Рішення № 73250614, 02.03.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2018 року справа № 810/511/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 міської ради Київської області, ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 міськрайонний центр зайнятості звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 міської ради Київської області, ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 на користь ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості допомогу по безробіттю, виплачену гр. ОСОБА_3 в сумі 43 704,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_3 працював на посаді начальника ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6, наказом від 10.03.2017 № 82ВК був звільнений з займаної посади, 20.03.2017 став на облік як безробітний в органі зайнятості населення та отримував допомогу по безробіттю. У подальшому він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 про поновлення на роботі і внаслідок рішення Київського апеляційного суду, був поновлений на роботі. Так, позивач стверджує, що в зв'язку з поновленням на роботі незаконно звільненого працівника згідно з рішенням суду сума коштів, виплачених цьому працівнику в якості допомоги по безробіттю, підлягає відшкодуванню працедавцем Фонду. Оскільки відповідач відмовився відшкодувати ці кошти добровільно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 в письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, в обґрунтування відзиву зазначив, що підстави для стягнення з ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 коштів на користь Фонду відсутні, оскільки роботодавцем ОСОБА_3, в даних трудових відносинах, виступає ОСОБА_1 міська рада Київської області, в особі міського голови, а Комунальне підприємство ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 є місцем роботи.

Представник відповідача ОСОБА_1 міської ради Київської області в письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, з тих підстав, що повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до частини 4 статті 35 Закону України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. Тобто обов’язок повернення отриманої безробітним допомоги з безробіття виникає у роботодавця у разі його поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили. Міським головою ОСОБА_1 міської ради Київської області подано касаційну скаргу на рішення Київського апеляційного суду, а отже у відповідача відсутні підстави для відшкодування коштів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Громадянин ОСОБА_3 працював у ОСОБА_2 підприємстві ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 на посаді начальника, 10.03.2017 був звільнений з роботи на підставі розпорядження Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 09.03.2017 № 91-к.

20 березня 2017 ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

Орган зайнятості населення визнав за ОСОБА_3 статус безробітного та у період з 27.03.2017 по 11.10.2017 виплатив йому допомогу по безробіттю у загальній сумі 43704,54 грн. (довідка від 06.11.2017 № 173б, видана ОСОБА_1 міськрайонним центром зайнятості).

У цей же час ОСОБА_3, не погоджуючись зі своїм звільненням, звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 міської ради Київської області, ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 11.08.2017, ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду. Рішенням Київського апеляційного суду від 26.10.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду та ухвалено нове рішення, відповідно до якого задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 міської ради Київської області, ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; розпорядження ОСОБА_1 міської ради від 09.03.2017 № 91-к визнано незаконним та скасовано; визнано незаконним та скасовано наказ від 10.03.2017 ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 про звільнення ОСОБА_3 та стягнуто з ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Наказом ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 від 27.10.2017 № 435 ВК ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді начальника на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 26.10.2017 по справі № 22ц-780/4780/2017.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 міськрайонний центр зайнятості звернувся до відповідачів з претензією від 23.11.2017 № 1493-02 про відшкодування допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_3, однак відповідач листом від 05.12.2017 № 680 відмовився відшкодовувати Фонду виплачені кошти з тих підстав, що роботодавцем ОСОБА_3, в даних трудових відносинах, виступає ОСОБА_1 міська рада Київської області, в особі міського голови, а Комунальне підприємство ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 є місцем роботи, тому відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 виплачених коштів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються законами України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення" та від 02.03.2000 № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

В силу статті 5 Закону № 5067-VI держава гарантує у сфері зайнятості, зокрема, соціальний захист у разі настання безробіття.

Відповідно до статті 9 Закону № 5067-VI кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Згідно із статтею 2 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення" безробітним визнається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Так, в силу положень статті 44 Закону № 5067-VI зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Статтею 7 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності, є одним з видів забезпечення, що надається застрахованим особам Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в разі настання страхового випадку (безробіття).

Відповідно до статті 31 Закону № 1533-III виплата допомоги по безробіттю припиняється, зокрема, у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Відповідно до статті 50 Закону № 5067-VI роботодавці беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення шляхом додержання вимог законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

В силу положень частини четвертої статті 35 Закону № 1533-III із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

З аналізу положень статті 35 Закону № 1533-III убачається, що ключовим критерієм для визначення підстав для стягнення з працедавця суми допомоги по безробіттю (соціального забезпечення), виплаченої на корить застрахованої особи, є неправомірне звільнення особи та подальше її поновлення на роботі, або інші передбачені законом неправомірні дії чи бездіяльність працедавця. При цьому, висновок про неправомірність такого звільнення працівника може ґрунтуватися не лише на підставі рішення суду, а й випливати з інших актів: рішень комісій по трудовим спорам, рішень третейських судів, ґрунтуватися на добровільному визнанні працедавцем факту неправомірного звільнення або вбачитися із змісту мирової угоди, укладеної з працівником.

Суд зазначає, що положення частини четвертої статті 35 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" мають тлумачитися розширено, адже держава в особі Фонду не повинна нести фінансовий тягар на виплату допомоги по безробіттю, що спричинене неправомірним звільненням чи іншими неправомірними діями або бездіяльністю працедавця.

У справі, що розглядалась, судом встановлено, що ОСОБА_3 був поновлений на роботі в ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 внаслідок рішення Апеляційного суду Київської області від 26.10.2017 по справі № 22ц-780/4780/2017 за його позовом до працедавця про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке набрало законної сили з моменту проголошення.

Відповідно до контракту від 28.10.2015 № 51 ОСОБА_3 є працівником ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово-експлуатаційної контори №6, таким чином, працедавець має відшкодувати Фонду витрати, понесені на виплату допомоги по безробіттю вказаній особі, адже виплата Фондом цих коштів є наслідком дій працедавця, результат яких був анульований через рішення суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним вказаних судових витрат, тому такі витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 підприємства ОСОБА_1 міської ради житлово -експлуатаційної контори № 6 (код ЄДРПОУ 19420911) на користь ОСОБА_1 міськрайонного центру зайнятості допомогу по безробіттю, виплачену ОСОБА_3 в сумі 43704 (сорок три тисячі сімсот чотири) грн. 54 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.