Постанова № 73248889, 03.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/156/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бегунца А.О.

суддів: Рєзнікової С.С. , Яковенка М.М.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2018, суддя Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.02.18 по справі № 816/156/18

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі – відповідач), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд: визнати протиправними дій Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії та скасування рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 23 серпня 2017 року № 153 про відмову у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років; зобов'язати провести перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідної категорії прокурорсько-слідчих працівників на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (№ 1789-ХІІ зі змінами від 12 липня 2001 року) з 17 серпня 2017 року без обмеження граничного (максимального) розміру суми пенсії, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати, визначеної у довідці прокуратури Полтавської області від 19 серпня 2016 року та додатку до цієї довідки і здійснити відповідні виплати з урахуванням виплачених сум з 17 серпня 2016 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що він з 17 квітня 2001 року перебуває на обліку у Полтавському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області та з 02 серпня 2001 року отримує пенсію на підставі статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” (у редакції Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789/ХІІ зі змінами від 12 липня 2001 року). 17 серпня 2017 року він подав заяву до управління пенсійного фонду про перерахунок його пенсії на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789/ХІІ зі змінами від 12 липня 2001 року), однак, рішенням управління пенсійного фонду від 23 серпня 2017 року № 153 у перерахунку пенсії йому відмовлено на тій підставі, що норма вказаної статті закону втратила чинність 01 січня 2015 року, а умови та порядок перерахунку пенсії згідно діючих норм законодавства Кабінетом Міністрів України на даний момент не встановлені. Незгоду з прийнятим рішенням позивач обґрунтовує тим, що, виходячи з приписів статей 22, 58 Конституції України, постанов Верховного суду України від 10 грудня 2013 року у справах № 21-348а13 та № 21-420а13, від 17 грудня 2013 року у справі № 21-445а13 та від 01 липня 2014 року у справі №21-244а14, для проведення перерахунку пенсії підлягає застосуванню та норма закону, яка діяла саме на момент призначення пенсії.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 року - без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, як пенсіонер, з 17 квітня 2001 року перебуває на обліку у Полтавському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області та з 02 серпня 2001 року отримує пенсію на підставі статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” (у редакції Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789/ХІІ зі змінами від 12 липня 2001 року) у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати працівника прокуратури відповідної посади.

17 серпня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою № 355 про перерахунок його пенсії відповідно до довідки (з додатком до неї) прокуратури Полтавської області від 19 серпня 2016 року № 18-462/вих16, у якій просив провести перерахунок пенсії на підставі статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” (у редакції Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789/ХІІ зі змінами від 12 липня 2001 року) та постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” від 09 грудня 2015 року № 1013 у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько - слідчих працівників.

Рішенням від 23 серпня 2017 року № 153 Полтавським об‘єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку пенсії з мотивів, що норма статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” (у редакції Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789/ХІІ зі змінами від 12 липня 2001 року), яка надавала особі право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько - слідчих працівників, втратила чинність 01 січня 2015 року, а умови та порядок перерахунку пенсії згідно з діючою нормою частини 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ з подальшими змінами та доповненнями) Кабінетом Міністрів України на момент звернення позивача не встановлені.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що з 01 травня 2016 року через набрання чинності Законом України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року №889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини пенсійного забезпечення державних службовців, пенсії, призначені за втратившим чинність Законом України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих державних службовців.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірним у вказаній справі є правомірність дій відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії, призначеної позивачу за Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ) на підставі довідки за № 18-269 від 22 травня 2017 року, виданою прокуратурою Харківської області, та застосування до спірних правовідносин в частині перерахунку пенсії норм, які станом на момент звернення позивача за перерахунком пенсії втратили чинність.

У відповідності до ч. 13 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування, але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.

Разом з тим, Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ та частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України". Вказані зміни набули чинності з 01.01.2015.

15 липня 2015 року набув чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення Закону №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50- 1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 р.

Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про перерахунок його пенсії за вислугу років 17 серпня 2017 року положення частин 13 та 18 статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ втратили чинність.

Відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що вказаний Закон не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

При цьому, на час звернення за перерахунком пенсії нормативно-правових актів, які регулювали умови та порядок перерахунку пенсій не прийнято. Отже, законодавець встановивши право на перерахунок пенсії працівникам прокуратури, не визначив умови та порядок її перерахунку, та, головне, підстави для перерахунку пенсії, що позбавляє можливості пенсійному органу здійснити перерахунок пенсії у встановленому порядку.

З огляду на те, що позивач звернувся із заявою про здійснення перерахунку пенсії в серпні 2017 року, а ст. 86 Закону № 1697-VII на той час не містила норми, яка б передбачала таку підставу для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників, колегія суддів правильним висновок суду, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі.

Зміни, внесені Законом України № 76 від 28.12.2014 до ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХII та ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII, неконституційними у встановленому порядку не визнавались і не скасовувались.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 9 жовтня 1979 року у справі “Ейрі проти Ірландії” Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 червня 2014 року у справі за заявою ОСОБА_2 проти України № 43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

Крім того, Суд вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи наведені положення норм чинного законодавства, рішення Конституційного суду України та рішень Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для перерахунку пенсії, призначеної позивачу за статтею 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих прокурорів.

Такий висновок суду узгоджується і з правовою позицією Верховного суду, викладеною, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № К/9901/1655/18 (номер рішення в ЄДРСР 71938661) та від 23 січня 2018 року у справі № К/9901/1641/18 (номер рішення в ЄДРСР 71766614).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується із висновком суду першої інстанції, що станом на час звернення за перерахунком пенсії, право на перерахунок призначених пенсій працівникам прокуратури у зв'язку зі збільшенням розміру заробітної плати не передбачено на законодавчому рівні, а тому відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивачу з зазначених підстав, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 по справі № 816/156/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 06.04.2018.