Рішення № 73253748, 26.03.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 24/168/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2018 Справа № 908/2520/17

м. Запоріжжя

Суддя Господарського суду Запорізької області (вул. Гетьманська,4, м. Запоріжжя, 69001) ОСОБА_1, при секретарі Вака В.С., розглянувши господарську справу № 908/2520/17

за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: Орендного виробничого управління житлово – комунального господарства (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Ціолковського, 12, код ЄДРПОУ 03345645)

про стягнення 60 591 грн. 06 коп.

За участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_2, довіреність № 14-66 від 14.04.2017,

від відповідача – ОСОБА_3, довіреність № 2 від 02.01.2018

СУТНІСТЬ СПОРУ:

13.12.2017 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява № 14/4-994 від 27.11.2017 Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення з відповідача 60 591, 06 грн., а саме: пеню в розмірі 41 339, 10 грн., 3 % річних в розмірі 11 164, 10 грн. та втрати від інфляції в розмірі 8 087, 86 грн.

Ухвалою суду 13.12.2017 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2520/17, присвоєно номер провадження 24/168/17, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 29.01.2018.

У відзиві № 28 від 26.01.2018 на позовну заяву відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити. Вважає, що підстави для задоволення позову в даній справі відсутні у зв’язку з перебуванням відповідача у спірному періоді в процедурі банкрутства та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів.

У відповіді на відзив позивач вказує на те, що стягнення за цим позовом відбувається за зобов’язаннями, які виникли у березні 2013, а отже має бути задоволений.

Згідно з п. 9 перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в редакції від 15.12.2017, справи у судах першої інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 222 ГПК України, розгляд справи здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 29.01.2018 відкрито підготовче провадження, відкладено підготовче засідання на 26.02.2018. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 26.03.2018.

В судовому засіданні 26.03.2018 суд з’ясовував думку учасників судового процесу про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд оголосив про закриття підготовчого судового засідання та призначив справу до розгляду по суті в даному судовому засіданні.

Представники сторін надали свої пояснення по суті спору. Представник позивача повністю підтримав позов, з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача просив у позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд з’ясував обставини справи та дослідив докази.

Після судових дебатів та заключного слова, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

Після виходу з нарадчої кімнати, згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову частково, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз’яснив порядок і строк його оскарження.

Заслухавши в судових засіданнях представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - продавець, позивач) та Орендним виробничим управлінням житлово – комунального господарства (надалі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3260-БО-13 (надалі – договір).

Відповідно до п. 1.1 цього договору продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі – газ), на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено кількість газу, що планується передати за цим договором, по місяцях та кварталах.

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Розділом п’ятим договору визначено ціну газу.

Згідно п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місцем поставки газу.

До договору сторонами укладено додаткові угоди № 1 від 17.07.2013, № 2 від 14.10.2013.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 17.07.2013 ціна газу викладена у новій редакції.

Пунктом 11 договору встановлено, що договір діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Як вказує позивач, на виконання умов договору, в період березень, жовтень, листопад 2013 року, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 826 153 грн. 02 коп., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі за спірний період.

Відповідач не заперечує факт поставки газу. Крім того, на момент подачі позову зазначений обсяг поставленого у 2013 році природного газу відповідачем оплачений.

Враховуючи, що відповідач оплату за переданий позивачем газ здійснював несвоєчасно, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення з відповідача 60 591, 06 грн., а саме: пеню в розмірі 41 339, 10 грн., 3 % річних в розмірі 11 164, 10 грн. та втрати від інфляції в розмірі 8 087, 86 грн.

З’ясувавши обставини справи, дослідивши докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткову відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) є, зокрема, договір.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовідносини сторін врегульовані договором купівлі-продажу природного газу № 13/3260-БО-13 від 28.12.2012 та додатковими угодами до договору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач, в порушення п. 6.1 договору, несвоєчасно сплачував за поставлений позивачем природний газ, поставлений у березні, жовтні, листопаді 2013 року, у зв’язку із чим, за відповідачем виникло прострочення оплати.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до розрахунку позовних вимог позивач нараховує за зобов’язаннями березня 2013 року пеню в сумі 26 836 грн. 88 коп. за період з 16.04.2013 по 15.10.2013; за зобов’язаннями жовтня 2013 року пеню в сумі 11 518 грн. 35 коп. за період з 14.11.2013 по 27.04.2014; за зобов’язаннями листопада 2013 року пеню в сумі 2 983 грн. 87 коп. за період з 14.12.2013 по 27.04.2014.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як встановлено судом, ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.06.2004 порушено провадження у справі №21/124 про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів діяв з 16.06.2004 по 17.12.2015 до прийняття господарським судом Запорізької області ухвали по справі №21/124-19/42/09-21/34/09-5009/2589/12 про затвердження звіту керуючого санацією та припинення провадження у справі.

Відповідно до положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції, що діяла на час порушення провадження у справі про банкрутство) НАК “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ” має статус поточного кредитора по відношенню до боржника (відповідача у даній справі), виходячи з того, що сума пені нарахована позивачем за невиконання зобов’язань, які виникли після порушення справи про банкрутство відповідача.

Статтею 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно із абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому пеня за невиконання грошових зобов'язань не нараховуються в силу прямої заборони закону, безвідносно до часу їх виникнення, в тому числі за невиконання поточних грошових зобов'язань.

З наведеного слідує, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання пеня не нараховуються.

Враховуючи, що пеня в період дії мораторію не нараховується, то вона не підлягає і стягненню з відповідача.

Доводи позивача про те, що позовні вимоги пред’явлені ним до суду після закінчення дії мораторію не спростовують вищенаведених норм права щодо неможливості нарахування пені за період, в якому діяв мораторій.

Таким чином, позивачем безпідставно нараховано пеню у заявлений до стягнення період. Підстави для стягнення пені відсутні.

Приймаючи рішення про відмову в позові щодо стягнення пені, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 18.12.2012 у справі №3-67гс12 та від 01.10.2013 у справі №3-27гс13.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання грошових зобов’язань за договором, вимоги про стягнення з відповідача 11 164 грн. 10 коп. 3% річних та 8 087 грн. 86 коп. за заявлений період, наведений у розрахунках, доданих до позовної заяви, є нормативно обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

При цьому, судом перевірено правильність нарахування зазначених сум інфляційних втрат та трьох процентів річних, розрахунок визнано вірним.

Відповідачем було заявлено про сплив позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій. Однак, згідно п. 9.2 договору встановлено строк позовної давності п’ять років.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 74, 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Ціолковського, 12, код 03345645) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 3 % річних в сумі 11 164 (одинадцять тисяч сто шістдесят чотири) грн. 10 коп. та втрати від інфляції в сумі 8 087 (вісім тисяч вісімдесят сім) грн. 86 коп. та 508 (п’ятсот вісім) грн. 38 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Орендного виробничого управління житлово – комунального господарства 41 339 грн. 10 коп. пені відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 10.04.2018.

Суддя Т.А. Азізбекян