Рішення № 73252735, 10.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/94/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС в Одеській області №239 від 15.12.2017 року, зобов'язати Головне управління ДМС в Одеській області прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС в Одеській області №239 від 15.12.2017 року, зобов'язати Головне управління ДМС в Одеській області прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні 28.03.2018 року представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності (вх.№ЕП/1646/18 від 20.03.2018 року). Представник також не заявився подав аналогічну заяву (вх.№8710/18 від 28.03.2018 року), а тому суд, відповідно до положень ч.9 ст.205 КАС України ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 10.04.2018 року, за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

Дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:

Відповідач на підставі ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.19 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач є громадянином Бангладешу та вибув з країни громадянської належності авіарейсом м. Дакка (Бангладеш)-Стамбул (Туреччина)-Москва (Російська Федерація). В транзитному пункті, а саме в м. Стамбул (Туреччина) позивач перебував приблизно 3 години. На території РФ позивач проживав 22 діб у посередника. В подальшому позивач вирушив у напрямку України автомобілем. Дата перетину кордону України 12.05.2017 року, місце перетину поблизу м.Харків. Також встановлено, що починаючи з 12.05.2017 року по 07.12.2017 року, тобто до моменту звернення за міжнародним захистом, шукач захисту перебував на території Україні у категорії нелегального мігранта

07.12.2017 позивач звернувся із заявою №199 (а.с.53-56) про надання йому захисту до Головного управління ДМС в Одеській області.

Наказом ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області №239 від 15.12.2017 року позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту.

Суд погоджується з підставами відмови позивачу в оформленні документів для наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що містяться в оскаржуваному позивачем наказі від 15.12.2017 року №239 з наступних підстав:

Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Під час звернення з заявою до ГУ ДМС України в Одеській області позивач в якості причини виїзду з країни громадянського походження зазначив переслідування з боку невідомих осіб, в зв'язку із тим, що він в країні походження став свідком вбивства та міг надати інформацію з цього приводу.

Позивач під час подання заяви та проведення співбесід не надав жодних додаткових пояснень стосовно вказаних фактів разом із відсутністю будь-яких особистих переслідувань на Батьківщині. Позивач не надав до Головного управління документи, які можуть бути доказом того, що йому загрожує небезпека, а також не привів жодної аргументації (факту), усного твердження власних побоювань у разі повернення до Бангладешу, які б грунтувалися на реальних подіях, прикладах або інших доказах, що можуть вказувати на реальність ймовірних побоювань.

Зокрема, наступні елементи вказують на необгрунтованість клопотання позивача в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, а саме: елемент побоювання позивача стати жертвою переслідувань з боку групи осіб, які можуть погрожувати його життю та безпеці.

Так, позивач надає різні відомості під час анкетування та проведення протоколу співбесіди без належного обгрунтування. Під час проведення анкетування та протоколу співбесіди позивач в якості причини свого вибуття з країни громадянської належності визначив той факт, що став свідком вбивства особи від 19.08.2016 року, яка загинула під час бійки між дев'ятьма особами. Зі слів позивача, після нього інциденту до нього почали надходити погрози з боку вбивць, які неодноразово приходили до дому позивача та вимагали щоб, останній не надавав свідчень про факт вбивства в суді у разі відкриття кримінального провадження. Однак шукач захисту надав суперечливу інформацію стосовно своїх побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянської належності. В заяві шукач захисту повідомив, що після суду, де він виступав в якості свідка, його почали бити вбивці загиблої особи, хоча під час проведення протоколу співбесіди від 15.12.2015 року позивач спростував інформацію про факт побиття після суду, пояснюючи не тим, що саме в той момент прибула поліція, відповідно до чого він не зазнавав фізичного насилля.

За матеріалами особової справи не спостерігається фактів переслідування позивача, в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства) або належності до певної соціальної групи. За матеріалами заяви, анкети та протоколів співбесід також не спостерігається елементу переслідування особи за ознакою віросповідання як в країні громадянської належності, так і поза її межами.

За результатами розгляду матеріалів особової справи Головне управління ДМС 15.12.2017 року видало наказ №239 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За вказаних обставин, суд вважає, що позивач не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового міжнародного захисту від переслідування, а є звичайним економічним мігрантом.

Таким чином, під час розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена позивачами інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині їх особисто або членів їхньої сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками та визнала заяви позивачів такими, що не є ґрунтовними, тобто в іноземця відсутні умови зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Суд встановивши під час офіційного з`ясування обставин справи відповідність оскаржуваного акту закону, на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України, зобов`язаний винести рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про його скасування та зобов'язання відповідача прийняти рішення про зобов'язання оформлення документів для надання позивачу статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС в Одеській області №239 від 15.12.2017 року, зобов'язати Головне управління ДМС в Одеській області прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.