Постанова № 73236118, 04.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/225/18

Номер справи місцевого суду: 522/2795/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання правочинів недійсними, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року (суддя Шенцева О.П.),

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, просив визнати недійсним договір дарування квартири №13 по вул. Осипова в м. Одесі, укладений 29.01.2015 між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири №13 по вул. Осипова в м. Одесі, укладений 30.01.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Разом з тим, як стверджує позивач, ОСОБА_8 на час укладення договору від 29.01.2015 хворіла і в силу стану свого здоров’я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому зазначені договори є недійсними з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив також скасувати право власності ОСОБА_4 на квартиру №13 по вул. Осипова в м. Одесі та поновити право власності на неї за ОСОБА_8

Позов обґрунтовано тим, що його матері ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу належала квартира №13 по вул. Осипова у м. Одесі.

29.01.2015 вона подарувала її своєму онукові ОСОБА_3, який 30.01.2015 уклав договір купівлі-продажу цієї квартири з ОСОБА_4

09.03.2015 року ОСОБА_8 померла. ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_8 першої черги за законом, звернувся з цього приводу до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та відкриття спадкової справи.

ОСОБА_2 зазначає, що його мати ОСОБА_8 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, а тому її волевиявлення під час укладення договору дарування не було вільним, у зв’язку з чим цей договір, а також договір купівлі-продажу слід визнати недійсним. Також позивач вказує на те, що ОСОБА_8 після укладення договору дарування сама усвідомила, що насправді вона підписала документи на право відчуження її квартири і з цього приводу звернулась до міліції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 через представника ОСОБА_7 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що мати апелянта ОСОБА_8 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, а тому її волевиявлення під час укладення договору дарування не було вільним, у зв’язку з чим цей договір, а також договір купівлі-продажу слід визнати недійсним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_8 належала квартира №13 по вул. Осипова в м. Одесі.

ОСОБА_2 є сином ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЖД № 337393, виданим 13.12.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області.

Відповідач по справі ОСОБА_3 є рідним сином ОСОБА_2 і відповідно онуком ОСОБА_8

29.01.2015 року ОСОБА_8 подарувала квартиру №13 по вул. Осипова в м. Одесі, що належала їй на праві приватної власності, своєму онукові ОСОБА_3 шляхом укладення договору дарування в присутності приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який вказаний договір посвідчив.

30.01.2015 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_4 у присутності приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, яка вказаний договір посвідчила.

11.02.2015 року ОСОБА_8 видала довіреність на право представництва її інтересів на користь позивача ОСОБА_2, який на підставі цієї довіреності від імені ОСОБА_8 звернувся до суду зі вказаним позовом.

09.03.2015 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 407660, виданим 10.03.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, нотаріус ОСОБА_6, який посвідчував договір дарування зазначеної квартири 29.01.2015 року спростували твердження позивача, що ОСОБА_8 на момент вчинення спірного правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до вимог ст. 1, 44 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення. Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Як на підставу задоволення скарги, апелянт зазначає, що ОСОБА_8 на момент вчинення спірного правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, зважаючи на відсутність зору, вона не могла ознайомитись зі змістом документів, які підписувала.

Проте, зазначені доводи скарги є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

За поясненнями третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який проводив нотаріальне посвідчення договору дарування квартири, дійсність якого оспорюється позивачем, ОСОБА_8 в момент вчинення правочину повністю розуміла значення своїх дій та керувала ними, була адекватна. Текст договору дарування був зачитаний нотаріусом уголос, після чого ОСОБА_8 власноруч поставила у ньому свій підпис. Також третя особа пояснила, що ОСОБА_8 під час вчинення правочину особисто виражала свою волю щодо укладеного на користь відповідача ОСОБА_3 правочину і свідомо вчиняла дії, направлені на відчуження належної їй квартири. Пояснення третьої особи повністю співпадають з наданим ним суду відеозаписом, який був зроблений під час вчинення вказаного правочину, і був переглянутий у судовому засіданні сторонами і судом. Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_8 мала вади слуху позивачем до суду не надано та матеріали справи не містять.

Доводи апелянта щодо звернення ОСОБА_8 після укладення договору дарування до органів внутрішніх справ з приводу шахрайських дій відповідача ОСОБА_3 спростовуються матеріалами справи, а саме судом були витребувані з Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області матеріали за зверненням ОСОБА_8 свідчать про те, що вона зверталась до органів внутрішніх справ з заявою про прийняття заходів не до відповідача ОСОБА_3, а саме до позивача ОСОБА_2 та його дружини.

Доказів, які б спростовували встановлені обставини, апелянтом до суду апеляційної інстанції не надані.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, судова колегія,

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 06 квітня 2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

ОСОБА_12