Рішення № 73250429, 05.04.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 490/986/16-ц

Номер провадження 2/489/122/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Сироватка Т.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 р. ПАТ «Ідея Банк» звернулось з вказаним позовом до відповідачів, яким просили вилучити у ОСОБА_3 предмет застави за договором – автомобіль та звернути на нього стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним з відповідачем ОСОБА_3 та стягнути солідарно з двох відповідачів 50 грн.00 коп. та судові витрати. Вказували, що 01.07.2008 року між ПАТ "Плюс Банком" ( правонаступник ПАТ "Ідея Банк") та ОСОБА_3 був укладений кредитний Договір, згідно з умовами якого останній отримав грошові кошти в розмірі 16 467,00 доларів США для придбання транспортного засобу на строк до 01.07.2015 р. В забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким відповідач зобов’язалась солідарно відповідати за виконання боржником зобов’язань перед Банком з погашення вказаного кредиту в межах боргу в розміром 50 грн. 00 коп.

Також між Банком та відповідачем ОСОБА_3 був укладений Договір застави, предметом якого був придбаний відповідачем автомобіль. Однак у встановленому кредитним договором та договором поруки порядку відповідачі свої зобов?язання не виконали, в зв?язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 22 290,89 доларів США.

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував. Стверджував, що останнім борг по кредиту повністю сплачено та Банком надано розрахунок заборгованості, який не відповідає дійсності, оскільки відповідач здійснював погашення заборгованості аж до початку 2015 року. Також просив застосувати строк позовної давності до пред’явлених вимог, оскільки позивач вже в 2009 році звертався до суду із заявою про видачу судового наказу з аналогічними вимогами, чим встановив новий строк виконання зобов’язання, що ним пропущений.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з?явилась, повідомлялась судом про розгляд справи належним чином, причини неявки суду не повідомила. Своїм правом на подання відзиву не скористалась.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази та встановивши виниклі між сторонами правовідносини, суд при вирішенні справи виходить з такого.

01.07.2008 р. між ВАТ «Плюс Банк» (правонаступник ПАТ «Ідея Банк») та ОСОБА_3 був укладений Кредитний Договір № 827.70033, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в сумі 16 467, 00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,00 % річних. Кінцевий термін погашення заборгованості – 01.07.2015 р.

Згідно п. 3.2 Договору кредит надається Позичальнику за умови та після укладення договору застави придбаного транспортного засобу, оформлення договору цього транспортного засобу, вигодонабувачем за яким є Банк.

01.07.2008 р. між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним «Плюс Банк» був укладений Договір застави транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в заставу Банку в якості забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним Договором № 827.70033 від 01.07.2008 р. транспортний засіб марки Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан – В), 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Відповідно до п.2.4.10 Договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов’язань, передбачених кредитним Договором, вони не будуть виконані.

Сторони в договорі передбачили право банку стягнути суми кредиту шляхом звернення стягнення на заставлене майно при невиконанні умов кредитного договору, зокрема надання банку права на продаж такого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Проте в порушення умов, передбачених кредитним договором, відповідач грошові зобов’язання перед кредитодавцем належним не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість.

В зв’язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на 27.01.2016 року, утворилась заборгованість в розмірі 22 290,89 доларів США, а саме: прострочений борг – 11 184,51 доларів США, прострочені проценти - 10 952,56 доларів США, строкові проценти – 153,82 доларів США.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов’язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов’язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов’язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов’язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов’язку виконання зобов’язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до положень ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч.1 ст.24 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Згідно із ст.25 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета застави із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст.26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Проте відповідач ОСОБА_3 з визначеним позивачем розміром заборгованості не погоджується та згідно поданих заперечень вказував, що він не відповідає дійсності, оскільки заборгованість за кредитом на сьогодні сплачено у значно більшому розмірі, ніж його сукупна вартість.

Дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що вказані доводи відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки розрахунок заборгованості, наданий позивачем (т.1,а.с.248-251) та квитанції про сплату заборгованості по кредиту свідчать про те, що відповідач здійснював погашення кредиту не в повному розмірі та несвоєчасно, як передбачено Графіком платежів до Кредитного Договору № 827.70033, внаслідок чого позивачем нараховувалась прострочена заборгованість та відсотки на неї, через що сума боргу збільшувалась.

Відповідачем не спростовано належними доказами того, що розрахунок заборгованості не відповідає дійсності, його доводи щодо переплати по кредиту не можуть бути прийняті до уваги, оскільки при проведенні розрахунку щодо погашення заборгованості відповідач не враховував можливе нарахування штрафних санкцій та відсотків на прострочену заборгованість, яка виникає внаслідок неповної сплати чергового платежу.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, показаннями свідків і висновками експертів.

Кожен з доказів оцінюється судом за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України (ст.212 ЦПК України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судового рішення).

Отже, з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет застави підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не спростовано належними доказами існуючого розміру заборгованості, які б свідчили про інший дійсний її розмір, відмінний від викладеного в Розрахунку Банку.

Загальний строк, в межах якого сторона може звернутись до суду про захист свого права (позовна давність), встановлюється тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК). Для окремих видів вимог, в тому числі і щодо стягнення неустойки, законом встановлена спеціальна позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 267 ЦК).

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, тобто несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів (постанова Верховного суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-116цс13, постанова Верховного суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14).

Статтею 264 ЦК передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, а після переривання перебіг позовної давності починається заново. Умовою застосування позовної давності є заява сторони у спорі (частина 4 статті 267 ЦК).

З огляду на наведене, суд не може прийняти до уваги доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності за пред’явленим позовом, оскільки самим відповідачем до 2015 року сплачувалась заборгованість по кредиту, що свідчить про визнання ним боргових зобов’зань та перериває строк позовної давності, після чого відлік цього строку починається спочатку, відтак цей строк до лютого 2016 року ( часу подачі позову) не сплинув.

Щодо посилань відповідача на те, що ПАТ «Ідея Банк» не має права стягувати з нього взагалі будь-яку заборгованість, оскільки не є правонаступником ВАТ «Плюс Банк», то вони спростовуються матеріалами справи (т.1, с. 8-11) та не можуть бути підставою для відмови у позові.

Між тим позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідачів на його користь заборгованість в розмірі 50 грн. 00 коп.

В забезпечення виконання позичальником зобов?язань за Кредитним Договором №827.70033 від 01.07.2008 р. між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4 був укладений Договір поруки.

Згідно п. 4 Договору поруки цим договором поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Боржником всіх зобов’язань в сумі 50 грн. 00 коп.

У відповідності до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Однак згідно п. 42 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором.

Крім того позивачем не зазначено, з чого саме складається вищезазначена заборгованість, чому розмір заборгованості, за якою позивач просить суд звернути стягнення на автомобіль, не співпадає із розміром заборгованості, яку він просить стягнути окремо, тощо.

За таких обставин суд вважає, що в задоволенні цієї частини позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про вилучення у відповідача предмета застави та передання його позивачу, суд виходить із недоведеності та необґрунтованості вказаних позовних вимог, оскільки договором застави транспортного засобу від 01.07.2008 року не передбачено такого способу захисту порушеного права банку, як вилучення у боржника автомобіля в якості забезпечення його збереження з метою можливості реального виконання в майбутньому рішення суду. Зокрема, зі змісту вищевказаного договору слідує, що сторони узгодили, що до заставодавця не пред’явлені і не будуть пред’явлені майнові вимоги, пов’язані з вилученням предмета застави, а предмет застави не підлягає вилученню і вільний від будь-яких зобов’язань, крім тих, що передбачені цим договором.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вимоги ПАТ «Ідея Банк» підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 827.70033, укладеним 01.07.2008 року між ПАТ "Плюс Банк" ( правонаступник ПАТ "Ідея Банк") та ОСОБА_3, станом на 27.01.2016 року, в розмірі 22290,89 доларів США, яка складається з 11184,51 доларів США простроченого боргу за тілом, 10952,56 доларів США прострочених процентів, 153,82 доларів США строкові проценти, звернути стягнення на предмет застави, а саме - автомобіль Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан – В), 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом продажу зазначеного автомобіля ПАТ "Ідея Банк" будь-якій третій особі покупцю від імені власника, за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб`єктом оціночної діяльності, для чого надати ПАТ "Ідея Банк" усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії з отримання від державних та недержавних установ дублікатів документів на транспортний засіб, виготовлення ключів, отримування відомостей, та інших дій, які пов`язані з продажем автомобіля.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Ідея Банк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 308 грн.58 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 09.04.2018 року.

Суддя Н.С. Тихонова