Постанова № 73243966, 05.04.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 квітня 2018 року м. Чернівці

справа № 714/315/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів Владичана А.І., Кулянди М.І.

секретар Чебуришкіна Н.Ю.

позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач ОСОБА_1

апеляційна скарга публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Козловська Л. Д.,

встановив:

В листопаді 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 12 453 гривні 44 копійки.

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, за змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи 28 квітня 2011 року сторони уклали кредитний договір. Відповідно до його умов відповідач отримав кредит у викляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, що підтвержується анкетою-заявою про приєднання до ОСОБА_2 та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 28 квітня 2011 року (а.с.7).

Згідно розрахунку заборгованості за вказаним договором станом на 17 квітня 2017 року відповідачу банком нараховано заборгованість в сумі 12 453 гривні 44 копійки, з яких 704 гривні 12 копійок заборгованість за кредитом, 8380 гривень 11 копійок заборгованість за процентами, 2300 гривень комісії та 1069 гривень штрафу (а.с.4).

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання вказаного кредитного договору відповідачу було надано кредитну карту №5168755335135162 з терміном дії до липня 2017 року та №5457082230402716 з терміном дії до листопада 2017 року.

Колегія суддів вважає помилковими висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази не свідчать про укладення сторонами 28 квітня 2011 року кредитного договору.

Укладення договору між сторонами 28 квітня 2011 року підтверджується анкетою-заявою про приєднання до ОСОБА_2 та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 28 квітня 2011 року (а.с.7), розрахунком заборгованості від 17 квітня 2017 року (а.с.5), випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 1 квітня 2011 року по 15 вересня 2017 року (а.с.68-69), витягом з системи ПАТ КБ «ПриватБанк», які були надані суду в ході апеляційного розгляду.

Вказані документи є достатніми доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про укладення між сторонами кредитного договору.

Суд першої інстанції також не врахував, що ОСОБА_1 визнав ту обставину, що між сторонами був укладений кредитний договір. Ця обставина підтверджується змістом його заперечень поданих до суду на позов ( а.с. 44-48).

Із змісту вказаних заперечень також вбачається, що відповідач заначав про те. що перебіг строку позовної давності щодо вимог позивача розпочався з 3 червня 2014 року.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитом та проценти за його користування.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь банку комісії є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у своїй постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16.

Як вбачається з позовної заяви банку позивач не зазначив, які саме послуги за комісією надавались відповідачу ОСОБА_1

З огляду на вказану обставину та наведену правову позицію Верховного Суду України суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для покладення на ОСОБА_1 обов'язку за договором кредиту щодо сплати комісії відсутні.

Суд апеляційної інстанції також вважає, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штрафу є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

Натомість зазначені ОСОБА_2 не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці ОСОБА_2 є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці ОСОБА_2 мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у своїй постанові від 22 березня 2017 року у справі №6-2320цс16.

Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 гривень плюс п’ять відсотків від суми заборгованості по кредитному ліміту з врахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій (а.с.26).

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем ОСОБА_2 та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача.

При цьому в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме ці ОСОБА_2 є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці ОСОБА_2 мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати штрафу в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту.

Помилковим є аргумент позивача про застосування до вказаних правовідносин строку позовної давності.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З матеріалів справи вбачається, що до суду з позовом позивач звернувся до суду в травні 2017 року.

Право на звернення до суду з позовом виникло у позивача після виникнення простроченої заборгованості щодо грошових зобов’язань відповідача.

З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30 червня 2014 року у відповідача була відсутня прострочена заборгованість по кредиту. Станом на 31 липня 2014 року така заборгованість вже складала 26 гривень 46 копійок.

Отже, банк звернувся до суду з позовом в межах трирічного строку позовної давності щодо заборгованості по сплаті тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, яка нарахована за період з липня 2014 року по квітень 2017 року.

Враховуючи наведене вище рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

З ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» слід стягнути заборгованість за кредитним договором від 28 квітня 2011 року у сумі 9 084 гривні 23 копійки, яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 704 гривні 12 копійок, заборгованості по процентам в сумі 8380 гривень 11 копійок.

В решті позову слід відмовити.

Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 9 084 гривні 23 копійки, що становить 72,95 відсотка від ціни позову.

З платіжного доручення від 26 квітня 2017 року вбачається, що позивач за подання до суду позову сплатив судовий збір в сумі 1600 гривень (а.с.1).

З платіжного доручення від 8 лютого 2018 року вбачається, що позивач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 2400 гривень (а.с.124).

Отже, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 2918 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 квітня 2011 року у сумі 9 084 (дев’ять тисяч вісімдесят чотири) гривні 23 копійки, яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 704 гривні 12 копійок, заборгованості по процентам в сумі 8380 гривень 11 копійок.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 2918 (дві тисячі дев’ятсот вісімнадцять) гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її підписання суддями.

Головуючий О.О. Одинак

Судді: А.І. Владичан

ОСОБА_3