Рішення № 73235122, 06.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/747/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження, без участі сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одеса про зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одеса, з наступними позовними вимогами:

- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі виплатити нараховані суми пенсій з серпня 2014 року по 31.07.2016 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів;

- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі провести поновлення та виплату пенсії за віком Позивачу з 01.08.2016 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підстав документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 26.02.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі с призначеням до розгляду на 20 березня 2018 року.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що по досягненю пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до серпня 2014 року. Починаючи з серпня 2014 року і станом на сьогоднішній день, Позивач призначеної по закону пенсії не отримує. Хоча, з листа Відповідача №307/К-3 від 10.08.2017р. вбачається, що суми пенсії Позивачу нараховувалися ще до 31.07.2016 року. 09 серпня 2017 року представник Позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала безпосередньо до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі особисту заяву Позивача про поновлення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану. 17.08.2017 року було отримано лист Відповідача №307/К-3 від 10.08.2017р., яким відповідач відмовив у поновленні пенсії Позивачу. Позивач вважає дії відповідача щодо незаконної відмови йому у поновленні виплати пенсії неправомірними, дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного суду України №25-рн/2009 від 07.10.2009 року, яким були визнані неконституційними положення Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон.

13.03.2018 року від Відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 104-105), згідно з яким відповідач позов не визнає та просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідно до Постанови КМУ від 11.04.2002 № 497 та від 13.12.2000 №1828, функції призначення і виплати пенсії здійснюють органи Пенсійного фонду. В зв'язку з цим, органам Пенсійного фонду від органів праці та соціального захисту були передані діючі пенсійні справи, а також архівні пенсійні справи, закриті протягом трьох останніх років. При цьому пенсійні справи, закриті в попередні роки, залишаються на зберіганні в органах праці та соціального захисту населення. Архівної справи ОСОБА_1 в управлінні не має. Управлінням праці та соціального захисту населення Київської райадміністрації м. Одеси було списано усі архівні пенсійні справи по 01.07.1999 рік. що підтверджується листом від 27.08.2004 №1980. Таким чином, управління не має можливості надати вищезазначену інформацію.

Також, відповідач зазначив, що відмовляючи у поновленні виплати пенсії позивачу, керувався відсутністю укладеного договору між Україною та Ізраїлем про пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території Ізраїль. Заява про призначення\перерахунок пенсії подається особисто заявником безпосередньо до пенсійного органу за місцем проживання або законним представником заявника за місцем проживання (реєстрації) заявника, іноземні громадяни або особи без громадянства також подають посвідку на постійне проживання.

Крім того, на думку відповідача, враховуючи те, що положення пункту 2 ч. 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визнано неконституційними рішенням Конституційного суду України №25-пр/2009 від 07.10.2009 року, зазначене рішення суду поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.

Заяви, клопотання учасників справи.

30.03.2018 року від представинка позивача надійшла відповідь на відзив, в якій не погодився із доводами відповідача та наполягав на задоволенні своїх позовних вимог (а.с. 187-192). Із відповіді вбачається, що відсутність пенсійної справи не має братися до уваги, оскільки строк зберігання пенсійних справ становить 25 років після припинення виплати пенсії, перадача пенсійної справи відповідачу від органів праці та соціального захисту населення є обов’язком цих органі та відповідачу була передана вся інформація у вигляді електрони баз. Твердження відповідача про відсутність укладеної угоди між Україною та Ізраїлем є дискримінаційним, суперечить конституційним гарантіям стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод, рівності прав незалежно від місця проживання, що встановлено Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, яким визнано неконституційним положення про припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном.

Інших заяв та клопотань до суду по суті справи не надходило.

Інші процесуальні дії у справі.

Сторони у судове засідання, призначене на 20.03.2018 року не з’явились, про день, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином (а.с. 99-103).

20.03.2018 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (а.с. 109).

В силу частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

21.03.2018 року, вже після прийняття судом рішення про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (а.с. 112).

28.03.2018 року на виконання ухвали суду про витребування копії пенсійної справи, відповідачем надано суду копію пенсійної справи позивача на 70 аркушах, яка приєднана до матеріалів справи (а.с.114-184).

Таким чином, згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.

Мотивувальна частина.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлене наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1.

По досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачу була призначена пенсія за віком, яку він отримував до серпня 2014 року.

24.11.1994 року Позивач виїхав з України до Ізраїлю на тимчасове проживання, не змініючи місця реєстрації проживання в Україні.

Починаючи з 2014 року і станом на сьогоднішній день, Позивач призначеної по закону пенсії не отримує. Хоча, з листа Відповідача №307/К-3 від 10.08.2017р. вбачається, що суми пенсії Позивачу нараховувалися ще до 31.07.2016 року (а.с. 45).

01.08.2016 року відповідачем прийняте розпорядження про припинення виплати пенсії по особовому рахунку № 843166 позивача в зв’язку з неотриманням пенсії протягом 6 місяців, а саме з 01.02.2016 по 31.07.2016 року на підставі пункту 4 частини 1 ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (а.с.184).

09 серпня 2017 року представником Позивача, діючим на підставі нотаріальної довіреності, подано безпосередньо до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі особисту заяву Позивача про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану (а.с. 42-44).

Заява Позивача була прийнята Відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів та засвідченними копіями, що підтверджується штампом УПФУ від 09.08.2017 року на супровідному листі (а.с. 42).

17.08.2017 року було отримано лист Відповідача №307/К-3 від 10.08.2017р., яким УПФУ відмовив у поновленні пенсії Позивачу з тих підстав, що заява подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України “Про пенсійне забезпечення” N 1788-XII 5 листопада 1991 року, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV.

2. Докази, відхилені судом у матеріалах справи відсутні.

3. Перевіряючи аргументи сторін, правомірність відмови позивачу у поновленні виплати пенсії, суд виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Відповідна міжнародна угода між Україною та Ізраїлем щодо пенсійного забезпечення осіб, які проживають за кордоном відсутня, тому слід керуватись вимогами законодавства України про пенсійне забезпечення.

Відповідно до ст. 28 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Судом встановлено із пенсійної справи Позивача, що відповідно до Розпорядженнь на перерахунок пенсії з 01.12.2013р., 01.09.2015р. та 01.05.2016 року, відповідачем нараховувалась ОСОБА_1 пенсія (а.с. 181-183).

Відповідно до Розпорядження про припиення виплати пенсії від 01.08.2016 року, ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 01.08.2016 року, у звязку з неотриманням пенсії протягом 6 місяців, а саме з 01.02.2016 року по 31.07.2016 року, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 184).

Також, матеріалами справи підтверджено, що уповноважений представник позивача 09.08.2017 року звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив поновити виплату пенсії.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в рішенні керівника від 10.08.2017 року, про необхідність особистого подання позивачем заяви до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса про поновлення виплати пенсії, оскільки пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Разом з тим, суд не погоджується з твердженнями представника позивача стосовно зобов'язання Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі виплатити нараховані суми пенсій з серпня 2014 року по 31.07.2016 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів та зобов'язання поновлення виплати пенсії за віком позивачу, починаючи з 01.08.2016 року, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Згідно із п.2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до п.2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Суд встановив, що представником позивача до заяви додано всі необхідні оригінали документів для огляду та засвідчення копій, а саме: копія довіреності; копія паспорту; копія ІПН; копія пенсійного посвідчення; копія трудової книжки; оригінал апостильованої заяви позивача, що підписана особисто ОСОБА_2, підпис якої завірено нотаріально.

Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно із п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з п.4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України застосовують практику Європейського суду з прав людини при розгляді справ як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

4. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а.

Враховуючи те, що позивач за своєю трудовою діяльністю отримав право на призначення пенсії за віком в Україні, а тому має право на пенсію, виплату якої було припинено, в зв’язку з чим право позивача порушено Центральним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі, який зобов'язаний поновити виплату пенсії як громадянину України, який виїхав на тимчасове проживання за кордон.

Суд вважає, що права позивача належать захисту саме з дати звернення її представника із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 09.08.2017 року, а позовні вимоги в частині зобов'язання Відповідача виплатити нараховані суми пенсій з серпня 2014 року по 31.07.2016 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів та зобов'язання Відповідача поновлення та виплати пенсії за віком позивачу, починаючи з 01.08.2016 року задоволенню не підлягають.

5. При розгляді справи та вирішенні спору судом застосовано статті 19, 46 Конституції України, ст. 28, ч. 1 ст. 45 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», п.1.5, 1.7,2.8,2.22,2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

6. Суд не застосовує норми права, на які посилалися сторони, а саме статтю 92 Закону “Про пенсійне забезпечення”, пункт 2 частини 1 статті 49, статтю 51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, оскільки ці норми передбачають умови виплати пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Позивач виїхав з України до Ізраїлю на тимчасове проживання. З матеріалів пенсійної справи вбачається, що виплату пенсії позивачу вже припиняли та поновлювали, а підставою для припинення виплат з 01.08.2016 року є пункт 4 частини 1 ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

7. Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1,3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Згідно зі ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про звільнення територіальних органів Пенсійного фонду України від його сплати до 15.12.2017р., судовий збір стягненню на користь позивача не підлягає.

Суд зазначає, що відповідач не включений до числа осіб, звільнених від сплати судового збору, що прямо передбачено Законом України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI із змінами, а тому є платником судового збору на загальних підставах.

Таким чином, враховуючи висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відтак, враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., а тому, керуючись ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку, присудити відшкодування сплаченого позивачем судового збору в розмірі 704,80 / 2 = 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-9, 72,77, 90, 139, 242 - 246, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одеса – задовольнити частково.

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41248812, місцезнаходження: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова,4а) поновити та здійснити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) з 09.08.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підстав документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41248812, місцезнаходження: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова,4а) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1), судовий збір у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.