Постанова № 73241164, 02.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 639/11135/14-ц Головуючий суддя І інстанції Іванова І. В.

Провадження № 22-ц/790/2083/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія:про захист прав споживачів

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря : Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 лютого 2018 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення по справі №6 39/11135/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист порушених та невизнаних прав,

встановив:

08 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення до рішення, ухваленого 11.12.2014 року по справі №639/11135/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист порушених та невизнаних прав.

В обґрунтування заяви посилався на те, що чинним законодавством України не передбачено звернення до суду з вимогами про розгляд справи та позовів, вчасний та неупереджений розгляд яких є основним завданням цивільного судочинства, тому неодноразові відхилення заяв про розгляд справи та позовних вимог, заявлених ним у 2001 році, посиланням, що нібито для розгляду цих вимог він має звернутися до суду з новими позовами «на загальних підставах», спрямовані на позбавлення його можливості оскаржити порушення судом першої інстанції його прав на вимоги, згідно з якими ще у 1988 році суд першої інстанції не мав жодної законної підстави приймати до розгляду та задовольнити позов ОСОБА_5, згідно з якими відповідач отримав права на домоволодіння, яке по закону не може йому належати, що порушує ст. 41 Конституції України. Тричі наглядовою інстанцією були скасовані рішення першої інстанції за порушення строків позовної давності, за встановлення прав власності на припущеннях, за встановлення прав ОСОБА_5 на спадщину ОСОБА_6, що звільняє від доказування його вимоги, що по строкам давності та після рішення від 13 листопада 1944 року ОСОБА_5 не мала прав на вимоги до ОСОБА_7, не могла отримати прав на домоволодіння за відсутністю прав на нього у її спадкодавця ОСОБА_8. У відповідності з цим вимоги про захист порушених прав є вимогами про захист прав на вимоги, які не розглядалися рішенням від 7 грудня 2001 року, за які ним було сплачено судовий збір у 2001 році, наявність яких у справі встановлена судом та Прокуратурою Харківської області, у межах яких апеляційною та касаційною інстанціями не було перевірено законність та обґрунтованість встановлення прав ОСОБА_5 на домоволодіння, не було досліджено порушення судом першої інстанції чинного рішення від 13 листопада 2014 року, яким не були встановлені права ОСОБА_8, спадкодавця ОСОБА_5 Відмова у вимогах про захист порушених та невизнаних прав посиланням, що ним не надано доказів до вимог про право користування 1/3 домоволодіння, є вже другим спотворенням заявлених вимог, тому відхилення апеляційних скарг та відмови у касаційнім розгляді є доказом, що за відсутністю рішення, прийнятого за результатом розгляду по суті вимог про захист порушених та невизнаних прав, неможливо оскаржити порушення судом першої інстанції висновків Постанови президії обласного суду від 29 вересня 2000 року, рішення від 13 листопада 2014 року, диспозитивності цивільного судочинства та рівності сторін, порушення його майнових прав на користь відповідача та явну упередженість суддів. Відсутність рішення, прийнятого за результатом розгляду по суті вимог про захист порушених прав, була підставою для заяв про прийняття додаткового рішення, які суддя Іванова І.В. двічі неправосудне передавала іншій судді, що призвело до затягування розгляду, змусило оскаржувати цю неправосудність. Відхилення заяви про прийняття додаткового рішення посиланням, що нібито усі заявлені вимоги були розглянуті, призвело до відхилення апеляційної скарги, тому відмова ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 серпня 2017 року у відкритті провадження по касаційній інстанції на підставі того, що ухвала апеляційного суду від 2 серпня 2017 року не перешкоджає продовженню провадження, була підставою для заяви про продовження провадження по вимогам про захист порушених та невизнаних прав, рішення по яким не прийнято. До цієї заяви було додано заяву від 22 лютого 2017 року, яку суддя Іванова І.В. мала розглянути у справі № 2-863/11, у якій існують позови та заяви про розгляд яких його неправосудно примушують звертатися до суду з позовними вимогами «на загальних підставах», які не розглядалися рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 7 грудня 2001 року, посиланням на яке було відмовлено у їх розгляді рішеннями Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 грудня 2007 року, від 8 вересня 2011 року та від 11 грудня 2014 року, у межах яких апеляційною та касаційною інстанціями не було перевірено законність та обґрунтованість рішень першої інстанції згідно встановленого Постановою президії обласного суду від 29 вересня 2000 року та рішенням від 13 листопада 1944 року. Відхилення цієї заяви листом, який не підлягає оскарженню, є неправосудним втручанням Голови суду у процесуальні дії судді, яка неодноразово застосовувала статус судді для позбавлення його можливості оскаржити порушення прав на вимоги, які не розглядалися та не могли розглядатися рішенням від 7 грудня 2001 року, яким питання прав на домоволодіння не було вирішено згідно встановленого Постановою президії обласного суду від 29 вересня 2000 року та рішенням від 13 листопада 1944 року, згідно диспозитивності цивільного судочинства та на засадах змагальності сторін. Апеляційним судом при оскарженні рішень першої інстанції жодного разу не було перевірено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 7 грудня 2001 року, від 14 грудня 2007 року, від 8 вересня 2011 року та від 11 грудня 2014 року не вирішені заявлені вимоги згідно висновків Постанови президії обласного суду від 29 вересня 2000 року та рішення від 13 листопада 1944 року, відсутність висновків суду стосовно яких призводить до відмов у касаційнім розгляді, позбавляє можливості оскаржити їх порушення та порушення його майнових прав на користь відповідача, права якого встановлені на припущеннях. Вимоги у цьому провадженні звільненні від доказування висновками Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2012 року, яким встановлено, що рішення від 13 листопада 1944 року не були встановлені права ОСОБА_8, що не було досліджено рішеннями Жовтневого районного суду м. Харкова від 7 грудня 2001 року, від 14 грудня 2007 року, від 8 вересня 2011 року та від 11 грудня 2014 року, тому позбавило його можливості оскаржити в апеляційному та касаційному порядку порушення його майнових прав на користь відповідача, який продовжує оспорювати рішення 1944 року. Оскільки відсутність у мотивувальній частині рішень першої інстанції висновків стосовно встановленого Постановою президії Харківського обласного суду від 29 вересня 2000 року та рішенням від 13 листопада 1944 року, до яких у цьому провадженні додалися висновки Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2012 року, які звільняють від доказування, що рішенням від 13 листопада 1944 року не були встановлені права ОСОБА_8, позбавляє можливості оскаржити порушення його матеріальних прав на користь відповідача. На підставі вищенаведеного ОСОБА_3 був вимушений звернутися до суду з вказаною заявою.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 лютого 2018 року у задоволені заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення до рішення від 11 грудня 2014 року у справі №639/11135/14 по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист порушених та невизнаних прав – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що судом не прийнято рішення по вимогам, які по суті є вимогою про вирішення суперечки між сторонами згідно диспозитивності цивільного судочинства та на засадах змагальності сторін, доказом порушення яких є надані суду висновки наглядової інстанції та чинні рішення, відсутність висновків суду стосовно яких позбавляє можливості оскаржити у касаційному порядку порушення його майнових та процесуальних прав на користь відповідача.

На обґрунтування скарги вказав, що вже втретє оскаржує порушення його прав на розгляд по суті вимог, згідно якими суд мав вирішити питання прав на домоволодіння згідно диспозитивності цивільного судочинства та на засадах змагальності сторін, згідно з якими це питання не було вирішено рішенням від 07 грудня 2001 р., законність та обґрунтованість встановлення яким прав ОСОБА_5 не була перевірена апеляційним судом норм майнового та процесуального права, висновків наглядової інстанції та чинного рішення від 13 листопада 1944 р., що позбавило можливості оскаржити у касаційному порядку порушення його майнових прав. У 2001 р. при встановленні існування не розглянутих по першій інстанції вимог апеляційний суд мав повернути справу на новий розгляд, у 2011 р. при встановленні, що ним заявлено про розгляд справи, суд не мав підстав вважати, що ці вимоги заявлені з метою привернути увагу суду на її розгляд, оскільки з такою метою надаються заяви та скарги, за які не сплачується судовий збір.

Ухвалою апеляційного суду від 03 лютого 2015 р. не було встановлено порушення його майнових та процесуальних прав згідно матеріалів справи, доказів та обставин, зазначених в описовій частині рішення, яким не відповідала мотивувальна частина, що позбавило його процесуальних прав на перевірку законності та обґрунтованості рішення першої інстанції згідно доказів, які є у матеріалах справи та неодноразово досліджувалися суддею, згідно з якими рішення від 11 грудня 2014 р. є завідомо неправосудним.

Залишення чинною неправосудної відмови у розгляді заявлених вимог по суті посиланням на нібито ненадання доказів, які згідно заявленого мав надати відповідач, апеляційний суд позбавив його прав на ухвалення нового рішення апеляційним судом по вимогам, неправосудно залишених без розгляду по суті, позбавив прав на касаційне оскарження порушення його прав ненаданням висновків стосовно обставин, які змусили його неодноразово звертатися до суду з вимогами про захист прав на позов та рівність сторін, стосовно висновків наглядової інстанції та чинних рішень, які звільняють від доказування порушення моїх прав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з’явилися у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги, з якими ОСОБА_3 звернувся до суду у листопаді 2014 року повністю розглянуті рішенням суду від 11.12.2014 року. Суд вказав, що стосовно усіх позовних вимог, заявлених ОСОБА_3 у позовній заяві від 13 листопада 2014 року, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, ухвалено рішення від 11 грудня 2014 року, а клопотання про ухвалення додаткового рішення є необґрунтованим в розумінні положень вищевказаних норм ЦПК України щодо підстав для ухвалення додаткового рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який відповідає положенням ст.. 263 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення суду.

Так, відповідно до змісту ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

3. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18.12.2009, додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Судом першої інстанції встановлено, що у листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 та просив суд ухвалити рішення, на підставі якого захистити його матеріальні права на домоволодіння у цілому шляхом поверненням у його власність 1/3 домоволодіння, права на яку були отримані відповідачем.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2014 року у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист порушених та невизнаних прав - відмовлено. При цьому суд в описовій частині рішення вказав про всі підстави та предмет заявленого позову ОСОБА_3, які мають юридичне значення

Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 03 лютого 2015 року, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2014 року було залишено без змін.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18.12.2009, додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє у задоволенні заяви.

Доводи заяви ОСОБА_3 та доводи його апеляційної скарги за своїм змістом є доводами скарги щодо незаконності рішення районного суду від 11 грудня 2014 року по суті спору і тому колегія суддів не вбачає законних підстав для задоволення скарги, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволені заяви про ухвалення додаткового рішенні, який доводами скарги не спростований.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції з передбачених ст. 375 ЦПК України підстав залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 –залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 лютого 2018 року –залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 06 квітня 2018 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

ОСОБА_2.