Постанова № 73247886, 02.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16330/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» Костенко Ігоря Івановича про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 1), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» Костенко Ігоря Івановича (далі - відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою від 01 лютого 2018 року позовну заяву залишив без розгляду. Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено встановлений строк звернення до суду з даним адміністративним позовом та не доведено поважність причин пропуску цього строку.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року та постановити нову про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На думку апелянта, зазначену ухвалу суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Відповідач 1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому звертав увагу суду на те, що листом № 2-3/3/11338 від 16 листопада 2016 року позивача було повідомлено про те, що у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» тимчасова адміністрація запроваджена з 05 квітня 2016 року, а останнє зарахування пенсії на пенсійний рахунок позивача було 16 березня 2016 року, таким чином вважає, що про порушення своїх прав позивачу було відомо ще у 2016 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017 року) визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Тобто, чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Частиною 2 ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017 року) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як убачається з матеріалів справи, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб своїм листом № 37-036-27095/16 від 14 червня 2016 року повідомив позивача про те, що відповідно до рішення Правління Національного банку України № 46-рш від 02 червня 2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 913 від 03 червня 2016 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Отримавши гарантовані відшкодування на загальну суму 200 000 грн. по вкладах (депозитах), позивач 09 листопада 2016 року звернувся до відповідача 2 з письмовою заявою в якій просив виплатити йому залишки коштів на пенсійній картці з нарахуванням відсотків.

Відповідач 2 своїм листом № 2-3/3/11338 від 16 листопада 2016 року повідомив позивача про те, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 463 від 05 квітня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», а оскільки останнє зарахування пенсії на пенсійний рахунок позивача відбулося 16 березня 2016 року, то ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на позивача не поширюється.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розглянуто заяву ОСОБА_2 від 03.04.2017 року, яка надійшла до них разом з листом Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності Верховної Ради України № 04-37/9-165 від 24 квітня 2017 року, щодо виплати позивачу гарантованої суми відшкодування за вкладами, розміщеними в ПАТ «Хрещатик». На цю заяву Фондом було надано відповідь № 27-9666/17 від 11 травня 2017 року, якою повідомлено позивача про те, що при виплаті йому гарантованої суми відшкодування за вкладами, порушень законодавства не відбулося.

23 травня 2017 року позивач знову звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати йому гарантованої суми відшкодування за вкладами, розміщеними в ПАТ «Хрещатик».

Відповідач 1 своїм листом № 27-13897/17 від 04 липня 2017 року повідомив позивача про те, що він отримав граничну суму відшкодування, а тому норми законодавства України не було порушено.

Апелянт звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що саме з цього листа йому стало остаточно відомо про порушення його прав та законних інтересів.

В даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач намагався у позасудовому порядку вирішити питання щодо повернення своїх коштів, які не були йому виплачені відповідачами.

З огляду на викладене, строк звернення до суду з даним адміністративним позовом необхідно відраховувати від моменту отримання позивачем листа № 27-13897/17 від 04 липня 2017 року. Оскільки позивач звернувся до суду 12 грудня 2017 року, то колегія суддів приходить до висновку про те, що ним не був пропущений шестимісячний строк на звернення до суду з даним позовом.

Також, колегія суддів бере до уваги те, що позивач є особою похилого віку та отримує пенсію, яка є єдиним джерелом його існування, та невиплачена частина якої знаходилася на рахунках у банку ПАТ «Хрещатик».

Крім того, судова колегія також звертає увагу на те, що право на звернення до суду є конституційним правом кожної особи, яке є непорушним та гарантується державою.

Враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист, регламентованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), і до неправильного вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішення від 04.12.1995 року у справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 243, 310, 312, 315, 320, 321, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року - скасувати, направити справу № 826/16330/17 до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст ухвали виготовлено 06.04.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев