Рішення № 73245824, 23.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.03.2018Справа № 910/19394/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коуч Прайм", м. Черкаси

до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1

про розірвання договору поруки

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Ільєнко О.О.

Представники учасників справи:

від позивача - Неселовська В.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - Сенько А.В. (представник за довіреністю);

від третьої особи - не з'явились.

В судовому засіданні 23.03.2018р., відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено сторін, що повний текст рішення буде складено та підписано 06.04.2018р.

СУТЬ СПОРУ:

03.11.2017р. на розгляд Господарського суду міста Києва було передано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коуч прайм» (позивач) до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» (відповідач) про розірвання договору поруки №К5ОS184/П від 25.10.2016р.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поруки, а саме позивач вказує на невиконання відповідачем пункту 10 договору щодо передачі належним чином засвідчених копій документів, що на думку позивача є підставою для розірвання договору поруки в судовому порядку.

Відповідач надав відзив на позов, проти задоволення позовних вимог заперечує, мотивуючи це що позивач не надав доказів виконання ним умов договору поруки в повному обсязі, не звертався до відповідача з письмовою вимогою про розірвання договору в порядку встановленому статтею 118 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 06.11.2017р. було порушено провадження у справі та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 (третя особа).

15.12.2017р. набув чинності Господарський процесуальний кодекс України в новій редакції.

Відповідно до пункту 9 частини першої розділу ХІ (Перехідні положення) вказаного кодексу справи у судах першої інстанції, провадження в яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою від 09.01.2018р. було вирішено здійснювати розгляд даної справи у порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні 22.02.2018р. було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.03.2018р.

В судовому засіданні 13.03.18р. було оголошено перерву до 22.03.2018р.

Представник позивача в судовому засіданні 23.03.2018р. позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти позову заперечив і вказав про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір поруки №К5ОS184/П (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, далі за текстом - договір поруки).

Предметом цього договору є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договорами про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки від 23.09.2010р. №К5ОS184 та №К5ОS185, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов відповідних кредитних договорів (п. 1 договору поруки).

Пунктом 5 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання ОСОБА_1 (далі за текстом - третя особа, боржник) обов'язку пункту 1 цього договору, відповідач направляє на адресу позивача письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Відповідно до пункту 6 договору поруки позивач зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі відповідача, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

До позивача, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору поруки).

Відповідач зобов'язаний у випадку виконання позивачем обов'язку боржника за кредитним договором передати позивачу впродовж п'яти робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору поруки).

25.10.2016р. позивачем було перераховано на користь третьої особи 654 857 061,76 грн., а саме:

- 37 161 713,07 грн.: призначення платежу - в якості виконання зобов'язань за кредитним договором №К5ОS185 від 23.09.2010р. згідно договору поруки №К5ОS185/П від 25.10.2016р.;

- 617 695 348,69 грн.: призначення платежу - в якості виконання зобов'язань за кредитним договором №К5ОS184 від 23.09.2010р. згідно договору поруки №К5ОS185/П від 25.10.2016р.

Викладене підтверджується платіжними дорученнями №№ 619, 620 від 25.10.2016р. (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Згідно приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Оскільки між сторонами по справі внаслідок укладення договору поруки склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

В той же час, як вказує позивач, відповідачем не було виконано зобов'язання з передання належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами.

Вказані дії, на думку позивача, свідчать про існування підстав для розірвання договору поруки в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 14 договору поруки передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача з вимогою надати документи, які підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, а також доказів відмови відповідача передати такі документи.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що платіжні доручення №№ 619, 620 від 25.10.2016р. не є доказами належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором поруки та підставою виникнення обов'язків у відповідача за цим договором щодо передачі відповідних документів, оскільки вказані докази підтверджують сплату певної суми коштів на користь третьої особи, а не на користь відповідача.

Позивачем було надано суду засвідчену копію вимоги відповідача №Е.21.0.0.0/4-193100 від 25.10.2016р. про виконання зобов'язань третьої особи за договором поруки, проте позивачем не було надано суду доказів та не надано пояснень щодо дати отримання вказаної вимоги, що унеможливлює встановлення строку, встановленого пунктом 6 договору.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що позивачем не було надано суду жодного доказу на підтвердження невиконання відповідачем зобов'язань, встановлених договором поруки, внаслідок ненадання позивачу відповідних документів.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє позивачу у вимозі про стягнення з відповідача судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.04.2018р.

Суддя О.В. Котков