Постанова № 73236474, 27.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/426/18

Номер справи місцевого суду: 522/4687/14-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

За участю секретаря судового засідання: Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, за участю третіх осіб: ОСОБА_3; ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_2 до Одеської міської ради, за участю третіх осіб: ОСОБА_3; ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 рокута ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 14 червня 2001 року померла ОСОБА_5 (мати позивача) , що вбачається з копії свідоцтва про народження серії ЯА № 633350, про що зроблений запис № 5295 від 15 червня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси, та що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді грошових вкладів з усіма належними відсотками, компенсаційними та індексаційними виплатами, що зберігаються у відділенні Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») в м. Києві № 5393/0494 на рахунку № 8354, у відділенні ПАТ «Державний ощадний банк України» в м. Одесі № 5375 на рахунку № 203234 у відділенні ПАТ «Державний ощадний банк України» в м. Одесі № 5375/0103 на рахунках № № 057413, 32895-П, 0820, 07900057 та належали померлій на підставі ощадних книжок, виданих вищевказаними банками, частини квартири № 11, що знаходиться за адресою: Французький бульвар, 43 у м. Одесі; гараж № 10, що розташований за адресою: Французький бульвар, 43 у м. Одесі; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1981 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Рішенням адміністрації і профкому НДІ ім. Ак. ОСОБА_6 від 27 листопада 1992 року № 01/87 приміщення гаражу було передано ОСОБА_5 у приватну власність та зареєстроване в Комунальному підприємстві «Одеське міжміське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості» 16 березня 1993 року в книзі № 1-г на стор. 4 під реєстровим № 3.

Між позивачем та НДІ ім. Ак. ОСОБА_6 укладений договір від 02 січня 2006 року № 155/8 про сплату та порядок відшкодування витрат на утримання території, на якій розташований даний гараж.

Позивач прийняв спадщину та 16 січня 2002 року отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 4-87, за реєстровим № 1-158 та № 1-202.

Позивач зазначав, що свідоцтво про право на спадщину за законом на гараж № 10, розташований за адресою: Французький бульвар, 43 у м. Одесі він не отримав, оскільки в нього були відсутні оригінали всіх документів, які підтверджують право власності спадкодавця на вищевказане майно.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на гараж № 10, розташований за адресою: Французький бульвар, 43 у м. Одесі, в порядку спадкування після смерті його матері - ОСОБА_5 (яка померла 14.06.2001 року), посилаючись на те, що оскільки в нього були відсутні оригінали документів на гараж, він не зміг отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначений об’єкт.

Справа неодноразово розглядалася судами.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на гараж № 10, розташований в м. Одесі, Французький бульвар, 43, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, померлої 14 червня 2001 року.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 з позові до Одеської міської ради про визнання права власності в поряду спадкування відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції та зазначено, що суди не перевірили фактичні та правові підстави виникнення права власності на гараж та не взяли до уваги норми чинного на той час законодавства, яким було передбачено оформлення права власності на гараж і не вирішили питання про склад осіб, права яких порушуються.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач обрав не вірний спосіб захисту порушеного права, шляхом визнання за ним права власності на гараж № 10, розташований у місті Одесі, Французький бульвар, 43, у порядку спадкування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суд, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Так, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України можуть бути застосовані лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно- правових актів.

Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов’язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов’язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстраціюю речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно но цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними в разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін’юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 09 вересня 2003 року, який було укладено в простій письмовій формі ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність і оплатив гараж загальною площею 19,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, Французький бульвар, 43, гараж № 10.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року по справі №522/4907/16-ц, яке набрало законної сили 02.08.2016 року встановлено, що між ОСОБА_3 як покупцем та позивачем як продавцем виникли цивільні майнові правовідносини, що регулюються правилами глави 3 «Угоди» розділу I, глави 20 «Купівля-продаж» розділу III Цивільного кодексу УРСР від 1963р.

Також встановлено, що 09.09.2003р. ОСОБА_3 добросовісно заволодів спірним гаражем та до теперішнього часу відкрито та безперервно фактично користується ним.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК УРСР від 1963р. договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.47 ЦК УРСР від 1963р.).

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного гаража від 09.09.2003р.

16 жовтня 2015 року ОСОБА_2 (далі також Дарувальник), який набув право власності на спірний гараж на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.10.2014р. у справі №522/4687/14-ц, подарував спірний гараж ОСОБА_4 (далі також Обдаровуваний).

Частиною першою ст.717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарування майна іншим особам є виключним правом власника майна, яке є предметом договору.

Так, під час укладання та нотаріального посвідчення договору дарування гаража від 16.10.2015р. його сторони виходили з того, що спірний гараж належить дарувальнику ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.10.2014р. у справі №522/4687/14-ц, про що зазначено в п.2 оспорюваного дарування від 16.10.2015р.

Проте, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07.04.2016р. скасовано вищевказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.10.2014р. у справі № 522/4687/14-ц та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 у позові до Одеської міської ради про визнання права власності на спірний гараж в порядку спадкування відмовлено,

Між тим, у заочному рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року по справі №522/4907/16-ц, яке набрало законної сили 02.08.2016 року суд дійшов висновку про наявність правового зв'язку між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ОСОБА_4 у справі щодо їх прав на спірний гараж.

Отже, суд дійшов вірного висновку, що за обставинами даної справи є підстави для висновку про те, що ОСОБА_3 є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено укладенням оспорюваного договору дарування гаража від 16.10.2015 року.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному ч. З цієї статті, суд, зокрема, вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За змістом ст. 33 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов вірного висновку, що Одеська міська рада є неналежним відповідачем по даній справі.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, а порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України (діючої на момент винесення оскаржуваного рішення) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі поданих ними доказів.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права. Суд не наділений повноваженнями вказувати на те, у який спосіб необхідно захищати порушене право та до кого з осіб необхідно звертатися із позовом.

Недоведеність вимог або ж неможливість захисту порушеного права позивача обраним способом є підставою для відмови в позові.

З оглядом на наведене, суд першої інстанції , прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачем ОСОБА_2 невірно обрано спосіб захисту свого права щодо визнання права власності на гараж № 10, розташований у місті Одесі, Французький бульвар, 43, у порядку спадкування.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення кримінального провадження за заявою ОСОБА_4 про заволодіння спірним гаражем шляхом обману невідомими особами є неспроможним, оскільки висновків суду не спростовують.

Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, зведені до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку, тому додаткового правового аналізу не потребують.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду від 07.12.2017 року - без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, судова колегія ,–

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2– залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, за участю третіх осіб: ОСОБА_3; ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: О.С. Комлева

ОСОБА_7

Повний текст судового рішення складено 06.04.2018р.