Постанова № 73244599, 05.04.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2018 року м. Чернівці

справа № 723/278/17

Апеляційний суду Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Лисака І.Н., Одинака О.О.

секретаря Чебуришкіної Н.Ю.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач ОСОБА_2

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Строжинецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року, головуючий у першій інстанції ОСОБА_3,

встановила:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» у січні 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зазначало, що між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту 31 січня 2011 року за яким публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зобов»язалося надати ОСОБА_2 кошти у вигляді кредитного ліміту у розмірі 2500 грн., строк дії якого відповідає строку дії картки.

Справа №723/278/17

Провадження №22-ц/794/128/2018 рік Головуючий у 1 інстанції Дячук О.О.

Категорія 19/27 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

У зв»язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов»язання виникла заборгованість, що складається з кредиту в сумі 2162 грн. 81 коп., процентів за користування кредитом в сумі 20875 грн. 39 коп., пені та комісії в сумі 3189 грн. 12 коп., штраф фіксована частина в сумі 500 грн., процентна складова в сумі 1311 грн. 37 коп.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 28038 грн. 69 коп.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року у позові відмовлено.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить рішення Строжинецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у межах строку позовної давності, перебіг якого починається зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції керувався положеннями ч.4 ст.267 ЦК України та зазначив про сплив позовної давності до вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» грошових коштів за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року.

На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції вказав, що початок перебігу позовної давності слід обчислювати щодо місячних платежів з моменту порушення ОСОБА_2 виконання зобов»язання із здійснення щомісячного платежу з грудня 2013 року.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам не відповідає.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору ж умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами 2 та 3 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 2 ст.1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 своїм підписом у заяві-анкеті про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» від 31 січня 2011 року погодила, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, пам»яткою клієнта становить договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту, ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.

Таким чином встановлено, що договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року складається з заяви кредитора, Умов і правил надання банківських послуг, тарифів, пам»ятки клієнта.

До матеріалів справи приєднано копію анкети-заяви ОСОБА_2 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» від 31 січня 2011 року (а.с.7).

Пунктом 2 розділу І Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).

У такому разі договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року визначено, що термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки.

Згідно із тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» ОСОБА_2 зобов»язана повернути кредит, сплачувати проценти у розмірі 2,5% на місяць.

Розмір обов»язкового щомісячного платежу становить 7% від заборгованості (але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості) (а.с.7).

На підставі ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 3.1 Умов і правил надання банківських послуг, для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту картки. Їх вид і строк дії визначений у заяві і в пам'ятці клієнта.

Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Встановлено, що на виконання зобов»язання за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року було випущено картку «Універсальну» №5577212919850548 строком дії до останнього дня жовтня 2014 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року встановлено не виконання зобов»язння із здійснення обов»язкового щомісячного платежу протягом з березня 2014 року (а.с.5-6).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі п.5.4 Умов і правил надання банківських послуг визначено строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками без встановлення мінімального обов»язкового платежу, зокрема, строк погашення процентів за кредитом - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту – не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці.

Відповідно до п.2.1.1.12.4 Умов та правил надання банківських послуг строки та порядок погашення по кредиту (кредитний ліміт) по кредитним карткам з встановленим мінімальним обов»язковим платежем, а також овердрафт наведений в пам»ятці клієнта, довідці про умови кредитування, яка є невід»ємною частиною договору, а також встановлюється даним пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, та частину заборгованості по кредиту. В разі простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту (овердрафту) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості. Строк повернення овердрафту у повному обсязі протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту. Строк погашення процентів по овердрафту – щомісячно за попередній місяць до 25-го числа.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Частиною 5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов»язанями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13 зазначено, що відповідно до ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

За змістом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 134цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Отже, у даному разі початок перебігу позовної давності щодо місячних платежів має обчислюватися зі спливом строку виконання чергового платежу, а саме з березня 2014 року, щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця, вказаного на картці, яким є останній день жовтня 2014 року.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Разом з тим, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом у січня 2017 року, тобто у межах строку позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі та виконання чергового платежу у березні 2014 року.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-738цс15.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 просила застосувати строки позовної давності, яке подано до винесення рішення судом першої інстанції (а.с.47-48).

Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року не підлягає захисту за спливом позовної давності на порушення норм матеріального права.

Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Предметом позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є стягнення з ОСОБА_2 за договором між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 3й січня 2011 року кредиту в сумі 2162 грн. 81 коп., за період з лютого 2014 року по грудень 2016 року процентів за користування кредитом в сумі 20875 грн. 39 коп., пені та комісії в сумі 3189 грн. 12 коп., штрафу фіксована частина в сумі 500 грн., процентна складова в сумі 1311 грн. 37 коп.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2014 року не виконано зобов»язання з повернення кредиту в сумі 2162 грн. 81 коп., за період з лютого 2014 року по грудень 2016 року процентів за користування кредитом в сумі 20875 грн. 39 коп., комісії в сумі 3189 грн. 12 коп., штрафу фіксована частина в сумі 500 грн., процентна складова в сумі 1311 грн. 37 коп.

Таким чином договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2014 року зобов»язання з сплати пені відсутнє.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13.

Отже, проценти підлягають стягненню в межах строку позовної давності за період з березня 2014 року по грудень 2016 року.

З приєднаного до матеріалів справи розрахунку заборгованості за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2014 року вбачається, що за період з березня 2014 року по грудень 201серпень 2014 року проценти за користування кредитом дорівнюють 678 грн. 04 коп.

Крім того, за розрахуном заборгованості за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2014 року відсотки до 1 вересня 2014 року нараховувалися за ставкою 30,0 %, з 1 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року - за ставкою 34,8 %, а починаючи з 1 квітня 2015 року по 30 вересня 2017 року - за ставкою 43,2 % (а .с.5-6).

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до частини 1-3 ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на час укладення між сторонами кредитного договору, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За змістом частини 4, 6 ст.1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

У абз.1 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснино, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

За змістом абз.3,4 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки слід розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст.641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному ч.6 ст.1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст.1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

На підставі п.1.1.3.2.3 Умов і правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку змінювати тарифи.

Умови та правила надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» не містять підпису ОСОБА_2

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували досягнення сторонами згоди щодо права банку в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку.

З огляду на наведене умови щодо права банку в односторонньому порядку змінювати проценти є нікчемними.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки укладення кредитного договору мало місце шляхом підписання ОСОБА_2 відповідної письмової заяви, то і зміна договору мала відбутися у такий же спосіб.

Згідно із п.2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому тарифами банку з розрахунку 360 календарних днів.

Розмір процентів, що підлягають стягненню з вересня 2014 року по жовтень 2014 року за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року складає 109 грн. 94 коп. ( 2162 грн. 81 коп.(сума боргу на яку нараховуються відсотки) х 61 день (період з 1 вересня 2014 року по 31 жовтня 2014 року) х 30% річних / 360 днів).

На підставі статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, можна зробити висновок, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-2322цс16 від 09 серпня 2017 року.

Строк дії договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту 31 січня 2011 року відповідає строку дії картки.

Враховуючи той факт, що договором не встановлено розмір процентів після спливу вищезазначеного строку, розмір процентів після останнього дня жовтня 2014 року слід визначати на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із п.2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому тарифами банку з розрахунку 360 календарних днів.

Таким чином розмір процентів, що підлягають стягненню за період з листопада 2014 року по грудень 2016 року дорівнює (сума боргу 2162,81 грн. :100 * облікова ставка Національного банку України *12,5 : 360 * кількість днів 12) + (2162,81 грн.:100 * 14 : 360 * 85) + (2162,81 грн. :100 * 19,5 : 360 * 26)+ (2162,81 грн.:100 * 30 : 360 * 177) + (2162,81 грн. :100 * 27 : 360 * 28)+(2162,81 грн.:100 * 22 : 360 * 210) + (2162,81 грн. :100 * 19 : 360 * 35) + (2162,81 грн.:100 * 18 : 360 * 28) + (2162,81 грн. :100 * 16,5 : 360 * 35)+(2162,81 грн.:100 * 15,5 : 360 * 49) + (2162,81 грн. :100 * 15 : 360 * 42)+ (2162,81 грн.:100 * 14 : 360 * 65), що становить 996 грн.

Ураховуючи наведене, вимоги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення процентів підлягають задоволенню в межах строку позовної давності з березня 2014 року по грудень 2016 року в сумі 1783 грн. 98 коп. (678 грн. 04 коп. + 109 грн. 94 коп. + 996 грн.).

Оскільки відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є неправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Незаконною є сплата комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746 ці16.

Ураховуючи наведене підстав для покладення на ОСОБА_2 обов»язку за договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року із сплати комісії немає.

Пунктом 3.2.7 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що позичальник зобов'язується погасити заборгованість за кредитом у повній сумі, сплатити нараховані за весь період користування кредитом проценти, винагороду й неустойку (штраф, пеню) не пізніше дати, зазначеної в повідомленні банку, передбаченому пунктами 3.3.1-3.3.3 Умов.

Пунктом 3.4.1 Умов установлено, що позичальник зобов'язаний сплатити банку, зокрема, неустойку (штраф, пеню), якщо на момент дострокового погашення кредиту (частини кредиту) у банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно з пунктом 5.1 цих Умов.

Згідно із пунктами 5.1 та 5.3 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених заявою та пунктами 3.2.2, 3.2.3 цих Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 1,25 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення платежу; при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №6-2320цс16 Умови та правила надання банківських послуг у публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» не містять підпису ОСОБА_2

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 31 січня 2011 року і що саме ці Умови мала на увазі ОСОБА_2, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту.

Тому підстав для задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення штрафа немає.

Отже, з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» підлягають стягненню кредит в сумі 2162 грн. 81 коп., проценти в сумі 1783 грн. грн. 98 коп.

Згідно частин 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до абз.1, 5, 6 п.35 постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено частково в сумі 3946 грн. 79 коп., що становить 14 відсотків.

Встановлено, що публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» сплачено судовий збір при поданні позову в сумі 1600 грн. за платіжним дорученням публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» №PROM5BО560 від 15 січня 2017 року.

Також публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» сплачено судовий збір при поданні апеляційної скарги в сумі 1760 грн. за платіжним дорученням публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» №PROM5BBC3SM від 5 січня 2018 року.

Отже, з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позову в сумі 473 грн. 76 коп.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» кредит в сумі 2162 грн. 81 коп., проценти в сумі 1783 грн. 98 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати в сумі 473 грн. 76 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 5 квітня 2018 року.

Головуючий – підпис /ОСОБА_4Ю./

Судді – підписи /ОСОБА_5, ОСОБА_6О./

З оригіналом згідно: