Рішення № 73247248, 29.03.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2018р. Справа №914/2470/17

За позовом: Приватного акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія”, м.Київ,

до відповідача: Військової частини 3002 Національної гвардіі України, м. Львів,

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Боринська комунальна міська лікарня, смт. Бориня, Турківського р-ну., Львівської обл.,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, с. Годомичі, Маневицький р-н., Волинська обл.,

про: відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 50’ 000,00 грн.

Суддя Козак І.Б.

при секретарі Гелеш Г.М.

Представники:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_2 – представник (довіреність №50/02/34 вих. – 1802 від 19.12.2017р.);

третя особа-1: не з’явився;

третя особа-2: не з’явився,

свідок: не з’явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Приватним акціонерним товариством “Українська пожежно-страхова компанія” подано позов до Військової частини 3002 Національної гвардії України про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 50’ 000,00 грн. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою суду від 30.11.2017р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.12.2017р. Ухвалою суду від 20.03.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 29.03.2018р.

Суд звертає увагу учасників процесу на те, що з 15.12.2017 набрали чинності зміни до ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII. Відповідно до п. 11 Перехідних положень ГПК України у вищенаведеній редакції Закону, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Господарське судочинство у даній справі здійснюється за правилами, передбаченими ГПК України, у порядку загального позовного провадження відповідно до п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 12 ГПК України.

29.03.2018р. відбувається розгляд справи по суті.

Представник позивача у судове засідання 29.03.2018р. не з’явився. Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Позивачем виплачено ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» страхове відшкодування в розмірі 50’ 000,00 грн. на підставі страхового акту №ОЦ/024/001/15/005 від 02.06.2015р. Оскільки дорожньо-транспортна пригода трапилася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1, що є працівником ВЧ 3002, правил дорожнього руху, просить стягнути з відповідача як роботодавця в силу вимог ст.1172 ЦК України суму виплаченого страхового відшкодування 50’ 000,00 грн. і судовий збір у розмірі 1’ 600,00 грн.

Відповідач у судовому засіданні 29.03.2018р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, зазначив, що Боринська КМЛ визначена у полісі обов’язкового страхування №АС/7226592 як страхувальник транспортного засобу ГАЗ-53-Б, д.н.з. НОМЕР_1, і станом на дату ДТП була власником майна, а тому повинна бути відповідачем у справі. Крім того, 02.09.2014р. полісі обов’язкового страхування №АС/7226592 втратив свою чинність у зв’язку зі зміною користувача транспортного засобу, оскільки згаданий вище автомобіль був безоплатно переданий Боринською КМЛ військовій частині 3002. До того ж, на момент ДТП страховий поліс був відсутній. Враховуючи наведені аргументи, вважає, що відповідачами у цій справі повинні бути ОСОБА_1О як водій автомобіля ГАЗ 53Б та Боринська КМЛ.

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Боринська комунальна міська лікарня у судове засідання 29.03.2018р. не з’явилася. У судовому засіданні 06.03.2018р. представник лікарні усно заперечив проти позову, подавши заяву (вх.№8228/18 від 06.03.2018р.) про доручення до матеріалів справи додаткових доказів.

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_1 у жодне судове засідання не з’явився, хоча був належно повідомлений про час і місце проведення судового засідання, причин неприбуття не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, пояснення на позов не подав.

Ухвалою суду від 20.03.2018р. у судове засідання 29.03.2018р. викликався свідок - заступник командира військової частини 3002 Національної гвардії з озброєння і техніки полковника ОСОБА_3. Проте, у судове засідання 29.03.2018р. зазначена особа не з’явилася, причин неприбуття не повідомила.

Розглянувши матеріали справи, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

26.03.2014р. між Боринською КМЛ та Приватним акціонерним товариством “Українська пожежно-страхова компанія” було укладено Поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/7226592. Забезпеченим автомобілем є «ГАЗ 53-Б», номер кузова « 1491667»,

20.11.2014 р. на автодорозі Київ-Чоп мала місце ДТП за участю транспортного засобу «ГАЗ 53-Б», д.н.з. 6244 Ф4, під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Renault Magnum», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

20.11.2014р. ОСОБА_4 повідомлено страхову компанію про настання події, що має ознаки страхового випадку.

Згідно Відомостей №9465321 про ДТП дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 п.12.1 ПДР, внаслідок чого автомобілю марки «Renault Magnum» спричинено технічні пошкодження.

20.12.2016 р. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» складено страховий акт № 92/14-Т/Ц1-АС-01-01, в якому визначено розмір страхового відшкодування у сумі 52’ 00,00 грн., який підлягає виплаті страхувальнику ТОВ «Кредит Європа Лізинг».

Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 24.12.2014р. у справі № 164/2104/14-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Передбаченого ст.124 КУпАП та стягнуто штраф.

15.01.2015р. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» було оплачено ТОВ «Лікон Лоджистік» 52’ 000,00 грн. страхового відшкодування для проведення відновлювального ремонту автомобіля «Renault Magnum», що підтверджується копією платіжного доручення №1494.

Позивачем складено страховий Акт №ОЦ/024/001/15/0005 від 02.06.2015р. про перерахування ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» 50’ 000,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, що підтверджується копією платіжного доручення №1226 від 02.06.2015р.

17.10.2017р. позивачем надіслано відповідачу претензію вих.№РУ/024/001/15/0005 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу на суму 50’ 000,00 грн.

У матеріалах справи також міститься Акт про прийом автомобіля НОМЕР_3 1992р.в., від Боринської КМЛ до військової частини 3002, Наряд на автомобіль ГАЗ-53, Акт про примусове відчуження або вилучення майна на автомобіль ГАЗ-53, №шасі 441688/320, 1992 р.в., д.н.нз. ВС 8146 АК; Акт перевірки готовності Боринської КМЛ до поставки автомобіля ГАЗ-53 (а.с. 173-176).

Доказів погашення заборгованості на день подання позову відповідачем не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Приписами ст. 27 Закону України Про страхування, 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Сплативши страхову виплату за завдану внаслідок ДТП шкоду автомобілю до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Частиною другою ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК. На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК). Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК).

Аналогічна правова позиція висвітлена у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".

Аналізуючи матеріали справи та встановлюючи правові підстави для відшкодування відповідачем шкоди, заявленої до стягнення позивачем, суд зазначає таке.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регламентується Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до п.1.7, 1.8 цього закону страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована; страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що полісом №АС/7226592, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.21), забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ГАЗ-53 Б, рік випуску 1992, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі кузова 1491667, страхувальник – Боринська КМЛ. Оскільки Боринською КМЛ передано за Актом безоплатної передачі забезпечений автомобіль Військовій частині 3002 Національної гвардіі України, вона є особою, відповідальною за заподіяння шкоди понесеної позивачем, в силу вимог ст.1172 ЦК України.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що поліс ОСЦВВНТЗ №АС/7226592 не був чинним на момент ДТП 20.11.2014 р., оскільки змінився власник автомобіля.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, оскільки, як вірно зазначає позивач у відповіді на відзив (вхю№61/18 від 02.01.2018р.) (а.с. 93), відповідно до ч.1, 2 ст.21-1 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії. У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов'язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність. Тобто, поліс №АС/7226592 був чинним на момент ДТП 20.11.2014 р.

Подані сторонами справи документи містять розбіжності в частині даних забезпеченого автомобіля ГАЗ-53Б. Так, згідно даних поліса №АС/7226592 (а.с.21), забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ГАЗ-53 Б, рік випуску 1992, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі кузова 1491667. Натомість відповідачем подано до суду документи, що підтверджують факт передання від Боринської КМЛ до ВЧ 3002 НГ України автомобіля ГАЗ 53, рік випуску 1992, №шасі 441688/320. Крім того, відповідачем подано Наказ №441 від 12.09.2014р. (а.с.70) про введення в штат 8 стрілецького батальйону, зокрема, вантажного автомобіля ГАЗ-53Б, 1992 року випуску, шасі 114688/3200, присвоєння номера 62-44Ф4. Суд враховує пояснення позивача щодо зміни державного номерного знака цього автомобіля, проте, розбіжності у номері кузова (шасі) автомобілів наявні.

Оскільки позивачем не доведено факту передачі відповідачу забезпеченого полісом №АС/7226592 автомобіля ГАЗ-53 Б, рік випуску 1992, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі кузова 1491667, відсутні правові підстави для стягнення з Військової частини 3002 Національної гвардії України страхового відшкодування в порядку регресу на суму 50’ 000,00 грн.

Згідно ч.1 ст.73 Господарського процесуального Кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73-74, 86, 129, 219-220, 236-241Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Відповідно до ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

4. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 06.04.2018р.

Суддя Козак І.Б.