Постанова № 73248649, 28.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/8231/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Копанишин Х.В.

позивач - не з'явився

відповідач - не з'явився

третя особа на стороні відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (суддя Мартиць О.І. м. Тернопіль) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про зобов'язання вчинення певних дій,-

В С Т А Н О В И В:

18.08.2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в якому, з урахуванням уточнення до позовних вимог, просила зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за лютий 2017 року, виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, відповідно до розміру визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

В обґрунтування вимог позивач вказує на те, що отримала суддівську винагороду за лютий місяць 2017 року в розмірі 18400,00 грн., що не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій та статус суддів» - 10 мінімальним заробітним платам та є порушенням гарантованого державою права на її належне матеріальне забезпечення.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області (46000, м. Тернопіль, вул. Руська, 50, код ЄДРПОУ 26198838) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (46016, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) недоплачену суддівську винагороду за лютий 2017 року, виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, відповідно до розміру визначеного ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Тернопільській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невірне встановлення фактичних обставин справи.

Зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області не має правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, а також від 07 липня 2010 року № 2453-УІ, оскільки відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Звертає увагу суду на те, що з урахуванням Законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, а також від 07 липня 2010 року № 2453-VІ з 1 січня 2017 року посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 16000 грн..

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774 - VIII «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600 гри..

У запереченні на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що доводи апеляційної скарги з приводу того, що ні в Законі України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», ні в кошторисі не передбачено посадовий оклад у розмірі 32000 грн. для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя, та покликання апелянта - територіального управління ДСА у Тернопільській області на роз'яснення у листі ДСА України від 13.01.2017 р. № №11-256/17 «Про оплату праці», який не є нормативно-правовим актом, та згідно якого з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання становить - 16000 грн., не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки не узгоджується із нормами конституції України та Законів №2453 та №1402.

Посилання апелянта на те, що згідно ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах, та, що судом залишено без уваги те, що нарахування та виплата суддівської винагороди не може ставитись лише від норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік. у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, не спростовують висновків, що були зроблені судом першої інстанції щодо права позивача на отримання суддівської винагороди у розмірі, передбаченому Законом №2453.

Вважає, що судом вірно встановлено, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного ч.3 ст.133 Закону №2453, тобто регулюється Законом, що не було спростовано доводами апеляційної скарги.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 призначена на посаду судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області строком на п'ять років згідно Указу Президента України «Про призначення суддів» № 286/2012 від 24.04.2012 року.

Указом Президента України №564/2015 від 26 вересня 2015 року позивача переведено на роботу на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Відповідно до довідки відповідача від 10.04.2017 року № 137 судді ОСОБА_1. за лютий 2017 року виплачено суддівську винагороду в розмірі 18400 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що суддя місцевого суду, до проходження кваліфікаційного оцінювання, повинен отримувати суддівську винагороду з урахуванням базового посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат та, за наявності підстав, відповідних щомісячних доплат.

Згідно частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.133 Закону № 2453-VIП суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, законодавець і в Законі № 2453-VIП, і в Законі № 1402-VШ визначив застереження щодо регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та закріпив неможливість визначення розміру суддівської винагороди іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, суд зазначив, що зміни до Закону №2453-VIП та/або Закону №1402-VШ щодо визначення розміру суддівської винагороди не внесено, а, виходячи з положень вказаних нормативно-правових актів, іншими законами не може визначатись розмір суддівської винагороди.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що право на отримання суддівської винагороди не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо можливості задоволення позову, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016р. № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 135 цього Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст.529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами»).

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ).

Матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України №564/2015 від 26 вересня 2015 року позивача переведено на роботу на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області до набрання чинності Законом № 1402, особа не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що нею не заперечується.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016р. № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно з статтею 7 Закону України від 21.12.2016р. № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн..

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду цієї справи Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Вищезазначена правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28.11.2017 р. у справах № 805/2461/17-а, №805/2366/17-а.

Також, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно - правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів звертаю увагу, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2 статті 8 Закону України від 25.12.2015р. № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача ніяким чином не порушені.

Крім того, в рішенні ЄСПЛ від 10.03.2011 р. у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Тобто, практика ЄСПЛ полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Так, згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016р. №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн., не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.16р. у справі № 820/4653/15.

Згідно зі ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27.05.1996 року, суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ч.4 ст.229, ст. ст. 243, 308, 310, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року у справі № 819/781/17- скасувати та прийняти нову постанову якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про зобов'язання вчинення певних дій - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді В. В. Гуляк Р. Й. Коваль Повне судове рішення складено 05.04.2018 року.