Постанова № 73248538, 05.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/7929/17 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Коротких А.Ю., Федотова І.В.

за участю:

секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача - Рижого А.А.,

представника відповідача - Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвін стіл Корпорейшн" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2017 №0003381402, №0003371402, №0003361402, №0003351402, №0914140303.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів своєї скарги посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Свої доводи обґрунтовує тим, що висновки податкового органу, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованими, внаслідок чого такі рішення прийняті правомірно.

До Київського апеляційного адміністративного суду 22.02.2018 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначає, що судом першої інстанції винесено обґрунтоване рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин по справі та з врахуванням норм чинного законодавства та просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року - без змін.

У судовому засіданні 05 квітня 2018 року представник відповідача апеляційну скаргу підтримав. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив наступні обставини, які учасниками процесу не оскаржуються.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Едвін Стіл Корпорейшн» з питань з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

За результатами проведення перевірки відповідачем складено Акт №195/26-15-14-02-01-14/38918340 від 21.04.2017, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог:

- п.44.1 п.44.6 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.140.4.2. п. 140.4 ст.140, п.134.1 ст.134. пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства на суму 76456,00 грн., в тому числі по періодам за 2014 рік на суму 76456,00 грн. та заниження податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 1035149,00 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 526553,00 грн.;за 1 квартал 2016 року на суму 62454,00 грн.; за 2 квартал 2016 року на суму 264086,00 грн.; за 3 квартал 2016 року на суму 6572,00 грн.; за 4 квартал 2016 року на суму 175484,00 грн.

- п.181.1 ст. 181, п.188.1 ст. 188, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.185.1 ст.185, пп.192.1.1 п. 192.1 ст.192, п. 192.1 ст.192, п.198.1 п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.200.2 п.200.1 ст. 200, п.201.1, абз.1 абз.5 п.201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті на загальну суму 423180,00 грн., в т.ч. за грудень 2014 року на суму 15066,00 грн.; листопад 2015 року на суму 35612,00 грн.; червень 2016 року на суму 75267,00 грн.; листопад 2016 року на суму 92997,00 грн.; грудень 2016 року на суму 204238,00 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 328088,00 грн., в т.ч. за грудень 2016 року на суму 328088,00 грн.

- пп.«б» п.176.2 ст.176 розділу IV та пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України, щодо несвоєчасного подання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків за 4квартал 2014 року та 1 квартал 2015 року;

- пп.266.7.5 п.266.7 пп.266.8.1 п.266.8 ст.266 Податкового кодексу України, в результаті неподання річної декларації по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 898,62 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 31.05.2017 винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0003381402, яким зараховано позивачу до складу податкового кредиту наступних (податкових) звітних періодів суму завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 328088,00 грн.;

- №0003371402, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 76456,00 грн.;

- №0003361402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 423180,00 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 105795,00 грн.;

- №0003351402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1035149,00 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 127149,00 грн.;

- №0914140303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно на суму 898,62 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 224,66 грн.

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення місцевого адміністративного суду, зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог пункту 198.2 статті 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість у відповідності до вимог ПК України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Натомість, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наведене кореспондується з приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України, відповідно до яких не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (пункт 201.8 статті 208 ПК України).

Наразі встановленню підлягають обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами ПК України.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» мало взаємовідносини з ТОВ «Морфо Оіл» (попередня назва - ТОВ «Спецтехметал»), СФХ «Моноліт» та рядом нерезидентів, зокрема: компанія «VV Exim Group OU» (Естонія), компанія «Adem Eesti OU» (Естонія), компанія «Soufflet Negose S.A.S» (Франція), компанія «Gilezi Gushchulug company LTD» (Азербайджан), компанія «Louis Dreyfys Commoditines Suisse SA» (Швейцарія).

Так, між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» (покупець) та ТОВ «Спецтехметал» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №117 від 16.05.2016, згідно умов якого продавець продає, а покупець приймає та оплачує згідно умов договору обладнання, реактиви та технічну літературу (ГОСТ, ДСТУ) згідно додатків до договору.

Крім того, між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» (покупець) та СТОВ «Моноліт» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №21/11 від 21.11.2016, згідно умов якого продавець продає, а покупець приймає та оплачує згідно умов договору просо, не для посіву, українського походження, врожаю 2016.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджується копіями видаткових та податкових накладних, наявних в матеріалах справи.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат по операціях з ТОВ «Спецтехметал» та СТОВ «Моноліт», які були предметом перевірки.

Стосовно посилань податкового органу на відсутність первинних документів, що підтверджують факт переміщення товарів від ТОВ «Морфо Оіл» (ТОВ «Спецтехметал») до Покупця відповідно до договорів купівлі-продажу, таких як товарно-транспортні накладні, колегія суддів зазначає, що вони є безпідставними з огляду на те, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Стосовно доводів відповідача про відсутність у позивача документів, які свідчать про якість та відповідність товару, колегія суддів зазначає, що сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок.

Судова колегія також зауважує, що ненадання позивачем певних документів або наявність певних незначних дефектів у них не може бути єдиною і достатньою підставою для позбавлення платника права на податковий кредит та віднесення сум до валових витрат, позаяк, докази повинні підлягати оцінці у їх сукупності і за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання певного документу, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару (послуг).

Наразі, наданими позивачем документами, підстав для відхилення яких ані контролюючим органом, ані судом першої інстанції не наведено, у повній мірі підтверджуються обставини реального руху активів у процесі здійснення господарських операцій із ТОВ «Морфо Оіл» (ТОВ «Спецтехметал»), а також подальше використання із отриманням економічної вигоди.

При цьому, колегія суддів зазначає, що договір, укладені між позивачем та ТОВ «Морфо Оіл» (ТОВ «Спецтехметал») в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Щодо посилань податкового органу на недекларування ТОВ «Морфо Оіл» сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Невиконання контрагентом платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Крім того, відсутність у контрагента позивача достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів, як і наявність чи відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, чи неможливість проведення у суб'єктів господарювання перевірки не є достатніми підставами для висновку про відсутність реальних правових наслідків господарських операцій чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та валових витрат поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Морфо Оіл» (ТОВ «Спецтехметал») останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ТОВ «Морфо Оіл» (ТОВ «Спецтехметал»).

При цьому, в подальшому просо, не для посіву, українського походження, придбане позивачем було реалізовано компаніям нерезидентам, а саме компаніям «VV Exim Group OU» (Естонія), «Adem Eesti OU» (Естонія). «Soufflet Negose S.A.S» (Франція), «Louis Dreyfys Commoditines Suisse SA» (Швейцарія), «Gilezi Gushchulug company LTD» (Азербайджан), на підтвердження чого матеріали справи місять копії відповідних контрактів, видаткових накладних, платіжних доручень та ВДМ.

Стосовно доводів апелянта, що позивачем завищено витрати на збут за рахунок витрат, які повинні були б відноситись до первісної вартості товару (запасів) та у подальшому включатися до складу собівартості товарів та виставлятись на користь покупців, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем проведено очищення та сушіння зерна, яке здійснене ПП «Зернопродукт» та ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України» на підставі укладених з останніми договорів складського зберігання зерна. В матеріалах справи наявні копії актів списання товарів та розпорядження на очищення, сушку зерна, насіння олійних культур та трав

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, списання товару в бухгалтерському обліку позивача оформлювалось шляхом віднесення до складу витрат на збут.

Згідно, п.19 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

З огляду на той факт, що в якості товару, який списувався, виступали зернові культури, продаж яких потребує доведення останніх до відповідних характеристик, витрати позивача щодо очищення, сушки зернових культур є саме витратами на передпродажну підготовку товару.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, позивачем правомірно визначено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток. Водночас, висновки відповідача щодо неправомірності формування витрат позивача за рахунок здійснення операцій з очистки, сушки зерна, а також його списання у зв'язку із проведенням таких операцій, є безпідставними.

При цьому, згідно з п. 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №246 від 20.10.1999, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з собівартості запасів, яка складається інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

В свою чергу, п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

З огляду на викладене випливає, що витрати пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою також відносяться до складу витрат. Єдиною різницею є момент відображення таких витрат. Водночас, незалежно від обраного варіанту відображення операцій з очистки та сушки зерна, кінцевий результат залишається незмінним, а саме відбувається збільшення витрат підприємства на вартість послуг з очистки та сушки зерна.

Тому висновки відповідача про збільшення податкових зобов'язань позивача внаслідок операцій з сушки та очищення зерна є неправомірними.

Крім того, відповідач також посилається на факт незаконного неоприбуткування позивачем відходів, що виникли внаслідок здійснення операцій щодо очищення та сушки зерна.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що процедура ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки (далі - зерно) на елеваторах, хлібних базах, хлібоприймальних, борошномельних і комбікормових підприємствах (далі - підприємства) незалежно від їх форм власності передбачена Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України № 661 від 13.10.2008 (далі - Інструкція № 661).

Відповідно до п.1.3 Інструкції № 661 основними операціями із доробки зерна в елеваторах (складах) є його очищення, сушіння, вентилювання, знезараження. Послідовність проведення доробки визначається можливостями технологічної схеми.

Зі змісту п. 1.5 Інструкції № 661 вбачається, що при очищенні зерна від смітної домішки утворюються побічні продукти і відходи. Класифікація продуктів, які отримують при очищенні, переробці зерна і калібруванні кукурудзи на підприємствах галузі хлібопродуктів, наведена в додатку 3.

Відповідно до п.7.37 Інструкції № 661 відходи на підставі актів на очищення і доробку (форма №32 і форма №34) списуються з рахунку зерна в книгах кількісно-якісного обліку за фактичною масою та якістю і оприбутковуються за місцем їх зберігання.

Вологість відходів III категорії не визначається ВТЛ. У книзі кількісно-якісного обліку відходи III категорії списуються з рахунку основної культури із врахуванням її вологості до доробки, зазначеної в акті на очищення зерна (форма №34).

При цьому, п.2.6 Інструкції № 661 передбачено, що одержані при очищенні зерна побічні продукти і відходи I та II категорій передаються в цех (склад) відходів за фактичною масою та якістю, визначеними окремо для кожної доробленої партії зерна, списуються з рахунку основної культури і оприбутковуються за місцем зберігання. Відходи III категорії (некормові) у міру накопичення зважуються і вивозяться з території підприємства (знищуються) в присутності комісії, призначеної керівником підприємства. До складу комісії повинні входити: матеріально відповідальна особа, начальник ВТЛ, начальник охорони підприємства.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, твердження відповідача про необхідність оприбуткування відходів позивачем за результатами проведення операцій з сушки та чистки зернових культур не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки такі відходи оприбутковуються не поклажодавцем, а зберігачем зерна (зерновим складом) за місцем його зберігання.

При цьому, відповідачем не було встановлено та доведено невідповідності Актів на очищення і доробку (форма №34) та Актів списання зерна вимогам чинного законодавства.

Щодо встановленого відповідачем порушення позивачем пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, в 2016 році у позивача на праві власності рахувались об'єкти нерухомого майна, які, на думку відповідача, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, а саме: приміщення, загальною площею 230,9 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Слов'янськ, вул. Чубаря 3 та приміщення загальною площею 212,8 кв. м., що знаходиться за адресою: смт. Райгородок Слов'янського району, Донецької області, вул. Кірова, 41.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, гідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, приміщення загальною площею 212,8 кв. м., що знаходиться за адресою: смт. Райгородок Слов'янського району Донецької області, вул. Кірова, 41 не є самостійним об'єктом нерухомого майна та не має окремого ідентифікаційного номеру нерухомого майна. Вказане приміщення є частиною промислової бази по переробці насіння сої, які знаходяться за адресою: Донецька область, Слов'янський район, смт. Райгородок, вул.Кірова, 41.

Так, відповідно до пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

З огляду на викладене, висновки відповідача про необхідність нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на його складову частину є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Поряд із цим, надавши правову оцінку всім доводам скаржника, викладеним у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що ним не спростовано правильності висновків місцевого адміністративного суду.

Під час апеляційного перегляду, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги згідно з ч. 2 ст. 308 КАС.

Відповідно до ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 329 КАС, Київський апеляційний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвін стіл Корпорейшн" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Ю. Коротких СуддяІ.В. Федотов

Повне судове рішення складено 06 квітня 2018 року