Постанова № 73247628, 22.03.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 березня 2018 рокусправа № 804/7986/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Бишевської Н.А.

судді: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2017 (суддя Олійник Віктор Миколайович, дата складання повного тексту 09.01.2018)

у справі № 804/7986/17

за адміністративним позовом ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

29.11.2017 ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 764702-1301 від 20.06.2017, яким ОСОБА_2 нарахований земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 24908,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у ОСОБА_2 обов'язку сплати земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік з огляду на те, що договір оренди земельної ділянки державної власності, на якій розташовані належні йому на праві приватної власності споруди та будівлі, ще не укладений, а Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не надає йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в зв'язку з чим не проведено і державну реєстрацію права користування зазначеною земельною ділянкою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 р. у справі № 804/7986/17 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за позивачем в 2012 році визнано право власності на комплекс будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці загальною площею 12,3210 га, за судовим рішенням, яке набрало законно сили. Дана земельна ділянка надана позивачу для ведення фермерського господарства.

Дослідивши обставини по справі, та з врахуванням приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що у позивача право користування виникло одночасно з правом власності на об'єкти нерухомості розташовані на даній земельній ділянці, оскільки використання даних споруд без використання земельної ділянки, на якій вони розташовані, не можливе.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 р. у справі № 804/7986/17 та прийняти нову постанову про задоволення позову повністю.

Скаржник наполягає на тому, що у позивача не виник обов'язок щодо сплати земельного податку, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо зареєстрованих за позивачем прав власності або користування земельною ділянкою під комплексом будівель та споруд, які відповідно до п.286.1, п.286.6 ст.286 ПК України є підставою для нарахування земельного податку.

Так, скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, які в свою чергу ґрунтуються, зокрема, на інформації про власників, в той час як за позивачем не зареєстровано право власності на земельну ділянку. При цьому скаржник зауважує, що відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) обов'язок сплати земельного податку виникає саме з моменту набуття в установленому порядку права власності на земельну ділянку.

Крім того, скаржник зазначив, що судом першої інстанції не було перевірено правильність та підстави нарахування грошового зобов'язання з орендної плати, та просив суд витребувати у відповідача інформацію та копії документів, що стали підставою для визначення тарифу при розрахунку земельного податку в розмірі 24 908,13 грн., нарахованого за спірним податковим повідомленням-рішенням, оскільки з доданого до позову листа-відповіді відповідача від 05.09.2017 № 21317/10/04-36-13-02-11 на запит позивача вбачається, що підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру, однак контролюючим органом не надано позивачу документ щодо вартості земельної ділянки, на підставі якого визначено тариф 2021,60 грн.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представниками сторін підтримані правові позиції по суті спірних питань даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.09.2012 у справі № 2-3859/2011, яке набрало законної сили 02.10.2012, за ОСОБА_2 визнано право власності на такі будівлі та споруди (далі - комплекс): А - будівля прохідної, Б - гараж, В - механізований склад, Г - корівник, Д - корівник, Е - будівля тваринника, Ж - майстерня, З - корівник, І - корівник, Л - вагова, М - склад, Н - склад, Й - мех. майстерня, О - склад, Ц - будівля холодильної камери, Р - вбиральня, Т - вбиральня, У - сарай, Ф - літній душ, Ч - навіс, Ш - навіс, Щ - навіс, с/я - силосна яма, с/я1 - силосна яма, вод - водонапірна башта, вод1 - водонапірна башта, К - колодязь, огорожі № 1, № 2, ємності № 3-6, градирня № 7, розташовані під АДРЕСА_1 (а. с.12-14).

Право власності на комплекс зареєстровано за позивачем 25.12.2012 (а. с.15, 37).

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України (в редакції на момент ухвалення судового рішення у справі №2-3859/2011) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

При цьому згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, у вказаному рішенні Новомосковського міськрайонного суду, серед іншого, встановлено, що ОСОБА_2 надано у користування земельну ділянку площею 123200 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.13).

Також згідно з Технічним паспортом на комплекс даний комплекс розташований на земельній ділянці площею 12,3210 га, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, форма власності на землю - державна (а. с.38-46).

Суд також послався на інформаційну довідкою з Держреєстру (а. с.36, 37), і встановив, що цільове призначення - для ведення фермерського господарства, право ОСОБА_2 на земельну ділянку - право постійного користування земельною ділянкою. Проте, це стосується з/д площею 23,5 га, яка знаходиться на території с/ради Голубівська.

Зазначена інформація стосується зовсім іншої земельної ділянки і позивач в апеляційній скарзі про це вказує.

Відповідно до матеріалів справи даних щодо реєстрації права користування чи права власності на земельні ділянки за позивачем не зареєстровано.

20.06.2017 ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 764702-1301, яким у відповідності до п.286.5 ст.286 ПК України ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 24 908,13 грн. (а. с.7).

ОСОБА_2, вважаючи незаконним вищезазначене податкове повідомлення-рішення, звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, обґрунтованість доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав:

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішень (дій) суб'єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у ч.2 ст.2 КАС України з урахуванням приписів ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, за приписами ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції у відповідності до вимог ч.2 ст.2, ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне:

За визначенням, наведеним у п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України (тут і надалі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.269.1 ст.269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, платником орендної плати відповідно до п.288.2 ст.288 ПК України є орендар земельної ділянки.

Об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України).

Тобто законодавець встановлює два види плати за землю: земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Разом з тим, питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України.

Вказаними нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При цьому за приписами ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.126 ЗК України).

Згідно з п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Також відповідно до п.287.6 ст.286 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Разом з тим, в абз.1, 2 п.286.5 ст.286 ПК України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Водночас, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що користування нерухомими об'єктами, що розміщені на земельній ділянці, неможливе без користування самою земельною ділянкою, і тому виникнення права користування такою земельною ділянкою фактично відбувається одночасно із володінням та користуванням об'єктами нерухомості.

Тобто у фізичної особи виник податковий обов'язок з плати за землю з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно, не зважаючи на те оформлена земельна ділянка належним чином чи ні.

Таким чином, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що у відповідача були наявними законні підстави для визначення податкового зобов'язання з податку на землю ОСОБА_2, як фактичному користувачу, шляхом прийняття та направлення останньому податкового повідомлення-рішення № 764702-1301 від 20.06.2017.

Стосовно доводів скаржника про відсутність перевірки судом першої інстанції правильності та підстав нарахування грошового зобов'язання з орендної плати та ігнорування судом поданого в зв'язку з цим клопотання позивача про витребування у ГУ ДФС у Дніпропетровській області інформації та копії документів, що стали підставою для визначення тарифу при розрахунку земельного податку в розмірі 24 908,13 грн., колегія суддів зазначає наступне:

За приписами ст.5 КАС України (в редакції на момент звернення ОСОБА_2 з адміністративним позовом до суду) «кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси…», тобто коли таке порушення вже мало місце і створило для особи негативні правові наслідки.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України (в редакції на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) звернення ОСОБА_2 з адміністративним позовом до суду) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

При цьому ані в адміністративному позові, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем не наводились доводи, які б свідчили про оскарження податкового повідомлення-рішення з підстав невірності визначення розміру податкового зобов'язання. І, враховуючи повноваження суду надавати оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх доводів, колегія суддів зазначає про відсутність у суду першої інстанції обов'язку досліджувати вірність розрахунку податкового зобов'язання з огляду на не наведення позивачем доводів щодо невірності такого розрахунку.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що в абз.5-10 п.286.5 ст.286 ПК України передбачено, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо:

розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку;

розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Отже, механізм взаємодії платника податку з контролюючим органом для встановлення вірності нарахованої суми податку передбачений чинним законодавством. І відсутність належного реагування контролюючого органу на звернення позивача з вимогою надати пояснення щодо порядку розрахунку податкового зобов'язання може свідчити про існування спірних правовідносин між позивачем та відповідачем стосовно дотримання останнім положень п.286.5 ст.286 ПК України, що не є предметом даного спору.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

Стаття 316 КАС України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, у зв'язку з чим апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 р. у справі № 804/7986/17 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 р. у справі № 804/7986/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.329 КАС України.

Головуючий суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко