Рішення № 73241011, 02.04.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2018 р. Справа № 818/449/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Савицької Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Веріч А.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу № 818/449/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 ( далі - позивач, ОСОБА_3В.) звернулася в суд із позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - ГУНП у Сумській області, відповідач), в якому просить визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 09.01.2018 №7о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_3, державного службовця 5 рангу, з посади начальника відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Сумській області, за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, поновити ОСОБА_3, державного службовця 5 рангу, на посаді начальника відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Сумській області та стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 11.01.2018 по день прийняття судом рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 07.12.2016 займала посаду начальника відділу правового забезпечення в Сумській області, має 5 ранг державного службовця. 09.11.2017 її ознайомлено зі змінами у штатах в ГУНП в Сумській області, затвердженими наказом Національної поліції України від 31.10.2017 №1127 та оголошеними наказом ГУНП в Сумській області від 09.11.2017 №1387 та попереджено про наступне звільнення у зв'язку зі cкороченням штату. Позивач вважає, що наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 09.01.2018 №7о/с "По особовому складу" в частині звільнення порушує її право на подальше проходження державної служби, що розцінюється як порушення права на працю, закріпленого Конституцією України.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 вказана позовна заява прийнята до розгляду і відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ГУНП в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу. Справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Вказувала на те, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_3, є протиправним, винесений з порушенням норм Конституції України, Законів України «Про Національну поліцію», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Кодексу законів про працю України, без конкретно визначеної підстави звільнення, в порушення вимог статті 49-2 КЗпП без персонального попередження за два місяці про можливе звільнення, без одночасного пропонування всіх наявних вакантних посад, незалежно від того, атестовані чи неатестовані вакантні посади, без урахування згоди позивача на зайняття вакантної посади без конкурсного відбору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та зазначив, що ГУНП в Сумській області при винесенні оскаржуваного наказу та звільненні позивача діяв у межах та у спосіб, що встановлені чинним законодавством України, а отже, наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 09.01.2018 №7о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_3 є законним та обґрунтованим, а позовні вимоги позивача - безпідставними.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 03.12.1990 до 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 прийнята на службу до ГУНП в Сумській області на посаду начальника сектора юридичного забезпечення.

30.03.2016 позивач звільнилася зі служби Національної поліції у зв'язку із виходом на пенсію через хворобу. 31.03.2016 ОСОБА_3 прийнята на посаду спеціаліста відділу поліції з присвоєнням 13 рангу державного службовця.

19.05.2016 позивач була призначена на посаду завідувача сектору юридичного забезпечення, а 07.12.2016 переведена на посаду начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Сумській області зі збереженням 5 рангу державного службовця (а.с.16-19).

За сумлінне виконання службових обов’язків ОСОБА_3 має нагрудний знак “За відзнаку в службі” 1, 2 ступенів; медаль “За сумлінну службу” 1,2,3 ступенів; 3 рази була занесена на дошку пошани, грамоти, подяки, інше.

Під час розгляду справи судом також встановлено, що 09.11.2017 ОСОБА_3 ознайомлено зі змінами у штатах в ГУНП в Сумській області, затвердженими наказом Національної поліції України від 31.10.2017 №1127 та оголошеними наказом ГУНП в Сумській області від 09.11.2017 №1387, та попереджено про наступне звільнення у зв'язку зі cкороченням штату (а.с.22).

Так, у попередженні зазначалося про те, що відповідно до наказів Національної поліції України від 31.10.2017 №1127 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Сумській області» та ГУНП в Сумській області від 09.11.2017 №1387 «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Сумській області» її посада скорочена та вона буде звільнена через два місяці, а станом на 09.11.2017 у відповідача є лише одна вакантна посада спеціаліста відділу комунікацій, на яку наказом ГУНП від 02.11.2017 № 1368 оголошено конкурс.

Судом також встановлено, що 13.12.2017 позивач написала заяву про призначення її на вакантну посаду старшого інспектора - начальника приймальні громадян (а.с.23), на що 15.12.2017 за № 4553/12/2/01-2017 отримала письмову відмову, з посиланнням на те, що у майбутньому буде оголошено конкурс на цю посаду, про що її додатково повідомлять (а.с.24).

Згідно наказу Національної поліції України від 31.10.2017 №1127 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Сумській області» та наказу ГУНП в Сумській області від 09.11.2017 №1387 «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Сумській області» внесено зміни у штатах ГУНП в Сумській області, зокрема: у відділі правового забезпечення посаду начальника відділу, яку обіймала позивач, яка має категорію державного службовця, скорочено і замість неї введено посаду начальника відділу, яка заміщується особою середнього складу поліції (а.с.53-55).

Наказом ГУНП в Сумській області від 09.01.2018 № 7о/с «По особовому складу» ОСОБА_3, державний службовець 5 рангу, була звільнена з посади начальника відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Сумській області з 10.01.2018, на підставі ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (а.с.21).

Задовольняючи позов, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію".

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію", Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

У відповідності з частиною першою статті 13 та частиною першою статті 15 Закону України "Про Національну поліцію", систему поліції складають: центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції.

Відповідно до пункту 7 Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 877 від 28.10.2015, Національна поліція здійснює свої повноваження через центральний орган управління та утворені в установленому порядку територіальні (у тому числі міжрегіональні) органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах.

Головне управління Національної поліції в Сумській області є територіальним органом Національної поліції України відповідно до Положення про Головне управління Національної поліції в Сумській області, затверджене наказом Нацполіції України від 06.11.2015 №35 (а.с.58-68).

Згідно з пунктом 9 Положення про Національну поліцію України національна поліція України в межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів МВС видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Згідно з пунктом 10 Положення про Національну поліцію України Національну поліцію очолює Голова.

Відповідно до статей 14, 15 Закону України "Про Національну поліцію", яка кореспондується з підпунктом 28 пункту 11 Положення про Національну поліцію України, Голова Національної поліції затверджує штатний розпис (штат) центрального органу управління Національної поліції, штатний розпис (штат) та кошторис територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції.

Згідно з Державним класифікатором України "Державний класифікатор управлінської документації" ДК 010-98, штатний розпис є організаційно-розпорядчим документом, що використовується для вирішення організаційно-розпорядчих завдань управління.

Штат за своєю сутністю є затверджений у встановленому порядку, єдиний юридичний документ, що дає право на укомплектування органу державної влади працівниками і визначає: структуру, найменування посад та їх кількість, розміри місячних посадових окладів, категорії персоналу (посад), а на посадах начальницького і військового складу - граничні спеціальні або військові звання.

Штати органів поліції затверджуються у межах, встановлених лімітом чисельності та фонду заробітної плати.

Організаційно-штатна робота являє собою управлінську діяльність, що спрямована на оптимальний розподіл та ефективне використання штатної чисельності, удосконалення структури органів і підрозділів, дотримання штатної дисципліни, ощадливе витрачання коштів, що виділяються органам і підрозділам для виконання покладених на них завдань та функцій на основі широкого використання наукових методів і підходів.

Разом з тим, ГУНП відповідно до покладених на нього завдань забезпечує організацію роботи з добору та комплектування ГУНП кваліфікованими кадрами, керівник ГУНП подає на затвердження Голові НПУ проект штатного розпису (штату) ГУНП та відокремлених структурних підрозділів ГУНП (підпункт 42 пункту 6, підпункт 23 пункту 14 Положення про ГУНП).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", підставою для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення може бути скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Суд зазначає, що під час вирішення адміністративних спорів із публічної служби пріоритетними для застосування є норми спеціальних законів, а в питаннях, не врегульованих спеціальним законодавством, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Так, у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд в даній адміністративній справі для з'ясування обставин чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, чи відбулось скорочення чисельності або штату працівників, встановив наступне.

Відповідно до штату ГУНП в Сумській області, затвердженого наказом Національної поліції України від 31.10.2017 №1127 та наказом ГУНП в Сумській області від 09.11.2017 №1387, у відділі правового забезпечення скорочено посаду начальника відділу категорії державний службовець, а введено посаду начальника відділу, яка заміщується особою середнього складу поліції (а.с.55).

Наказом ГУНП в Сумській області від 15.08.2017 №1046 затверджено Положення про відділ правового забезпечення, яким визначені основні його завдання та функції, а також права та обов’язки начальника щодо здійснення відділом своєї службової діяльності (а.с.200-204).

Вказане Положення розроблено у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040 "Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади державного, державного підприємства, установи та організації", а також наказу Національної поліції України від № 124 "Про затвердження Положення про Правовий департамент Національної поліції України", який, в свою чергу, також розроблений відповідно до Загального положення.

Пунктом 3 Положення про відділ правового забезпечення передбачено, що покладення на відділ обов’язків, що не належать або виходять за межі його компетенції, не допускається.

Таким чином, з наведеного слідує, що обов’язки начальника правового забезпечення за категорією державного службовця і начальника відділу, що заміщується особою середнього складу мають відповідати Загальним положенням про юридичну службу, тобто, зазначені посади за своїми функціональними особливостями не мають відрізнятись.

Отже, суд приходить до висновку, що фактично ніякого скорочення посади, яку займав позивач не відбувається, проте унеможливлюється проходження саме позивачем подальшої служби на займаній посаді, у зв'язку із введенням посади начальника відділу, яка заміщується особою середнього складу поліції. Тобто, змінилися лише вимоги до посади і особи, яка може її обіймати.

Суд також зазначає, що необхідність заміщення посади начальника відділу правового забезпечення особою саме поліцейським під час розгляду справи відповідачем не доведена. Посилання представника відповідача на можливість покладання на начальника відділу правового забезпечення інших обов'язків як на поліцейського, зокрема, чергування, відрядження та інше, не знайшли свого підтвердження.

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні, за визначенням статті 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд при розгляді даної адміністративної справи дійшов висновку, що спірним наказом відповідача порушені права позивача, чим позбавлено її гарантованої Конституцією України можливості заробляти собі на життя працею на займаній посаді.

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові усі наявні в установі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Слід зазначити, що на час спірних правовідносин позивач з грудня 1990 року по листопад 2015 року проходила службу в органах внутрішніх справ, з березня 2016 року перебуває на державній службі в ГУНП в Сумській області, займала тривалий час рівнозначні посади, неодноразово нагороджувалася почесними грамотами та подяками за працю, має нагрудний знак “За відзнаку в службі” 1, 2 ступенів, медаль “За сумлінну службу” 1,2,3 ступенів, тричі була занесена на дошку пошани, а отже має переваги для залишення на роботі.

Таким чином, ГУНП в Сумській області зобов'язано було запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.

Суд вказує на те, що відповідачем на даний час не надано доказів пропонування позивачу інших вакантних посад при попередженні про звільнення, доказів відмови ОСОБА_3 від подальшого проходження служби, так і доказів щодо відсутності можливості подальшого використання позивача на службі.

Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що відповідачем не було вжито заходів для реального фактичного працевлаштування позивача, оскільки всі посади, які їй пропонувалися вона могла обійняти лише за умови проходження відповідного конкурсу або вказнані посади не відповідали її освітньому рівню.

З матеріалів справи також вбачається, що 05.12.2017 ОСОБА_3 була ознайомлена із всіма вакантними посадами ГУНП в Сумській області (а.с.46-54). Однак на запитанння суду про те чи були наявні вакантні посади які б відповідали досвіду роботи, освітньому рівню позивача, представник відповідача повідомив, що таких посад не було. Тобто, позивач була ознайомлена з штатом лише для підтвердження факту відсутності посад, які б вона могла зайняти, і будь-яка вакантна посада 05.12.2017 їй не пропонувалася.

Суд також зазначає про те, що дотримання відповідачем процедури звільнення (попередження за 2 місяці, отримання згоди профспілки і т.д.) за умови того, що фактично скорочення штату працівників не відбувалося, не може свідчити про законність оскаржуваного наказу про звільнення позивача на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, згідно наданої відповідачем довідки від 07.03.2018 №29/333 про суми виплаченої ОСОБА_3 заробітної плати за два місяці, що передували звільненню, середньомісячна заробітна плата позивача становила - 16 327,30 грн. З урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, середньоденна заробітна плата позивача становила - 777,49 грн (а.с.125).

З огляду на неправомірність дій відповідача щодо звільнення позивача з публічної служби до стягнення, відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України, підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення, тобто з 10.01.2018, по день винесення рішення суду у справі.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, позивачу належить виплатити 45 094 грн 42 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податків з доходів фізичних осіб) є обов'язком роботодавця та працівника, то суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резулятивній частині рішення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, а саме сплаченого судового збору, то суд зазначає про те, що судовий збір за подання вказаного позову був сплачений позивачем помилково, оскільки у відповідності до положень ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про поновлення на роботі, а тому підстави для стягнення помилково сплаченого судового збору з суб'єкта владних повноважень відсутні.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 40024, код НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, 40021, ЄДРПОУ 40108777) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу – задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 09.01.2018 №7о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_3, державного службовця 5 рангу, з посади начальника відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Сумській області, за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Поновити ОСОБА_3, державного службовця 5 рангу, на посаді начальника відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Сумській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_3 45 094 грн 42 коп (сорок п`ять тисяч дев`яносто чотири гривні сорок дві копійки) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без врахування податків та обов'язкових платежів.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді та присудження виплати заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16 327 грн 30 коп (шістнадцять тисяч триста двадцять сім гривень тридцять копійок), без врахування податків та обов'язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено і підписано 06.04.2018.

Суддя Н.В. Савицька