Рішення № 73235379, 06.04.2018, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 263/3152/17

Номер провадження 2/540/93/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2018

27.03.2018 Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого – судді Косик С.М.

за участю: секретаря Ткач Н.М.

прокурора Пантюхова О.В.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка цивільну справу за позовом Військової прокуратури Маріупольського гарнізону в інтересах держави в особі Головного Управління Національної Гвардії України до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина 3057 про відшкодування витрат, які спричинені вчиненням злочину,

відповідно до ч.1 ст.268 ЦПК України в судовому засіданні 27.03.2018 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення, -

в с т а н о в и в :

у березні 2017 року позивач, на підставі ст. 121 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 липня 2016 ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 414, ч. 2 ст. 418, ч. 1 ст. 70 КК України до 9 років позбавлення волі. Вказаним вироком встановлено, що військовослужбовець в/ч 3057 НГУ, старший сержант ОСОБА_2, порушив правила поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілому солдату ОСОБА_3 та порушив статутні правила патрулювання, що спричинило тяжкі наслідки, для запобігання яких призначено патрулювання, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану. Оскільки ОСОБА_3 загинув під час виконання обов’язків військової служби, Головним Управлінням Національної Гвардії України рідним загиблого відшкодовано завдану відповідачем шкоду за смерть в розмірі 689 000 грн. В той час, оскільки смерть ОСОБА_3 спричинена не бойовими діями чи іншими спеціальними умовами військової служби, а незаконними (злочинними) діями ОСОБА_2, вважає, що вказані збитки мають бути відшкодовані за рахунок винної особи - ОСОБА_2 У зв’язку з наведеним прокурор просить стягнути з відповідача на користь Головного Управління Національної Гвардії України майнову шкоду, яка спричинена вчиненням злочину у кримінальному провадженні, в сумі 689 000 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполь від 8.08.2017 року дану цивільну справу передано на розгляд Машівському районному суду , за підсудністю (а.с.64).

У судовому засіданні прокурор та представник позивача позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві та наполягали на його задоволенні, пояснивши, що держава понесла витрати внаслідок вчинення відповідачем злочину, а тому в порядку регресу просять стягнути з останнього зазначені в позові грошові кошти. Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що вироком суду з нього вже стягнуті кошти на користь потерпілих – батьків загиблого ОСОБА_3.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши надані сторонами письмові докази, прийшов до такого висновку.

Судом установлено, що вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2016 року, ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 414, ч. 2 ст. 418, ч. 1 ст. 70 КК України до 9 років позбавлення волі, оскільки він, проходячи з 15.12.2014 року військову службу за контрактом на посаді старшого інструктора (начальника групи) 1-ї кінологічної групи кінологічного взводу військової частини 3057 Національної гвардії України, у військовому званні «старший сержант», порушив правила поводження зі зброєю, що спричинило загибель потерпілого солдата ОСОБА_3 (а.с. 6-13).

Згідно витягу з наказу командира військової частини 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України № 190 від 11.03.2016, та платіжних доручень № 285 та 286 від 11 березня 2016 року батькам загиблого - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену Постановою КМУ від 25 грудня 2013 року № 975 на підставі рішення комісії ГУ НГ України від 12 березня 2016 року № 27/33/4-1623 у сумі 344500,00 грн. кожному (а.с.14, 20,21).

Відповідно до частини першої та другої ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванню однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

За положенням частини 1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, визначається параграфом 2 глави 82 ЦК.

Приписами ст.1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначені норми, що містяться в главі 82 ЦК України та регулюють правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачають право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 р. N 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», а також Законом України від 20 грудня 1991 р. N 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 41 Закону №2232-ХП (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 р. N 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п.1 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХП одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

У відповідності до ст.16-1 Закону у випадках, зазначених у пп.1-3 п. 2 ст.16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з п.«а» ч.1 ст.16-2 Закону (в ред., яка діяла на момент виплати) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у пп.1-3 п.2 ст.16 цього Закону.

Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її отримання. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16 1 цього Закону, від отримання одноразової грошової допомоги її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання, що передбачено ч. 1 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.

Відповідно до ч. 6 ст. 16-3 Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Як убачається з матеріалів справи, одноразова грошова допомога батькам загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 розрахована відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Пунктом 5 зазначеного Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, рівними частками членам сім’ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста.

Статтею 23 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Вказані виплати не є шкодою в розумінні ст.1166, 1195,1207 ЦК України.

Системний аналіз вищевказаних норм права свідчить про те, одноразова грошова допомога не є шкодою, завданою відповідачем державі внаслідок необережного поводження зі зброєю, а є гарантією правового і соціального захисту загиблого військовослужбовця ОСОБА_3

Фінансування забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цієї соціальної гарантії, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України.

Ні Законом «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено право Держави в особі Національної гвардії України на компенсацію за рахунок іншої особи сплачених соціальних гарантій.

Оскільки сфера дії Законів №№ 2232-ХП і № 2011-ХП поширюється виключно на військовослужбовців та членів їх сімей і цими Законами, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Держави з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоров'ю військовослужбовця, то до таких правовідносин положення ст.1191 ЦК України застосуванню не підлягають.

Посилання прокурора на п.7 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної ОСОБА_6 України №243/95-ВР від 11.02.2001 р., є некоректним, оскільки спірні правовідносини це Положення не регулює.

За п.7 вказаного Положення військовослужбовці у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України.

Відповідно до п.2 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або знищенням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Оскільки одноразова грошова допомога, що виплачена сім'ї загиблого солдата, є гарантією правового і соціального захисту військовослужбовця, а не прямою дійсною шкодою, визначення якої міститься у п.2 Положення, ця виплата не відноситься до витрат, спричинених вчиненням злочину, в порядку, передбаченому п.7 вказаного Положення вона не підлягає відшкодуванню.

Ураховуючи вищенаведене, оскільки із ОСОБА_6 уже було стягнуто розмір заподіяної ним прямої дійсної шкоди, завданої потерпілим унаслідок вчинення кримінального правопорушення, а проведені із бюджету виплати одноразової допомоги членам сімей загиблих військовослужбовців не є прямою дійсною шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України, а є гарантованою державою соціальною виплатою, яка не підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову відмовлено, судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 1-18, 76-81, 141, 209-241, 259, 263-265, 268, 355 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

у задоволенні позову Військової прокуратури Маріупольського гарнізону в інтересах держави в особі Головного Управління Національної Гвардії України до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина 3057 про відшкодування витрат, які спричинені вчиненням злочину – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Машівський районний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Військова прокуратура Маріупольського гарнізону: місцезнаходження: 87505, м. Маріуполь, вул. Гугеля,3 Донецька область, інші відомості відсутні.

Позивач: Головне Управління Національної Гвардії України: 03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 9а, інші відомості відсутні.

Відповідач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, відбуває покарання за вироком Жовтневого районного суду м.Маріуполь Донецької області від 22.07.2016 року в Державній установі «Машівська виправна колонія №9», інші відомості відсутні.

Третя особа – Військова частина 3057 Національної гвардії України, 87525, м.Маріуполь, пр-т Рахімова, 182, інші відомості відсутні.

Суддя С.М.Косик

Повний текст Рішення складено 06.04.2018.