Постанова № 73235471, 04.04.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/6200/17 Номер провадження 22-ц/786/717/18Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 рокум. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М.., ОСОБА_2

секретар: Філоненко О.В.

за участю відповідача ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 січня 2018 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 19 березня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір, згідно умов якого відповідач отримала кредит в сумі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначають, що відповідач свої зобов'язання не виконала, внаслідок чого станом на 31 серпня 2017 року загальна сума заборгованості ОСОБА_3 перед Банком становить 27074,19 грн., яка складається з: 296,93 грн. – заборгованість за кредитом; 21045,26 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 3966,56 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.2.1.17.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1265,44 грн. – штраф (процентна складова).

З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та вирішити питання судових витрат.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, відмовлено.

З вказаним рішенням місцевого суду не погодився позивач, який, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що судом не було взято до уваги, що банком при подачі позову не було пропущено строк позовної давності, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем був здійснений платіж 22.09.2014 року в сумі 533,44 грн. внаслідок чого строк було перервано.

Окрім того, пунктом 1.1.7.3.1 Умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною Кредитного договору та погоджені сторонами, встановлено строк позовної давності у 50 років.

Зауважує, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження заборгованості відповідача перед банком, а саме розрахунок заборгованості, у якому вказано суму відсотків, пені та інших сум відповідно до умов Кредитного договору, які відповідачем спростовані не були.

Також, позивач посилається на те, що, укладаючи кредитний договір відповідач не мала сумніву щодо його розумності та справедливості та затвердила свою згоду з ним шляхом підписання заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, що складають між сторонами Договір.

У судовому засіданні відповідач апеляційну скаргу не визнала, прохала її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 березня 2012 року між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 укладено Кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно умов якого відповідач отримала кредитні кошти в сумі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.5).

Відповідно до змісту вказаної заяви відповідач ознайомилась і погодилась з Умовами кредитування, які були їй надані для ознайомлення в письмовій формі, своїм підписом вона підтвердила факт отримання повної інформації про умови кредитування в Приватбанку та висловила згоду з тим, що дана заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та Банком кредитний договір про надання банківських послуг.

Проте, ОСОБА_3 належним чином зобов'язання не виконувала, у зв'язку з чим станом на 31.08.2017 року утворилася заборгованість в сумі 27074,19 грн., яка складається з:

-296,93 грн. – заборгованість за кредитом;

-21045,26 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом;

-3966,56 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи відповідно до п.2.1.17.6. Умов та правил надання банківських послуг:

-500,00 грн. – штраф (фіксована частина);

-1265,44 грн. – штраф (процентна складова).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з вказаним позовом сплинув строк позовної давності за вимогами до ОСОБА_3, при цьому поважних причин її пропуску під час розгляду справи не встановлено.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов’язковим до його виконання.

Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України).

У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання.

Частинами 1,4 ст.631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦКУ).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст.259 ЦКУ).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За приписом ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

З матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір №б/н між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено 19.03.2012 року, шляхом підписання Анкети-заяви (а.с.5).

При цьому, згідно Розрахунку заборгованості за договором №б/н від 19.03.2012 року , кредитні кошти відповідачем було отримано в серпні 2013 року та 22.09.2014 року здійснено платіж на погашення суми заборгованості в розмірі 533,44 грн. (а.с.4).

Також, як убачається з п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг строк позовної давності відносно вимог Банку по поверненню кредиту, оплати відсотків за користування кредитом, винагород, неустойки – пені, штрафів, витрат Банку складає 50 років (а.с.7-30).

З наведеного, вбачається, що строк позовної давності було перервано 22.09.2014 року унаслідок здійснення відповідачем платежу в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №б/н від 19.03.2012 року на суму 533,44 грн., окрім того, строк позовної даності по даному договору за угодою сторін установлено - 50 років.

Відповідно до вищевикладеного, висновок місцевого суду про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованим та не відповідає обставинам справи, а тому колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення районного суду з постановленням нового рішення про по суті позовних вимог.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог Цивільного кодексу. Договір є обов'язковим для виконання (ст.629 ЦК України).

У відповідності до вимог ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Установлено та знайшло підтвердження матеріалами справи, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору №б/н від 19.03.2012 року, а тому має заборгованість у розмірі: 296,93 грн. – заборгованість за кредитом та 21045,26 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

У свою чергу, позовні вимоги в частині стягнення 3966,56 грн. заборгованості за пенею та комісією, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язань (ч.1 ст.546 ЦК України) та правовим наслідком порушення зобов'язання (ст.611 ЦК України).

При цьому, з розрахунку заборгованості (а.с.4) вбачається, що позивачем, починаючи з 01.12.2013 року за колонкою «сума комісії та пені» нараховувалась щомісячно тверда грошова сума – 100,00 грн, що суперечить визначенню пені, передбаченому ч.3 ст.549 ЦК України, оскільки вона має нараховуватись у відсотковому співвідношенні до суми заборгованості.

З урахуванням наведеного, неодноразове нарахування позивачем пені в твердій грошовій сумі суперечить вимогам ч.3 ст.549 ЦК України. Окрім того, таке нарахування суперечить п.1.1.5.25, п.2.1.1.12.6.1. Умов та правил надання банківських послуг та ОСОБА_1, які передбачають нарахування пені у відсотковому значенні до заборгованості.

Також, банківською комісією є – грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем жодним чином не обгрунтовано стягнення пені в розмірі 100,00 грн. щомісячно відповідно до конкретного пункту Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1, Пам'ятки клієнта, які визначають їх розмір, та враховуючи, що комісія та пеня є різними видами платежів: комісія – це плата за обслуговування рахунку, пеня - вид відповідальності за порушення зобов’язання, то їх спільне нарахування суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відак, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3966,56 грн. заборгованості за пенею та комісією.

Позовні вимоги в частині стягнення 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 1265,44 грн штрафу (процентна складова) задоволенню також не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктами 1.1.5.25, 2.1.1.12.6.1. Умов передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6. Умов передбачено сплату штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків платежів грошових зобов'язань більш ніж на 30 днів.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Незважаючи на те, що суд визнав недоведеним розмір пені, яку просив стягнути позивач, ця вимога ним заявлена, а тому в даному випадку, стягнення штрафів буде суперечити викладеній вище забороні подвійної відповідальності.

При цьому, в силу положень ст.13 ЦПК України, враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійно обирати один з видів відповідальності із декількох, заявлених позивачем, відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафів необхідно також відмовити.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що за подачу позову ПАТ КБ «ПриватБанк» було сплачено 1600,00 грн. (а.с.1) та за подачу апеляційної скарги 2400,00 грн. (а.с.67). Та, оскільки даною постановою апеляційну скаргу банку задоволено часткового, а саме на 78,83% (21342,19*100/27074,19), то з ОСОБА_3 на користь Банку необхідно стягнути 3153,2 ((1600+2400)*78,83%) грн. судового збору.

У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 січня 2018 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимогиПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором №б/н від 19.03.2012 року у розмірі 21342,19 (двадцять одна тисяча триста сорок дві гривні 19 коп.) грн., яка складається з: 296,93 (двісті дев’яноста шести гривень 26 коп.) грн. – заборгованості за кредитом; 21045,26 (двадцяти однієї тисячі сорока п’яти гривень 26 коп.) грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 3153,2 (три тисячі сто п’ятдесят три гривні 20 коп.) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ: /підпис/ ОСОБА_4

/підпис/ ОСОБА_2

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1