Постанова № 73237800, 03.04.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/16711/15-ц

Провадження № 22-ц/787/454/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

секретар судового засідання – Вихотень Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3;

відповідач – Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», яке є новим кредитором після

уступки права вимоги АКБ «УкрСиббанк»

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року у складі судді Бучко Т. М., ухваленого в м. Рівне о 09 годині 56 хвилин, відомості про дату виготовлення повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України вредакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_3 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ПАТ «Дельта Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг. Свої вимоги про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11354151000 від 02 червня 2008 року, укладеного між ним та Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» обґрунтовував тим, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту АКБ «УкрСиббанк» не було виконано вимоги п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, а також зазначав, що умови договору є несправедливими, адже його положення містять істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зміст оспорюваного кредитного договору відповідає встановленим законодавством вимогам та при укладенні договору відповідачем дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, що в свою чергу слугує підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з’ясування обставин справи та невідповідності їм висновків суду, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що порушення вимог ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» оспорюваний кредитний договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту. Стверджує, що Банком не було надано окремого письмового документу з детальним розписом. Зауважує, що відповідач не дотримав положень п. 2 ч. 1 ст. 11 вищевказаного Закону, оскільки не надав йому як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладанням кредитного договору. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою скасування ухвали суду апеляційної інстанції слугувало те, що апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 без належного його повідомлення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що її слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 02 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11354151000, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 50050 доларів США на строк до 29 травня 2029 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,00 % річних (а.с. 4-7).

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 29492950, відповідно до якого ПАТ «Укрсиббанк» відступив, а АТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за вищевказаним договором про надання споживчого кредиту № 11354151000 від 02.06.2008 року та забезпечувальними договорами до нього.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 обґрунтовував свої вимоги тим, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту Банком не було надано в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, чим порушено норми Закону України «Про захист прав споживачів», а положення договору містять істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зміст оспорюваного кредитного договору відповідає встановленим законодавством вимогам та при укладенні договору відповідачем дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Пунктом 1 ч.1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Своє волевиявлення сторони виразили, підписавши 02 червня 2008 року спірний кредитний договір. При його підписанні сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов’язань позичальника, процентної ставки, порядку плати за кредит, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно із п.7.13 спірного кредитного договору, позичальник ОСОБА_3 своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами цього договору, підтвердив свої права та обов’язки за цим договором і погодився з ними, підтвердив свою здатність виконувати умови цього договору та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивачем також було підписано невід’ємні додатки до кредитного договору: графік погашення кредиту (додаток № 1), графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту (додаток № 2), тарифи банку (додаток № 3).

Такі обставини свідчать про те, що позивач як позичальник перед укладанням кредитного договору був ознайомлений зі всіма умовами договору, погодився з ними шляхом вчинення підпису на кожному аркуші договору та додатків до нього, а також отримав визначену законом інформацію. У зв’язку з наведеним, апеляційний суд відхиляє покликання апеляційної скарги про те, що Банк не ознайомив позичальника із умовами кредитування, чим порушив його права споживача фінансових послуг.

Доводи апелянта про те, що оспорюваний кредитний договір, в порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, а Банк не надав окремий письмовий документи з детальним розписом загальної вартості кредиту апеляційним судом відхиляються як такі, що спростовуються матеріалами справи. Так, позивачем власноруч підписано Додаток № 2 до кредитного договору № 11354151000 від 02.06.2008 року, в якому, у відповідності до положень ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 2 Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зазначено розмір реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, а також інші обов’язкові умов, необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуг з надання кредиту (а.с. 29-37).

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд також враховує рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 лютого 2014 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 заборгованість за оспорюваним кредитним договором від 02 червня 2008 року № 11354151000 в сумі 556 049 грн. 52 коп. (а.с. 38-40). У зазначеній справі ОСОБА_3 дійсність кредитного договору не оспорював.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв’язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2016 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 10 квітня 2018 року.

Головуючий суддя підпис ОСОБА_7

Судді: підпис ОСОБА_1

підпис ОСОБА_2

Копія вірна: суддя-доповідач ОСОБА_7