Постанова № 73247546, 05.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 квітня 2018 року справа № 214/1179/17(2-а/214/121/17)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Малиш Н.І.,

суддів: Баранник Н.П. Щербака А.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, на постанову Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року (суддя 1-ї інстанції Ткаченко С.В., місце складання м. Кривий Ріг, дата прийняття 14.12.2018р., повний текст виготовлено 19.12.2018 р.) в адміністративній справі №214/1179/17 (2-а/211/109/17) за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльність та спонукання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року представник ОСОБА_1, діючий в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання протиправними бездіяльності відповідача щодо не поновлення виплати пенсії; зобов'язання поновити виплату пенсії за віком та здійснити її перерахунок з 07 жовтня 2009 року із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок і доплат, як не працюючим пенсіонерам та дітям війни, передбачених чинним пенсійним законодавством.

За доводами позивачів, відповідачем протиправно порушено їх право на пенсійне забезпечення.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо не поновлення ОСОБА_2, ОСОБА_3 виплати пенсії. Зобов'язано Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області поновити виплату та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2, ОСОБА_3 з 13.06.2016 року в розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянами України, що підтверджується паспортами громадянина України для виїзду за кордон, виданих 09 червня 1998 року НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відповідно (а.с. 15, 16).

До дня вибуття в до Держави Ізраїль позивачі перебували на обліку в управлінні ПФУ в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в подальшому реорганізоване в Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, та отримували пенсію за віком (а.с. 10-10а, 50-53).

З 31.08.1999 року позивачам припинено виплату пенсії з її виплатою за шість місяців наперед, у зв'язку з їх виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де вони вони прийняті на консульський облік в консульському відділі Посольства України в цій країні (а.с. 15, 16).

13 грудня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_1, до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області подали заяви про поновлення з 07 жовтня 2009 року виплати пенсій за віком з відповідними документами (а.с.8-9).

Листами від 27 грудня 2016 року Криворізьким південним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області посилаючись на відсутність правових підстав для поновлення виплати пенсії, у задоволенні вимог поданих заяв відмовлено (а.с. 6-7). Зокрема, відповідач посилається на відсутність договору в галузі пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем. Крім того, підставою для відмови стало і те, що заява про поновлення пенсії подана не особисто позивачами, а їх представником за довіреністю, який відповідно до ст. 242 ЦК України не є законним представником.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Такими законами є: Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) та спеціальні закони, норми яких застосовуються при призначенні пенсії окремим категоріям громадян.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п. 2 ч. 1 статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1058-ІV передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанцій, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачам було припинено виплату пенсії, у них виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.

При цьому слід зауважити, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року (справа №723/2676/14-а), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.

Відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, вказаним Порядком передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до пенсійного органу особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

З матеріалів справи вбачається, що до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області звернувся представник позивачів на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем (а.с.13-14).

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що доводи відповідача про порушення позивачами встановленого порядку звернення до пенсійного органу за поновленням виплати пенсії є безпідставними.

В той же час, суд першої інстанції застосовуючи положення статей 99, 100 КАС України припустився помилки щодо визначення часу з якого права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з адміністративним позовом), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Отже, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.

Оскільки законами з питань пенсійного забезпечення не встановлено інших строків звернення до суду за захистом порушених прав, до спірних правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено шестимісячний строк звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Аналогічні обмеження щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом містить ч. 2 ст. 122 КАС України (в редакції, чинній на час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції).

Даною нормою визначено, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Так, статтею 123 КАС України (в редакції, чинній на час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції) визначено, що пропущення строків звернення до адміністративного суду має наслідком залишення позовної заяви без розгляду.

Оскільки виплата пенсії носить щомісячний регулярний характер, то позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав після того, як у територіального органу Пенсійного фонду України виникли підстави для поновлення виплати йому пенсії та після нездійснення вказаних виплат, тобто в жовтні 2009 року.

Разом з тим, з адміністративним позовом до суду позивач звернувся лише 20 лютого 2017 року (а.с.1, 19).

При цьому, посилання представника позивачів на те, що про порушення своїх прав вони дізналися лише в грудні 2016 року з листів Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області є помилковими, оскільки нормативно-правові акти, рішення Конституційного Суду України доводяться до відома населення у встановленому законом порядку та за загальним правилом набирають чинності з дня їх опублікування, з чим й слід пов'язувати момент, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, враховуючи дату звернення позивачів з позовом до суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачами пропущений строк звернення до суду за захистом свого права щодо отримання пенсії за період з 07.10.2009 року по 19.08.2016 року.

Поважних причин пропуску даного строку представником позивачів не наведено, а судом не встановлено.

Правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 99,100 КАС України висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року (справа №408/2861/17-а) та від 20 лютого 2018 року (справа № 757/12134/14-а).

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно ст. 46 Конституції України, пенсія є одним із видів соціального захисту, право на яке громадянину гарантується.

Виходячи із самого визначення поняття «пенсія», щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).

Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

Частинами 1, 2 статті 42 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, щороку починаючи з 1 березня поточного року у разі, якщо середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за минулий рік зросла, здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій із застосуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, підвищеної на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, порівняно з попереднім роком, але не менше зростання рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік.

Відповідно до п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача в межах спірних правовідносин є зобов'язання Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області поновити ОСОБА_2 і ОСОБА_3 виплату раніше призначеної пенсії за віком з урахуванням всіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством, починаючи з 20 серпня 2016 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині врахування всіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством та помилковим застосуванням норм процесуального права, в частині визначення часу з якого має бути відновлено порушене право, а тому з огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що фактично рішення по справі прийнято на користь позивачів, які не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати, понесені ОСОБА_2, ОСОБА_3 слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.

Так, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за подачу адміністративного позову сплачено кожним окремо по 640.00 грн., що підтверджується дублікатами квитанцій від 19 лютого 2017 року № 0.0.709815556.1 та №0.0.709816139.1. за подання апеляційної скарги позивачами сплачено 1920,00 грн., що підтверджується дублікатом квитанції від 26 лютого 2018 року №0.0.974817214.1.

Отже сума судового збору, що підлягає стягненню на користь позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача складає по 1600,00 грн. окремо ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Керуючись статтями 123, 139, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року в адміністративній справі №214/1179/17 (2-а/211/109/17) - скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо не поновлення ОСОБА_2, ОСОБА_3 виплати пенсії.

Зобов'язати Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області поновити виплату та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2, ОСОБА_3 з 20 серпня 2016 року в розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням всіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством.

Позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року по 19 серпня 2016 року - залишити без розгляду.

Стягнути з Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 40382964) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 40382964) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 05 квітня 2018року.

Головуючий суддя: Н.І. Малиш

Суддя: Н.П. Баранник

Суддя: А.А. Щербак