Рішення № 73240914, 30.03.2018, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/747/17

№ 2/688/18/18

Рішення

іменем України

30 березня 2018 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Березової І.О.

при секретарі Грицак Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шепетівки

цивільну справу за позовом ОСОБА_1

до Державного підприємства «Шепетівське лісове господарство»

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в поданій суду позовній заяві просить визнати незаконним наказ про його звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 1.12.2014 року по день поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки, поновити строк звернення до суду. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що наказом № 39-К від 22.04.2014 року був прийнятий у Державне підприємство «Шепетівське лісове господарство» (далі - ДП «Шепетівський лісгосп») на посаду укладальника пиломатеріалів лісокомплексу ДП «Шепетівський лісгосп»). Наказом ДП «Шепетівський лісгосп» від 24 червня 2014 року за № 56-К його переведено в штат постійних працівників на дільницю по розпилюванню деревини лісокомплексу укладальником пиломатеріалів, деталей та виробів з деревини другого розряду. З 31 липня 2014 року його було мобілізовано і з 31 серпня 2014 року до 30 листопада 2014 року він брав безпосередню участь в антитерористичній операції (далі-АТО). Після демобілізації, повернувшись із зони АТО на сході України, до роботи він допущений не був через неможливість надати відповідну довідку про звільнення з військової служби з 30 листопада 2014 року. Така довідка йому була видана лише 29 січня 2015 року, про що відповідач був повідомлений. З 03 лютого 2015 року його було повторно мобілізовано, про що він повідомив відповідача, і до 28 лютого 2015 року він проходив службу курсантом військової частини А 1126, а в подальшому, до демобілізації 20 лютого 2016 року, перебував у зоні проведення АТО. 22 лютого 2016 року відповідачем йому було видано трудову книжку та він дізнався про те, що з 01 грудня 2014 року звільнений з роботи за прогули без поважних причин. Позивач просив поновити строк для звернення до суду, визнати незаконним та скасувати наказ від 30 січня 2015 року № 10-к про звільнення його з роботи з 01 грудня 2014 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, поновити його на роботі з 01 грудня 2014 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2014 року до дня поновлення на роботі, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві; разом з тим уточнили свої вимоги, відмовившись від вимоги про поновлення на роботі на посаді укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів з деревини другого розряду по ділянці по розпилюванню деревини лісокомплексу, а оскільки відповідачем така вимога була задоволена, просили стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01.12.2014 року до дня поновлення його на роботі відповідачем - 25.05.2016 року, про задоволення інших раніше заявлених вимог вони відмовились.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, при цьому пояснила, що 22.04.2014 року ОСОБА_1 був прийнятий у ДП «Шепетівський лісгосп» на посаду укладальника пиломатеріалів лісокомплексу ДП «Шепетівський лісгосп». Наказом ДП «Шепетівський лісгосп» від 24 червня 2014 року за № 56-К його переведено в штат постійних працівників на дільницю по розпилюванню деревини лісокомплексу укладальником пиломатеріалів, деталей та виробів з деревини другого розряду. З 31 липня 2014 року його було мобілізовано. Після звільнення його з військової служби 30.11.2014 року він повинен був приступити до роботи 01.12.2014 року, однак позивач протягом грудня 2014 року та січня 2015 року, незважаючи на виклики, які здійснювались у телефонному режимі, на всі намагання з ним зв’язатися іншим шляхом, на підприємстві не з’являвся, про причини своєї відсутності не повідомляв. За таких обставин адміністрація підприємства звільнила позивача з роботи за прогули, попередньо отримавши на це згоду профспілкового комітету, а тому вважає, що звільнення позивача є законним, а всі викладені позивачем факти в позовній заяві є надуманими, необґрунтованими та ніякими доказами не доведеними, а відтак позов ОСОБА_1 є незаконним, безпідставним та необґрунтованим і необхідно відмовити позивачу в задоволенні його вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 9 Конвенції МОП N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04.02.94 р., тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Заслухав сторони та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову в межах заявлених вимог з наступних підстав.

Як вбачається з пояснень сторін, матеріалів справи, 23 квітня 2014 року відповідно до наказу № 39-К від 22.04.2014 року позивача ОСОБА_1 було тимчасово прийнято на роботу до ДП «Шепетівський лісгосп» укладальником пиломатеріалів деталей та виробів із деревини дільниці по розпилюванню деревини лісокомплексу.

24 червня 2014 року відповідно до наказу за № 56-к від 24.06.2014 року позивача ОСОБА_1 переведено до штату постійних працівників цього ж виробничого підрозділу з відрядно-преміальною оплатою праці.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини В2581 (по стройовій частині) від 31 липня 2014 року за № 109/2 ОСОБА_1 відповідно до мобілізаційного плану визнано призначеним, зарахованим до списків особового складу військової частини пп В 2581 та на всі види забезпечення.

Згідно наказу директора ДП «Шепетівський лісгосп» від 29 липня 2014 року за № 60-к ОСОБА_1 увільнено від роботи з 31 липня 2014 року у зв’язку з призивом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на особливий період, але не більше одного року.

Разом з тим, роботодавець не визначив дату, з якої мав приступити до роботи позивач, оскільки саме з часу видання такого наказу кадрова служба має обліковувати робочий час позивача, а бухгалтерія нараховувати не середній заробіток, а оплату праці пропорційно відпрацьованому часу, а тому саме з цього часу у позивача може мати місце прогул.

Наказом Першого заступника міністра оборони України від 15 листопада 2014 року за № 62-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за частиною восьмою пункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини – наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) .

В кінці листопада 2014 року ОСОБА_1, як він пояснив в судовому засіданні, прибув до відділу кадрів підприємства та повідомив провідного інспектора кадрів ОСОБА_4, що буде звільнятись з роботи, оскільки його сім’я переїхала з м. Шепетівка до іншого місця проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 та надав інспектору копію витягу з наказу першого заступника Міністерства Оборони України від 15.11.2014 року за № 62-РС про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, в якій не зазначена дата звільнення, про що свідок ОСОБА_4 підтвердила в судовому засіданні. Разом з цим, вона підтвердила, що ОСОБА_1 не писав заяву на звільнення з роботи, вона запропонувала позивачу надати копію витягу з наказу першого заступника Міністерства Оборони України від 15.11.2014 року за № 62-РС про демобілізацію ОСОБА_1 із зазначеною датою. У зв’язку із цим він до роботи не приступив, оскільки чекав належним чином оформленого витягу з наказу, а відповідна довідка про його звільнення з військової служби була надана йому 29.01.2015 року. Дані твердження позивача не викликають у суду сумніву, оскільки підтверджуються поясненнями в судовому засіданні свідка ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_5, які нічим не спростовуються.

09 грудня 2014 року ДП «Шепетівський лісгосп» звернувся до профспілкового комітету ДП «Шепетівський лісгосп» з поданням про отримання згоди на звільнення працівника, який вчинив прогул, зокрема,ОСОБА_1, через його відсутність на роботі у період з 01 рудня 2014 року до 09 грудня 2014 року без поважних причин.

Відповідно до витягу з протоколу № 23 від 23 грудня 2014 року спільного засідання профспілкового комітету і адміністрації ДП «Шепетівський лісгосп» профком не надав згоди на звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули.

28 грудня 2014 року наказом ДП «Шепетівський лісгосп» припинено нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 з 01 грудня 2014 року до з’ясування причин відсутності його на роботі або документального підтвердження ним дати його демобілізації, що підтвердила в судовому засіданні бухгалтер підприємства ОСОБА_5

ДП «Шепетівський лісгосп» на свій запит від 30.12.2014 року отримало 26.01.2015 року від Шепетівсько-Полонського об’єднаного військового комісаріату довідку, у якій зазначалось, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби 30.11.2014 року.

26 січня 2015 року ДП «Шепетівський лісгосп» звернулось до профспілкового комітету ДП «Шепетівський лісгосп» з поданням про отримання згоди на звільнення працівника, який вчинив прогул, зокрема, ОСОБА_1, через його відсутність на роботі з 01 грудня 2014 року до 26 січня 2015 року без поважних причин .

Відповідно до витягу з протоколу № 25 від 30 січня 2015 року спільного засідання профспілкового комітету і адміністрації ДП «Шепетівський лісгосп» надано згоду на звільнення з роботи ОСОБА_1, укладальника пиломатеріалів, за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули з 30 січня 2015 року, як такого, що втратив зв’язок з виробництвом. ОСОБА_1 на вказаному засіданні не був присутнім, належним чином не повідомлявся про час та місце його проведення. Наведене підтвердили допитані в судовому засіданні свідки, члени профкому: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, голова профкому ОСОБА_9

Крім того, подання адміністрації підприємства на звільнення позивача надано до профспілкового комітету.

В порушення ч.2 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яка передбачає, що розгляд такого подання можливе лише у разі повторної неявки працівника без поважної причини, профспілковий комітет повторно не повідомляв позивача про розгляд даного питання, оскільки в часі – з 26.01.2015 року по 30.01.2015 року, таке було неможливим і доказів такого повідомлення суду не надано.

Відповідно до довідки Шепетівсько-Полонського об’єднаного міського військового комісаріату Хмельницької області від 19 січня 2015 року № 83, наданої на вимогу ДП «Шепетівський лісгосп, ОСОБА_1 звільнений у запас 30 листопада 2014 року згідно наказу командира військової частини А1056 № 168 від 30 листопада 2014 року.

Згідно наказу ДП «Шепетівський лісгосп» від 30 січня 2015 року за № 10-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 01 грудня 2014 року за прогули згідно з п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

З 03.02.2015 року ОСОБА_1 знов був призваний на військову службу та приймав участь в АТО, де отримав поранення, був демобілізований 20.02.2016 року, а 22.02.2016 року звернувся до відповідача, де отримав свою трудову книжку з записом про звільнення.

Вважаючи таке звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 25 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області від 22 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 було задоволено: визнано незаконним та скасовано наказ № 10-к від 30 січня 2015 року директора ДП «Шепетівський лісгосп» про звільнення з роботи ОСОБА_1 Поновлено ОСОБА_1 на посаді укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів із деревини дільниці по розпилюванню деревини лісокомплексу 01 грудня 2014 року. Стягнуто з ДП «Шепетівський лісгосп» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2014 року по день постановлення рішення суду в розмірі 43 478,16 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 250 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25 травня 2016 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області від 22 липня 2016 року скасовано і справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наказом директора ДП «Шепетівський лісгосп» ОСОБА_10 за № 32-к від 25 травня 2016 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1П.» на виконання рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25.05.2016 року скасовано наказ від 30.01.2015 року № 10-к про звільнення ОСОБА_1; поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів із деревини з 01.12.2014 року та виплачено позивачу середній заробіток за грудень 2014 року в розмірі 2 114,16 грн.

13.06.2016 року позивач звернувся до підприємства із заявою про звільнення за згодою сторін у зв’язку із переїздом до іншого місця проживання і цього самого числа ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін згідно п. 1 ст.36 КзпП України.

Пунктом 4 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженими органом лише у випадках, зокрема, прогулу ( відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу роботодавець зобов’язаний з’ясувати поважність причин відсутності працівника на роботі. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Відповідно до п. 24 Пленуму Верховного Суду України від 06.12.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених а п.4 ст. 40 КЗпП України суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

З вказаного вище вбачається, що невихід позивача на роботу після 01.12.2014 року відбувся через те, що ОСОБА_1 мав намір звільнитись з роботи за власною ініціативою із поважної причини, оскільки збирався разом із сім’єю переїхати на інше місце постійного проживання, повідомив про це інспектора по кадрам підприємства ОСОБА_4, коли прибув до відділу кадрів 27.11.2017 року після звільнення з військової служби. Оскільки у наданій ОСОБА_1 довідці про звільнення з військової служби була відсутня дата звільнення, ОСОБА_4 фактично не прийняла від позивача письмову заяву про звільнення з роботи, пояснив позивачу про необхідність надати належним чином оформлену довідку, яку позивач одержав із зазначеною в ній датою звільнення його з військової служби, - 29.01.2015 року.

Разом з тим, у наказі № 99-к від 28 грудня 2014 року «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_1П.» зазначено: «на підставі наданої інформації в усній формі ОСОБА_1 про його демобілізацію та бажання звільнитись з роботи бухгалтерії припинити нарахування та виплату середнього заробітку 01 грудня 2015 року до з’ясування причини його відсутності на роботі або документального підтвердження ним дати його мобілізації та направити лист-зпит до Шепетівсько-Полонського ОМВК про дату звільнення ОСОБА_1 з військової служби (демобілізації ОСОБА_1 та повідомити йому про підстави припинення нарахування середнього заробітку (а.с. 42 т.1).

Дані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 не вчиняв прогул, а тому його звільнення з роботи з цієї підстави не можна вважати законним.

Відповідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ч. 1 ст.43 КЗпП України).

Порядок розгляду питань щодо отримання згоди профспілки про звільнення працівника з роботи регламентується ч.3 ст. 43 КЗпП України, а також ч. 2 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до яких подання власника або уповноваженого ним органу про звільнення працівника має розглядатися у його присутності. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з’явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, голови профкому ОСОБА_9, розгляд подання адміністрації ДП «Шепетівський лісгосп» від 26.01.2015 року про дачу згоди на звільнення проводився у відсутності ОСОБА_1, який належним чином не був повідомлений про час та місце проведення засідання профкому, яке відбувалось 30.01.2015 року. При цьому профспілковий орган не виконав вимог щодо обов’язку відкласти розгляд подання адміністрації у разі першої неявки працівників на засідання. Крім того, як вбачається із витягу з протоколу №25 від 30.01.2015 року подання розглядалось не на самому засіданні профкому підприємства, як це передбачено вказаними вище нормативними актами, а на спільному засіданні адміністрації підприємства і профспілкового комітету. Окрім цього, суд зазначає, що підставами для отримання згоди на звільнення позивача, зокрема, через його відсутність на роботі з 01 грудня 2014 року до 26 січня 2015 року без поважних причин стали доповідні записки, складені начальником дільниці ОСОБА_13, в тому числі від 30 грудня 2014 року та від 05 січня 2015 року, в той час як останній у згадані дні був у відпустці відповідно до табелів робочого часу (а.с. 59,61,т.1).

З наведених підстав суд вважає, що у зв’язку із наявними порушеннями профспілковим комітетом процедури розгляду подання керівника підприємства про дачу згоди на звільнення позивача ОСОБА_1, таку згоду необхідно визнати такою, що не має юридичного значення і не може бути визнана правомірною.

Крім того, як вбачається із змісту оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи, в ньому не зазначено конкретні дні, які роботодавець визнав прогулами, а міститься лише вказівка про звільнення позивача з роботи з 01.12.2014 року за прогули, в той час як профспілковий комітет давав згоду на звільнення ОСОБА_1 з 30.01.2015 року як втратившого зв’язок з виробництвом.

З наказом про звільнення підприємство не ознайомлювало позивача, не направляло йому копію наказу по пошті, витяг з наказу отримано позивачем лише 05.03.2016 року, тому саме з цього часу почав свій перебіг строк на звернення до суду з позовом, який позивачем не пропущено.

Вказані невідповідності та протиріччя свідчать про незаконність звільнення позивача за прогул.

Відповідно до ст. 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу»і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ч.11 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у п’ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів (військовозобов’язані Служби безпеки України –до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України) для взяття на військовий облік.

Вказані вимоги закону не були враховані відповідачем, оскільки наказом директора підприємства за № 10-к від 30 січня 2015 року позивача було звільнено із роботи з 01 грудня 2014 року за прогули відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, однак даним наказом не визначено конкретний період, який роботодавець визначив прогул, не враховано вимоги Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо надання часу для прибуття з місця проходження служби до місця постійного проживання, який визначено у п’ять днів.

Позовні вимоги підлягають задоволенню оскільки відсутній з боку позивача прогул з 01.12.2014 року.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір підлягає негайному виконанню.

Наказом директора ДП «Шепетівський лісгосп» ОСОБА_10 за № 32-к від 25 травня 2016 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1П.» на виконання рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25.05.2016 року скасовано наказ від 30.01.2015 року № 10-к про звільнення ОСОБА_1; поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів із деревини з 01.12.2014 року та виплачено позивачу середній заробіток за грудень 2014 року в розмірі 2 114,16 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення – 01.12.2014 року і по день поновлення на попередній роботі- 25.05.2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду про поновлення позивача на роботі було ухвалено 25.05.2016 року та допущено до негайного виконання.

У такому випадку вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2014 року по 25.05.2016 року ґрунтуються на законі.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, останні два місяці роботи ОСОБА_1 перед призовом його на військову службу є травень та червень 2014 року.

За роботу у вказаних місяцях позивачу нарахована заробітна плата – 1 616,65 грн. та, відповідно 761,83грн. за відпрацьовані відповідно 135 та 72 години. А тому, середньогодинний заробіток становить 11.49 грн., а середньоденний за 8 годин складає 91.92 грн.

Тривалість вимушеного прогулу за період з 01.12.2014 року по 25.05.2016 року становить 370 робочих днів, за які має бути виплачено позивачу середній заробіток в сумі 34 010 грн. 40 коп. Разом з тим, відповідно до наказу директора ДП «Шепетівський лісгосп» ОСОБА_10 за № 32-к від 25 травня 2016 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1П.» на виконання рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25.05.2016 року скасовано наказ від 30.01.2015 року № 10-к про звільнення ОСОБА_1; поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів із деревини з 01.12.2014 року та виплачено позивачу середній заробіток за грудень 2014 року в розмірі 2 114,16 грн. Таким чином, має бути виплачено позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 31 896 грн. 24 коп.

Позивач заявляв вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, яка дійсно мала місце.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, на що суд звертав увагу, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З наведених підстав судом стягується на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 з роботи, а тому не має підстав здійснювати стягнення середнього заробітку через затримку у видачі трудової книжки.

Крім того, звільнення позивача мало місце 30.01.2015 року. Трудову книжку ОСОБА_1 отримав 22.02.2016 року, 05.03.2016 року також одержав копію наказу про звільнення з роботи. Позовну заяву до суду позивач надав 12.03.2016 року, а отже місячний строк звернення до суду ОСОБА_1 дотримано, а тому необхідності поновлювати цей строк, про що просив позивач, не має.

Враховуючи вище викладене, беручи до уваги, що дійсно мало місце незаконне звільнення позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню, з ДП «Шепетівський лісгосп» підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 31 896 грн. 24 коп. з нарахуванням і утриманням з суми середнього заробітку податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів при виплаті цих коштів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з урахуванням задоволення позову з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку) у розмірі 704 грн.80 коп.

На підставі ст..ст. , 40, 42, 232, 235 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», керуючись ст..ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України,

суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити .

Стягнути з Державного підприємства «Шепетівське лісове господарство» користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за робочі дні у період з 01грудня 2014 року по 25 травня 2016 року в сумі 34 010 (тридцять чотири тисячі десять) грн. 40 коп.

Прийняти відмову позивача ОСОБА_1 від вимоги про поновлення на роботі на посаді укладання пиломатеріалів, деталей та виробів із деревини по ділянці по розпилюванню деревини лісокомплексу у зв’язку із задоволенням відповідачем вказаної вимоги і провадження в цій частині закрити.

Стягнути з Державного підприємства «Шепетівське лісове господарство» на користь держави 704 грн. 80 коп. судових витрат

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення в апеляційний суд Хмельницької області через Шепетівський міськрайонний суд.

Рішення може бути переглянуто Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: