Рішення № 73237286, 26.03.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/19123/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2018 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

з участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Рівному справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа: Рівненський обласний військовий комісаріат, про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії з 04 червня 2017 року із проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів,

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2017 року ОСОБА_5 (далі - позивач), діючи через свого представника – ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), третя особа: Рівненський обласний військовий комісаріат (далі – третя особа), в якому просив суд зобов’язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років позивача з 07 жовтня 2009 року – шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 05 грудня 1983 року було призначено пенсію за вислугу років, яку він отримував регулярно до 2001 року. 27 жовтня 2001 року він виїхав на постійне проживання до Держави Ізраїль, у зв'язку з чим відповідач перестав йому виплачувати пенсію. Норма п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV передбачала, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_7 України. Проте, вказана норма втратила чинність згідно рішення Конституціного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25рп/2009, як така, що не відповідає Конституції. 04 травня 2017 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії. Листом від 02 червня 2017 року №П-298/024-15 відповідач повідомив представника позивача, що виплата пенсії позивачу припинена з 30 вересня 2001 року у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль. Також повідомив, що, оскільки міжнародні договори між Україною та Державою Ізраїль відсутні, підстав для відновлення виплати пенсії немає. Вважає такі дії відповідача неправомірними, такими, що порушують його конституційні права. Крім того посилається, що відповідач зобов’язаний провести поновлення та виплату його пенсії за вислугу років з 07 жовтня 2009 року, тобто з дня визнання норми Закону неконституційною, – шляхом призначення її знову, згідно ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, згідно якого заперечує повністю проти задоволення позову. Зазначає, що, на підставі заяви позивача, виплата пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” йому була припинена, у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до Країни Ізраїль з 30.09.2001 року уповноваженим структурним підрозділом Міністерства оборони України, де на даний час знаходиться його пенсійна справа з усіма документами стосовно грошового забезпечення позивача. Відповідно до ст. 99 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та постанови Кабінету ОСОБА_7 України "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян" № 1522 від 02.11.2006 р. лише з 01.01.2007 р. до органів Пенсійного фонду України перейшли функції по призначенню та перерахунку пенсій військовослужбовців. Оскільки такі функції Пенсійному фонду України передані тільки з 01 січня 2007 року, тому відповідач не може відповідати за зобов'язанням уповноваженим структурним підрозділом Міністерства оборони України, які виникли до цієї дати. Пенсійний фонд України не є правонаступником силових структур, відповідно виплату пенсії позивачу не припиняло. Відсутні правові та документальні підставі для призначення пенсії знову та автоматичного відновлення її виплати без волевиявлення пенсіонера.

Ухвалою Рівненського міського суду від 26 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_5 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа: Рівненський обласний військовий комісаріат, про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року із проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів за період з 07 жовтня 2009 року по 03 червня 2017 року - залишено без розгляду у зв’язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просила в задововоленні позову відмовити, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні просила вирішити позов на розсуд суду, зазначила, що в третя особа діяла відповідно до вимог законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та представника третьої особи, встановивши обставини і перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи суд має керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З 1983 року позивачу призначено пенсію за вислугу років, виплату якої припинено у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

Відповідно до копії паспорта позивача, він народився 08 січня 1935 року, громадянство: Україна. З 22 січня 2002 року прийнятий на консульський облік в Посольстві України в Державі Ізраїль, де проживає до цього часу (а.с.28, 30).

04 травня 2017 року ОСОБА_8 за дорученням позивача звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про поновлення виплати пенсії позивачу (а.с.62-64), однак відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», посилаючись на те, що позивач постійно проживає на території іншої держави, а тому він не має права на відновлення виплати йому пенсії.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_7 України.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» .

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_7 України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_7 України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_7 України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 ОСОБА_9 протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Крім того, ч. 1 ст. 55 Конституції України гарантує кожній особі право на безпосереднє звернення до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів, та не передбачає обов'язку особи попередньо самостійно вирішувати спір.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист (Рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002).

Вищевикладене додатково свідчить, що позивач в будь-якому випадку не був зобов'язаний звертатись до відповідача із будь-якими заявами, а мав право на безпосереднє звернення до суду з метою отримання належного захисту свого права на отримання пенсії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачу була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і незважаючи на те, що він постійно проживає в Державі Ізраїль, він має право на відновлення виплати раніше призначеної йому пенсії, починаючи з 04 червня 2017 року, з урахуванням статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, що ним виплата пенсії не припинялася, оскільки це було вчинено відповідним уповноваженим структурним підрозділом Міністерства оборони України, де на даний час знаходиться пенсійна справа з усіма документами стосовно грошового забезпечення позивача, оскільки згідно постанови Кабінету ОСОБА_7 України "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян" № 1522 від 02.11.2006 р. всі повноваження щодо нарахування, призначення, виплати та поновлення пенсії військовослужбовців, а також інформація та документи, що стосуються виконання даних повноважень були передані від військоматів – органам Пенсійного фонду України з 01 січня 2007 року.

Щодо позовної вимоги про відновлення виплати пенсії шляхом призначення її знову, вона задоволенню не підлягає, оскільки ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на яку посилався позивач в позовній заяві, стосується строку виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо відновлення виплати позивачу пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі позивача, оскільки здійснення розрахунку відновленої пенсії позивача належить до дискреційних повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України.

При цьому, у відповідності до Рекомендації Комітету ОСОБА_7 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_7 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Щодо позовних вимог про відновлення виплати пенсії з проведенням її індексації і компенсацією втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 цього ж Закону встановлює, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» Кабінетом ОСОБА_7 України 21 лютого 2001 року було прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що компенсація можлива лише в тому разі, коли пенсія нарахована, але не виплачена.

Отже, неотриманні з вини пенсійного органу суми пенсії, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у разі проведених нарахувань. Проте, таких нарахувань відповідачем у спірному періоді не проводилось, що не заперечується позивачем, а отже вимога щодо компенсації втрати частини доходів не підлягає задоволенню.

Крім того, згідно статтею 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом пенсії підвищуються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Базовим місяцем для індексації пенсії є місяць призначення (перерахунку) пенсії, а також в разі підвищення пенсії в розмірі, який би перевищував суму індексації за умови її проведення відповідно до Закону.

Відповідно до статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі, якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом ОСОБА_7 України.

Відповідно до ст. 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати, пенсій, державної соціальної допомоги, стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів.

Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

З метою реалізації вказаного Закону Кабінетом ОСОБА_7 України постановою від 17.03.2003року №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Згідно пункту 1-1 Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації пенсій особам, які набули право на її призначення, здійснюється починаючи з місяця, в якому їх призначено (п.10-1 Порядку).

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_7 України від 17.07.2003 року №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії.

Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Пенсії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно із пунктом 5 Порядку у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

У разі коли підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій, зазначених в абзаці першому цього пункту, не супроводжується зростанням грошових доходів громадян, передбачених пунктом 2 цього Порядку, грошові доходи індексуються на загальних підставах відповідно до пунктів 1-1 і 4 цього Порядку.

Виходячи зі змісту наведеної норми для проведення подальшої індексації з наступного за базовим місяцем здійснюється нове обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. При цьому сума підвищення доходу має перевищувати суму індексації, що має нараховуватись у місяці зростання доходу.

Тобто, пунктом 5 зазначеного Порядку регулюються правовідносини у разі підвищення мінімальної заробітної плати, пенсії.

Відповідно, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації доходів громадян проводиться наростаючим підсумком починаючи з 1 числа наступного місяця за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, визначений Порядком. У разі підвищення сум доходів громадян, без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць в якому відбулося таке підвищення вважається базовим, та в наступному місяці відбувається обчислення та нарахування нового індексу споживчих цін для провадження індексації грошових виплат. У разі якщо підвищення мінімальних розмірів виплат не спричинило зростання доходів громадян, нарахування індексації провадиться на загальних підставах.

Виходячи з вищезазначеного, що відновлення пенсійним органом виплати пенсії, не може бути підставою для здійснення нового нарахування споживчих цін для проведення індексації у зв'язку із зростанням доходів громадян, без перегляду їх мінімального розміру, оскільки фактично збільшення доходів позивача в контексті приписів законодавства про порядок підвищення пенсійного забезпечення та індексацію доходів громадян не відбулось.

Відновлення виплати пенсії на підставі рішення суду є відновленням порушеного права позивача на отримання належної виплати в розмірі, встановленому Законом, та не може бути підставою для здійснення нової індексації із застосуванням нового рівня споживчих цін та відповідно для встановлення нового базового місяця, тому позовна вимога про проведення індексації пенсії, яку слід поновити позивачу – задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 640 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 19, 77, 241-246, 255, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_5 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа: Рівненський обласний військовий комісаріат, про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії з 04 червня 2017 року із проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів – задовольнити частково.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_5 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» починаючи з 04 червня 2017 року.

В решті позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_5 суму сплаченого судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області в Житомирський апеляційний адміністративний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_5, місце проживання: 42040, Держава Ізраїль, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, місцезнаходження: м.Рівне, вул. Короленка, 7, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організації України 21084076.

Третя особа - Рівненський обласний військовий комісаріат, місцезнаходження: м.Рівне, вул. Грабник, 4, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організації України 08060817.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2018 року.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_9