Рішення № 73237417, 30.03.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/941/17

Провадження № 2/638/932/18

30.03.2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шульзі К. І.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

з участю позивача ОСОБА_2

з участю представника позивача ОСОБА_3

з участю третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Трансавто», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 у січні 2017 року звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Трансавто» про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, згідно уточнень до якої просить суд стягнути на її користь з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Трансавто» відшкодування шкоди, завданої об’єктом підвищеної небезпеки при дорожньо-транспортній пригоді від 20.06.2015 року в сумі 31287, 23 грн. та 20000,00 грн. відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 20.06.2015 року вона, перебуваючи на пасажирському кріслі в автомобілі CHEVROLET LACETI, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТК «Трансавто», потрапила в дорожньо-транспортну пригоду. З моменту дорожньо-транспортної пригоди, а саме з 20.06.2015 року вона тривалий час проходила лікування, на яке витратила 31287, 23 грн. Також зазначає, що отримала моральні страждання, розмір яких оцінює у 20000 грн. Оскільки автомобіль CHEVROLET LACETI, реєстраційний номер НОМЕР_1 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТК «Трансавто», заподіяну матеріальну та моральну шкоду потрібно стягувати саме з нього. Просить суд позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_2, а також її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просять суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Трансавто» в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Третя особа - ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, просив суд відмовити у його задоволенні. Наголосив, що ним, як винуватцем дорожньо-транспортної пригоди в процесі розгляду кримінальної справи було відшкодовано в повному обсязі моральну та матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_2, а тому в силу частини 4 статті 543 Цивільного кодексу України зобов’язання було припинено з моменту відшкодування шкоди.

Суд, вислухавши думку учасників судового процесу, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_4 20.06.2015 року близько 22 години 20 хвилин, керував технічно справним автомобілем НОМЕР_2, та рухався по вулиці Клочківській зі сторони вулиці Олексіївської в напрямку вулиці Дербентської в місті Харкові. Під час руху по вулиці Клочківській у місті Харкові, навпроти будинку №258, ОСОБА_4 грубо порушив вимоги пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», не вибрав безпечну швидкість, не врахував дорожню обстановку, стан проїжджої частини та технічний стан транспортного засобу, втратив контроль над керованим ним транспортним засобом, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля з передньою лівою частиною автомобіля «CHEVROLET-LACETTI», реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався у протилежному йому напрямку по своїй полосі руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновку судово-медичної експертизи №738-А/15 від 25.08.2015 року у зв’язку подіями 20.06.2015 року у потерпілої ОСОБА_2 має місце: синці на нижніх кінцівках – це легкі тілесні ушкодження (пункт 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень); закритий внутрішньо суглобовий перелом обох відростків лівої великогомілкової кістки без суттєвого зсуву – це ушкодження середнього ступеня важкості по критерію тривалості розладу здоров’я (пункт 2.2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень). Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_4, які згідно висновку судово-автотехнічної експертизи №483 від 31.03.2016 року виразилися в тому, що він, керуючи технічно справним транспортним засобом, не вибрав безпечну швидкість, не врахував дорожню обстановку, стан проїжджої частини та технічний стан транспортного засобу, втратив контроль над керованим ним транспортним засобом, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля з передньою лівою частиною автомобіля «CHEVROLET-LACETTI», реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався у протилежному йому напрямку по своїй полосі руху, внаслідок чого спричинив середньої тяжкості тілесні ушкодження пасажиру автомобіля «CHEVROLET-LACETTI», реєстраційний номер НОМЕР_1, - ОСОБА_2 знаходилися з технічної точки зору, в причинному зв’язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.09.2016 року, ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України на підставі статті 46 Кримінального кодексу України у зв’язку примиренням винного з потерпілою, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України закрито (а. с. 93-95).

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, суд вважає встановленими ті обставини, що саме винними діями ОСОБА_4, водія автомобіля НОМЕР_2, та заподіянню шкоди позивачу - ОСОБА_2 існує прямий причинно-наслідковий зв’язок.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, яка заподіяна неправомірними діями майну фізичної особи відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла.

Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суд бере до уваги, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно статті 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

При розгляді даної справи судом враховується правовий висновок Верховного Суду України у справі про відшкодування шкоди №6-2808цс15 від 20 січня 2016 року, в якому Верховний Суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону №1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 Цивільного кодексу України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 Цивільного кодексу України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 Цивільного кодексу України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.03.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №274, відповідно до умов якого сторони домовилися, що ОСОБА_4 відшкодовує ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду, розмір якої вони встановили як 80534,07 грн. 07 коп., що за домовленістю сторін є еквівалентом 3000 доларів США. При цьому, ОСОБА_4 в рахунок відшкодування заподіяної шкоди сплатив, а ОСОБА_2, погоджуючись з розміром відшкодування, і підтверджуючи тим самим відсутність зі свого боку будь-яких інших матеріальних претензій до ОСОБА_4, прийняла гроші в сумі 80534, 07 грн. та своїм підписом підтвердила, що отримала гроші повністю до підписання цього договору (а. с. 92).

Таким чином, ОСОБА_2, як потерпілій від дорожньо-транспортної пригоди вже було відшкодовано матеріальну та моральну шкоду безпосередньо особою, яка її завдала – ОСОБА_4, що підтверджується договором про відшкодування шкоди від 17.03.2016 року, а тому доводи третьої особи щодо припинення обов'язку решти солідарних боржників перед кредитором у зв'язку з виконанням солідарного обов'язку одним із боржників (ч. 4 ст. 543 Цивільного кодексу України) є цілком обгрунтованими.

Позивач ОСОБА_2 наголошує, що на лікування витратила 31287, 23 грн., проте жодного доказу на підтвердження цього нею не надано. Медична документація, наявна в матеріалах справи, підтверджує лише сам факт лікування отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди травм, але аж ніяк не його вартість.

Суд наголошує, що збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч. 2 ст. 13 ЦПК України). Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч. ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов’язку не надала належних і достовірних доказів, які б піддержували вартість лікування, та у зв’язку з відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди безпосередньо особою, яка її завдала – ОСОБА_4, що підтверджується договором про відшкодування шкоди від 17.03.2016 року, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту відшкодування як майнової, так моральної (немайнової) шкоди позивач відповідно до ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, проте позивачем так і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Трансавто», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 81, 265 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 509, 511, 636, 999, 1166, 1167, 1187, 1188, 1194 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Трансавто», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, – відмовити.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: