що на думку позивача, свідчить про відсутність волевиявлення батька на безоплатну передачу майна у власність відповідачки.

З огляду на зазначене, позивач просить суд визнати недійсним договір дарування від 16 жовтня 2001 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Слободян Є.Б., реєстровий номер № 9531.

Ухвалою суду від 18 січня 2018 року визначено здійснювати судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування в порядку спрощеного позовного провадження. Визначено відповідачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, в зв'язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 23 березня 1993 року, виданого Будівельно-монтажним трестом НОМЕР_1.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Петриківка Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт Петриківка Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Постановою державного нотаріуса Петриківської державної нотаріальної контори Могильної Л.Г. від 25 жовтня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв'язку з тим, що спадкоємцем не подані правовстановлюючі документи на спадкову квартиру.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подарували квартиру за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_2, що підтверджується договором дарування від 16 жовтня 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Слободян Є.Б., реєстровий № 9531.

ОСОБА_2 15 листопада 2002 року звернулася до КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» із заявою про реєстрацію прав власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується документами з інвентаризаційної справи, наданої на запит суду КП «ДМБТІ».

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 28 лютого 2012 року звернувся до прокуратури Дніпропетровської області з заявою, в якій просив звернутися в його інтересах з позовом до суду, оскільки даруючи вищеназвану квартиру, він мав на увазі договір довічного утримання, ОСОБА_2 обіцяла доглядати за ним, надавати йому необхідну допомогу та моральну підтримку. Але його переконали, що це майже одне й те ж саме. Зараз ОСОБА_2 не тільки ухиляється від допомоги йому, але взагалі не цікавиться його станом здоров'я.

З матеріалів прокурорської перевірки, наданої на запит суду, вбачається, що прокурор Бабушкінського району м. Дніпропетровська Куцурубенко О.А. листом від 29.03.2012 року повідомив ОСОБА_3 про відсутність підстав для представництва його інтересів в суді.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що у його батька ОСОБА_3 було відсутнє волевиявлення під час укладення договору на безоплатну передачу майна у власність відповідача, та на підтвердження своїх доводів надає лист ОСОБА_3 до органів прокуратури та листи з ПАТ «Дніпрогаз», ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про те, що до жовтня 2011 року за адресою АДРЕСА_1 було відкрито рахунок на ім'я ОСОБА_3, а також на лист Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, з якого вбачається, що місцем отримання пенсії ОСОБА_3 є зазначена адреса, та рахунок закритий з 01.10.2011 року.

Відповідно до ст.717 ЦК України, За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки згідно із частиною першою статті 202 ЦК України, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування.

На думку суду, заява ОСОБА_3 від 28.02.2012 року до органів прокуратури не свідчить про те, що у нього не було волевиявлення на відчуження квартири, спірним є лише питання у який спосіб заявник хотів дану квартиру відчужити.

Той факт, що ОСОБА_3 звернувся до органів прокуратури з зазначеною заявою більш ніж через десять років після укладення договору дарування та вже після смерті співвласника квартири - своєї дружини ОСОБА_4, зважаючи також на ту обставину, що обдаровувана ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_4 (як це стверджує сам позивач), дають змогу суду прийти до висновку про те, що дійсним наміром на момент укладення договору дарування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було саме безоплатне відчуження квартири на користь ОСОБА_2 Існування ж особових рахунків з оплати комунальних послуг на ім'я ОСОБА_3 до жовтня 2011 року свідчить, на думку суду, про існування усної домовленості між сторонами договору дарування щодо подальшого проживання дарителів за договором у подарованій квартирі, та у жодному випадку не свідчить про їх фактичне проживання у цій квартирі до смерті. Навпаки, з свідоцтв про смерть ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається що їх смерть відповідно у 2007 та 2012 році настала у смт. Петриківка, тобто дарителі не проживали у спірній квартирі.

Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів, що у співвласника спірної квартири та дарителя за договором дарування від 16.10.2001 року ОСОБА_4 було відсутнє волевиявлення щодо укладення зазначеного договору дарування.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в зв'язку з їх необґрунтованістю.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску