Постанова № 73237454, 29.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1166/18

Номер справи місцевого суду: 507/1084/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

при секретарі: Тьосовій Я.В.,

за участю: адвоката позивача ОСОБА_4, який діє в інтересах позивача ОСОБА_5, директора ПП «Комуна» - ОСОБА_6, а також адвоката ОСОБА_7, який діє в інтересах підприємства

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_9 до Приватного підприємства «Комуна» про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди землі,-

В С Т А Н О В И Л А:

03 серпня 2017 року позивач ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Комуна» (далі ПП «Комуна») про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди землі.

Свої вимоги мотивує тим, що 14 серпня 2012 року між нею та ПП "Комуна" було укладено два договори земельних ділянок, які належать їй на праві приватної власності на підставі державного акту серії №264728 від 10 серпня 2005 року, терміном на 49 років.

В даному договорі були прописані умови розрахунку.

22 лютого 2013 року позивач захворіла та потрапила до Любашівської районної лікарні, де 28 лютого 2013 року вона нібито-то із керівником ПП «Комуна» підписали додаткову угоду, згідно умов якої вона отримала 20 000 гривень одноразово. Позивач знаходилася під впливом тяжкої для неї обставини і погодившись з цією пропозицією на вкрай невигідних для себе умовах та передала підприємству відповідача земельну ділянку в користування, за суму яка майже в чотири з половиною рази менше дійсної вартості землі.

Позивач звернулася до суду з позовом вказуючи на те, що вона вчинила правочин під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, а тому просила позов задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

В судовому засіданні представник ПП «Комуна» позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, вказуючи на те, що ОСОБА_9 звернулася до нього із проханням виплатити її орендну плату наперед, на що він погодився, договір про внесення змін до договору вона підписала добровільно, крім того посилається на те, що позивач не довела наявність підстав для застосування ст. 233 ЦК України. Так, під час укладення договору про внесення змін вона лікувалася не від тяжкої хвороби, а в неї було діагностовано хворобу середньої тяжкості, та гроші потрібні були зі слів позивача на операцію ноги, проте доказів про необхідність хірургічного втручання позивачем не надано. Також, вказував на те, що зазначенні кошти не були витраченні на лікування позивачки.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення на неї, а також заперечення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_9 на праві власності належить земельна ділянка, загальною площею 4,17 га (0,76 га та 3,41 га), яка розташована на території Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №264728 від 10 серпня 2005 року (а.с.9,18).

14 серпня 2012 року між позивачкою ОСОБА_9 та ПП «Комуна» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,76 га та договір оренди землі площею 3,41 га на 49 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (п.8, 9 договорів), договори зареєстровані у відділі Держкомзему в Любашівському районі Одеської області 11 вересня 2012 року.(а.с.47-50, 51-54).

28 лютого 2013 року позивачка ОСОБА_9 та ПП «Комуна» підписали два договори про внесення змін до договорів оренди землі від 14 серпня 2012 року. Відповідно до п.1 сторони домовилися внести наступні зміни до договору оренди землі площею 0,76 га: в п.9 «у грошовій за наступні 49 років в розмірі 20000 грн.», у п.11 «одноразово» та п.13 «не переглядається», та відповідно до п.1 сторони домовилися внести наступні зміни до договору оренди землі площею 0,76 га: в п.9 «у грошовій за наступні 49 років в розмірі 20000 грн.», в п.11 «одноразово» та п.13 «не переглядається» (а.с.45,46).

За правилами ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішньої волі.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009р., правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №6-551цс16, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно довести підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема:

1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини;

2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин;

3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;

4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою ОСОБА_9 не доведено, що під час підписання спірного договору мали місце тяжкі для позивачки обставини та правочин вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо, виходячи з наступного.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року,цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у статтях 10, 60 ЦПК України (2004р.).

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічні положення містяться у статті 212 ЦПК України (2004р.).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.).

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України,письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак в порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачка була зобов’язана довести в судовому засіданні ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

Так, на підтвердження підстав своїх вимог, позивачкою було надано довідку Любашівської ЦРЛ №594 від 21.07.2017р. про те, що вона знаходилася на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні із 22.02.2013р. по 05.03.2013р. та із 06.03.2013р. по 21.03.2013р. із діагнозом церебральний атеросклероз з гіпертонією, дискуляторна енцелофалопатія 2 ст. цефалічний, астеноневротичний синдром (а.с.15-16).

Як вбачається з довідки Любашівської ЦРЛ від 04.10.2017р. №817, стан здоров’я ОСОБА_9П на момент госпіталізації,тобто 22.02.2013р. був середньої важкості та на момент виписки, тобто 05.03.2013р. - задовільний. Її призначалися денні транквілізатори, які можуть призводити до тимчасового зниження уваги та короткочасної пам’яті, на момент перебування в стаціонарі хвора дієздатна (а.с. 94).

Згідно довідки Любашівської ЦРЛ від 04.10.2017р. №818, ОСОБА_9 29 травня 2013 року амбулаторно оглянута лікарем – травматологом, її встановлено діагноз: асептичний некроз головки правої стегнової кістки, призначено амбулаторне лікування, на стаціонарному лікуванні по даному захворюванню у 2013 році не перебувала та хірургічне лікування хворій не пропонувалося на момент огляду (а.с. 95).

Позивачка вважає, що договір про внесення змін договору оренди землі, за умовами якого вона отримала 20 000 гривень нею укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних для неї умовах.

Вкрай невигідними умовами договору оренди, позивачка ОСОБА_9 вважає також розмір орендної плати, який в чотири із половиною рази менше дійсної вартості землі.

Так, на 01 січня 2017 року нормативно грошова оцінка земельної ділянки загальною площею4,17 га (3,41 га та 0,76 га) становить 95637,24 гривень(а.с. 20) та відповідно до п.9 договорів орендна плата була обумовлена 3% від нормативно грошової оцінки землі, що складає 2869,12 гривень на рік. Проте, відповідно до внесених змін до договору, орендна плата обумовлена сторонами в розмірі 20000 гривень одноразово за 49 років оренди, що становить 408 грн. 16 коп. на рік.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи документи та надані сторонами під час розгляду справи докази з достовірністю та об’єктивно свідчать про наявність у позивачки ОСОБА_9 під час укладення договору про внесення змін до основних договорів про оренду землі тяжких обставин – знаходження на стаціонарному лікуванні хвороби з діагнозом: церебральний атеросклероз з гіпертонією, дискуляторна енцелофалопатія 2 ст. цефалічний, астеноневротичний синдром та встановлено діагноз: асептичний некроз головки правої стегнової кістки, правочин був вчинений нею добровільно саме для усунення та зменшення тяжких обставин, вона це усвідомлювала, але вимушена була вчинити правочин через тяжкі обставини, та доведено нею вкрай невигідні умови вчинення правочину й за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду(частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те,що позивачкою ОСОБА_9 в судовому засіданні доведено належним чином підстави, передбачені ст. ст. 203, 215 та 233 ЦК України, для визнання спірних договорів про внесення змін до основних договорів про оренду землі недійсними, отже при укладанні цих договорів були порушені права позиваки, які у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають захисту в судовому порядку.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_9 є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню в повному обсязі.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України та норм матеріального права, а саме, ч. 1 ст. 233ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі ч.ч. 1 та 13 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачка понесла та документально підтвердила сплату судового збору при подачі позовної заяви в сумі 640 грн. (а.с. 1), при подачі апеляційної скарги в сумі 704,00 грн. (а.с. 126, 134), тому з відповідача, ПП «Комуна», на користь позивачки ОСОБА_9 слід присудити судовий збір в сумі 1 344 гривень (640 грн. + 704,00 грн.).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_10 – ОСОБА_8 задовольнити, рішення Любашівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2017 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_10 до Приватного підприємства «Комуна» про визнання недійсними договори про внесення змін до договорів оренди землі задовольнити.

Визнати недійсними договори про внесення змін до договорів оренди землі, загальною площею 4,17га, від 14 серпня 2012 року, укладених 28 лютого 2013 року між ОСОБА_10 та Приватним підприємством «Комуна».

Стягнути з Приватного підприємства «Комуна» (код ЄДРПОУ 32234961) на користь ОСОБА_10 судовий збір в сумі 1 344 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 05 квітня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_2

ОСОБА_3