Постанова № 73240897, 02.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

іменем України

02 квітня 2018 року

м. Харків

справа № 645/5462/16-ц

провадження № 22-ц/790/1833/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів:

головуючого - Сащенко І.С.,

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря Бойко А.О.,

розглянув в порядку спрощеного провадження в місті Харкові цивільну справу №645/5462/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністюза апеляційною скаргоюОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 січня 2018 року ( суддя Горпинич О.В.), -

встановив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл.

В обґрунтування вимог зазначала, що з 01.12.2009 року до 20.12.2016 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. 08.12.2009 року у них народилася донька – Влада. 30.01.2014 року ними була придбана квартира №253 у будинку готельного типу 2а по вул. Благодатній у м. Харкові, яка була зареєстрована за відповідачем. При укладенні договору купівлі – продажу у нотаріуса ОСОБА_5 вона підписала заяву про те, що квартира придбавається за особисті кошти ОСОБА_4

Просила визнати заяву від 30.01.2014 року, що зареєстрована в реєстрі за №165 недійсною, визнати квартиру №253 у будинку готельного типу 2а по вул. Благодатній у м. Харкові спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на ? частину вищевказаної квартири.

ОСОБА_4 позов не визнав, звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, просив визнати квартиру №253 у будинку готельного типу 2а по вул. Благодатній у м. Харкові особистою приватною власністю.

Зазначав, що спірну квартиру придбав за кошти, отримані в борг у ОСОБА_6, позивачка участі у придбанні майна не приймала, оскільки займалася розширенням власного бізнесу. При укладенні договору купівлі – продажу нотаріусом були роз’яснені правові наслідки написання ОСОБА_3 заяви та подальший правовий режим придбаного майна.

В судовому засіданні сторони та їх представники наполягали на задоволенні власних вимог та заперечували проти задоволення вимог іншої сторони.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано квартиру №253 у будинку готельного типу 2а по вул. Благодатній у м. Харкові особистою приватною власністю ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, в зустрічному позові – відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин справи, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом невірно витлумачені покази свідків та факт її перебування на час підписання спірної заяви в медичній установі.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05.03.2018 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи був призначений в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 01.12.2009 року, рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 20.12.2016 року шлюб розірвано.

Згідно копії договору купівлі – продажу від 30.01.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстр.№167, ОСОБА_4 придбав квартиру №253 у будинку готельного типу 2а по вул. Благодатній у м. Харкові. Договір містить посилання на те, що купівлю квартири здійснено за рахунок коштів, що належать покупцю на праві приватної власності ( справжність підпису на відповідній заяві дружини покупця засвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_5 30.01.2014 року, реєстр.№165 ) ( а.с. 7 – 8 ).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя ( Правова позиція Верховного Суду України, викладена у справах від 1 липня, 25 листопада 2015 року, 12 жовтня 2016 року).

Згідно договору, спірна квартира придбана ОСОБА_4 за особисті кошти, факт отримання коштів для придбання майна в борг у ОСОБА_6 ОСОБА_3 не спростований.

Доводи апеляційної скарги, про те що судом першої інстанції невірно витлумачений факт її перебування на час підписання спірної заяви в медичній установі судовою колегією не приймаються.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказів на підтвердження того, що під час підписання заяви 30.01.2014 року ОСОБА_3 перебувала в хворобливому чи іншому стані нею не надано. Сам факт перебування позивачки в лікарняній установі таким доказом слугувати не може.

Те, що Зміївським районним судом Харківської області розглядається справа про розподіл іншого майна подружжя на висновки суду першої інстанції не впливає.

Також, не впливає на висновки суду щодо можливості визнання права особистої власності і наявність договору купівлі-продажу, яким у відповідача вже виникло право власності на спірну квартиру, оскільки таке право не визнається та оспорюється позивачкою.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргуОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 січня 2018 року– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І.Овсяннікова

ОСОБА_1