Постанова № 73242596, 05.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/453/18Головуючий по 1 інстанції Категорія: 39 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів

ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Соколишиної Л.Б., у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, - :

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, посилаючись на те, що після смерті його матері, 01 січня 2017 року, відкрилась спадщина у вигляді домоволодіння по вул. Гагаріна, 13 в с. Білозір’я, Черкаського району, Черкаської області. У визначений законом строк він не встиг подати заяву про прийняття спадщини через юридичну необізнаність. Крім того, позивач є інвалідом по онкозахворюванню, потребував постійного нагляду і досить часто звертався з цього приводу до лікарів. Просив визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 05 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав апеляційну скаргу на рішення суду, вважаючи, що суд першої інстанції не в повному обсязі з’ясував обставини, що мають значення для справи, надав невірну оцінку обставинам справи та наявним доказам.

ОСОБА_5 зазначає, що він фактично прийняв спадщину, проте не може оформити це документально. Апелянт мотивує скаргу тим, що він не був обізнаний про наявність заповіту на користь його сестри ОСОБА_8, тому вважав, що прийняв спадщину за законом як спадкоємець, що постійно проживав разом із спадкодавцем. Крім того, ОСОБА_5 є інвалідом 3 групи, тому відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України незалежно від змісту заповіту має право на половину частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом.

Тому, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_8 зазначила, що апелянт фактично змінив підстави позову, так як під час розгляду в суді першої інстанції позивач в якості підстав для визначення додаткового строку вказував на юридичну необізнаність та необхідність лікування. Тоді як в апеляційній скарзі вже зазначає, що фактично прийняв спадщину. Крім того, додані до апеляційної скарги докази не були надані для дослідження в суді першої інстанції, тому не можуть бути використані апеляційним судом.

Тому, ОСОБА_8 просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем обставини не можуть бути поважними підставами для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_9 померла 01.01.2017 року, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії І-СР №296738 від 05.01.2017 року (а.с. 10).

Факт родинних зв’язків позивача і відповідачки з спадкодавицею підтверджується Свідоцтвами про народження, відповідно до яких сторони є дітьми ОСОБА_9 (а.с. 11, 27, 43).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Білозірської сільської ради №3354 від 20.06.2017 року за ОСОБА_9 рахується житловий будинок по вул. Гагаріна № 13, с. Білозір’я (а.с. 12, 49).

Спадкодавиця залишила заповіт від 20.11.2009 року, посвідчений секретарем Білогірської сільської ради, на користь ОСОБА_6, яким заповіла усе належне їй майно дочці. Заповіт на момент відкриття спадщини не змінено та не скасовано (а.с. 28, 75).

Згідно з інформацією наданою державним нотаріусом Черкаської районної державної нотаріальної контори та витягу зі спадкового реєстру після смерті ОСОБА_9 заведено спадкову справу (а.с. 30, 41, 44).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. ст. 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз’яснено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємців на вчинення цих дій.

Позивачем зазначено, що він пропустив строк для подачі заяви для прийняття спадщини у зв’язку з юридичною необізнаністю, хворобою та лікуванням.

Юридична необізнаність не може бути підставою для задоволення позову.

На підтвердження факту хвороби та лікування позивачем надано довідку № 247 від 17.02.2017 року КЗ «Черкаський обласний онкологічний диспансер» Черкаської обласної ради, згідно з якою ОСОБА_5 знаходився на амбулаторному обстеженні в поліклінічному відділенні цього медичного закладу з 29.06.2017 року по 03.07.2017 року та 31.07.2017 року.

Також надано посвідчення серії АГ №139956 від 27.11.2006 року, згідно з яким ОСОБА_5 є інвалідом 3 групи загального захворювання (а.с. 9).

Таким чином, колегія суддів на підставі досліджених доказів приходить до висновку, що позивач не навів поважних причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини та не надав доказів, які свідчать про наявність для нього перешкод для подачі такої заяви.

Посилання апелянта на те, що він відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК має право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, не можуть бути визнані підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Доводи ОСОБА_5 про те, що на час відкриття спадщини він проживав зі спадкодавицею однією сім’єю спростовуються матеріалами справи.

Надані апеляційному суду Акт обстеження від 11.01.2018 року про ведення спільного господарства позивача зі своєю матір'ю (а.с. 90) та довідка Білозірської сільської ради від 15.01.2018 року, видана на підставі вказаного акту, не підтверджують факт спільного проживання позивача разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Крім того, вказані докази не були надані в суді першої інстанції. Неможливість з об’єктивних причин подати ці докази під час судового розгляду в районному суді не обґрунтовані апелянтом, тому такі докази не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, дослідивши всі обставини в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував усі обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права, тому не вбачає підстав для скасування рішення районного суду.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – залишити без задоволення, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 січня 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2018 року.

Судді