Рішення № 73234594, 07.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2018 року 14 год 25 хв. 810/1677/18

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Виноградова О.І.,

при секретарі судового засідання Проскурякова І.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Великоолександрівської сільської виборчої комісії Бориспільського району Київської області

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

5 квітня 2018 р. о 17 год 30 хв. до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Великоолександрівської сільської виборчої комісії Бориспільського району Київської області (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною та скасування постанови "Про скасування постанови Великоолександрівської сільської виборчої комісії "Про відкликання депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області ОСОБА_5 за народною ініціативою №45 від 11.03.2018 та постанови Великоолександрівської сільської виборчої комісії "Про призначення проміжних виборів депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області» від 11.03.2018 №46.", а також призначення перевірки дотримання вимог ст.ст. 38-40 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" при ініціюванні відкликання депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області ОСОБА_5 за народною ініціативою" від 5 квітня 2018 р. № 47 (далі - постанова № 47);

- зобов'язання відновити виборчий процес;

- зобов'язання забезпечити проведення проміжних виборів депутата Великоолександрівської сільської ради по одномандатному виборчому округу № 16.

Згідно з позовною заявою, даний адміністративний позов заявлено з посиланням на ст. 273 КАС України.

Крім того, постановою № 46 проміжні вибори депутата Великоолександрівської сільської ради призначено на 6 травня 20118 р. та розпочато виборчий процес з проміжних виборів депутата відповідача по одномандатному виборчому округу № 16 з 18 березня 2018 р.

Враховуючи викладене, даний адміністративний позов підлягає розгляду у порядку, визначеному ст. 273 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваною постановою було скасовано проведення проміжних виборів депутата відповідача по одномандатному виборчому округу № 16, чим позбавлено громадян України - виборця гарантованого Конституцією України права вільно обирати і бути обраним до органу місцевого самоврядування.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що оскаржувана постанова винесена правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України "Про місцеві вибори". Крім того, в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивач заявлено позов як виборцем - суб'єктом виборчого процесу. Стверджує, що Законом України "Про місцеві вибори" не передбачено права виборця оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність сільської виборчої комісії.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи встановив таке.

5 квітня 2017 р. о 11 год 30 хв. відповідачем було винесено постанову № 47, якою було скасовано постанови відповідача "Про відкликання депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області ОСОБА_5 за народною ініціативою" від 11 березня 2018 р. № 45 (далі - постанова № 45) та "Про призначення проміжних виборів депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області" від 11 березня 2018 р. №46 (далі - постанова № 46)".

У зв'яку з тим, що позивач, як виборець, вважає постанову № 47 такою, що винесена протиправно, ним було подано даний позов до суду.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Рішеннями Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, 25 листопада 1997 р. № 6-рп/1997 та від 25 грудня 1997 р. № 9-рп/1997, 14 грудня 2011 р. № 19-рп/2011, Законом України "Про місцеві вибори" від 14 липня 2015 р. № 595-VIII (далі - Закон № 595-VIII) КАС України.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону № 595-VIII організація і порядок проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів та старост (далі - місцеві вибори) регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них іншими актами законодавства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Закону вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища, територія утвореної відповідно до Закону України "Про добровільне об’єднання територіальних громад" об’єднаної сільської, селищної територіальної громади.

Як убачається з ч. 1 ст. 14 Закону № 595-VIII, місцеві вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними, додатковими або першими.

Згідно з вимогами ч. 5 названої норми проміжні вибори депутата сільської, селищної ради призначаються в одномандатному виборчому окрузі територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата сільської, селищної ради, обраного у відповідному одномандатному виборчому окрузі.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 15 Закону № 595-VIII проміжні вибори депутата сільської, селищної ради призначаються на останню неділю шістдесятиденного строку з дня прийняття рішення про їх призначення, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня проміжних місцевих виборів.

Рішення про призначення проміжних виборів депутата сільської, селищної ради приймається територіальною виборчою комісією не пізніш як у десятиденний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата, обраного у відповідному одномандатному виборчому окрузі.

Як убачається з ч. 1 ст. 25 вказаного Закону, територіальна виборча комісія на період здійснення своїх повноважень забезпечує організацію і проведення місцевих виборів у межах повноважень та у порядку, передбачених цим та іншими законами України.

Повноваження сільської територіальна виборчої комісії передбачено вимогами ч. 4 ст. 25 Закону № 595-VIII.

Крім того, правова позиція з питання прав суб'єктів виборчого процесу викладено у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом" від 1 листопада 2013 р. № 15.

Наявні у справі докази свідчать про таке.

Позивач зареєстрована є за адресою: с. Чубинське, вул. Погребняка, 14, яка віднесена до території одномандатного виборчого округу № 16.

Зокрема, до меж цього виборчого округу віднесено с. Чубинське, вул. Погребняка, 14, гурт 1 та гурт 3.

11 березня 2018 р. відповідачем було винесено 2 постанови:

- "Про відкликання депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області ОСОБА_5 за народною ініціативою" № 45 ;

- "Про призначення проміжних виборів депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області" № 46.

Наведене свідчить, що постановою № 46 було призначено проміжні вибори депутата відповідача по одноманому виборчому окрузі № 16.

У подальшому відповідачем було винесено оскаржувану постанову № 47, якою, зокрема, було скасовано названі постанови № 45 та № 46.

Так, постанова № 47 винесена з посиланням на вимоги ст.ст. 94, ч. 1 ст. 95, 96, 97, 98, 99 Закону № 595-VIII, якими визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються місцевих виборів.

Проте, в даному конкретному випадку підлягає з'ясуванню питання порушення оскаржуваним рішенням безпосередньо прав позивача.

Так, відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Як убачається з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб’єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 5 КАС України.

Разом з тим, обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття “охоронюваний законом інтерес” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Правова позиція щодо обов’язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15 грудня 2015р. у справі №21-5361а15, від 1 грудня 2015р. у справі №21-3222а15, від 8 грудня 2015 р. у справі №21-5435а15.

У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Так, суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. У деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

При цьому, позивач оскаржує постанову № 47, якою, як вже зазначалося, скасовано постанови № 45 та № 46.

Тобто, оскаржувана постанова є актом індивідуальної дії.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із виданням оскаржуваного рішення, не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із даним адміністративним позовом, що вказує на невірно обраний позивачем спосіб захисту у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція підтверджується, зокрема, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 р. за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 р. за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення ст.ст. 55, 64, 124 Конституції України, зі змісту яких випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Водночас, як убачається з Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом" від 1 листопада 2013 р. № 15, "загальне право на подання позову в спорі, пов'язаному з виборчим процесом, належить суб'єктам виборчого процесу, як це передбачено частиною першою статті 172 КАС України, з якої випливає, що право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, членів цих комісій мають суб'єкти відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії). Ця норма є бланкетною, вона відсилає до законів про вибори, якими регулюється виборчий процес та які визначають коло суб'єктів виборчого процесу.

Суб'єктами виборчого процесу є виборці, виборчі комісії, кандидати, партії (блоки) або місцеві організації партій, які висунули кандидатів у відповідному виборчому процесі, уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу та від кандидатів (ст. 12 Закону № 2487-VI, ст. 12 Закону № 474-XIV, ст. 12 Закону № 4061-VI), крім того, офіційні спостерігачі від громадських організацій (п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону № 4061-VI).

Суб'єктам відповідного виборчого процесу, крім виборців, надано право на звернення до суду з таким позовом незалежно від того, чи порушені їхні права, свободи та інтереси, або від того, чи уявно вони вважають про таке порушення.

Окремі суб'єкти виборчого процесу, в тому числі виборчі комісії, мають таке ж право на звернення до суду у випадках, передбачених частиною першою статті 174 та частиною першою статті 175 КАС України.

Виборці таким правом наділені лише в разі звернення до суду з позовом про включення або виключення зі списку виборців інших осіб (ч. 1 ст. 173 КАС України).

У зазначених випадках під час вирішення виборчих спорів суд повинен перевіряти лише правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача та не встановлювати у разі їх протиправності наявність порушення прав, свобод та інтересів позивача.

У виборчих спорах право на звернення до суду щодо вирішення таких спорів мають суб'єкти того виборчого процесу, в якому вони набули цього статусу. Урахування цієї особливості є важливим, зокрема, у разі одночасного проведення різних видів виборів.

У порядку, передбаченому статтею 172 КАС України, звернутися до суду мають право особи, які мають намір реалізувати своє право на участь у виборчому процесі або набути статусу суб'єкта виборчого процесу, у разі відмови в цьому виборчими комісіями або органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Якщо така відмова не оскаржена або визнана законною, то ці особи не мають права оскаржувати подальші рішення, дії та бездіяльність виборчих комісій або органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у виборчому процесі як суб'єкти відповідного процесу та не мають права в подальшому на подання позову у вказаному порядку.

3.1.2. Відповідно до частини другої статті 172 КАС України виборці мають право на звернення до суду у вказаному порядку лише в разі порушення їхніх виборчих прав або інтересів щодо участі у виборчому процесі особисто. За таких самих умов виборець може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів, визначених у частині другій статті 174 та в частині першій статті 175 КАС України.

Під виборчими правами та інтересами виборця щодо участі у виборчому процесі особисто необхідно розуміти не тільки право голосу на відповідних виборах, а й участь у роботі виборчих комісій як членів цих комісій, у проведенні передвиборної агітації, здійсненні спостереження за виборами та інших заходах у порядку, визначеному законами України.

За подібних умов окремі суб'єкти виборчого процесу виборів Президента України мають право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів, визначених частинами першою, третьою статті 176 КАС України, зокрема в разі порушення їхніх законних прав або охоронюваних законом інтересів.

У зазначених випадках під час вирішення виборчих спорів судам необхідно перевіряти не лише правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а й встановлювати наявність порушення ними прав, свобод та інтересів, законних прав або охоронюваних законом інтересів позивача. Відсутність наявності такого порушення є підставою для відмови в задоволенні позовної заяви."

Отже, названою Постановою Пленуму визначено порядок розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісії у редакції КАС України, яка діяла до 15 грудня 2017 р.

Водночас, чинний КАС України (в редакції від 7 січня 2018 р.) містить аналогічну норму, а саме - ст. 273 КАС України.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 1 ст. 273 КАС України право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій мають суб’єкти відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії), а також ініціативна група референдуму, інші суб’єкти ініціювання референдуму.

Як убачається з ч. 2 ст. 273 КАС України, виборець, учасник всеукраїнського референдуму (громадянин України, який має право голосу у відповідних виборах або референдумі) може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій, якщо такі рішення, дія чи бездіяльність безпосередньо порушують його виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму.

Водночас, судом враховано, що даний адміністративний позов позивачем заявлено саме як суб'єктом виборчого процесу - виборцем.

Проте, жодних доказів на підтвердження того, які саме права виборця і яким чином були порушені оскаржуваною постановою, позивачем суду надано не було.

У судовому засіданні судом встановлено, що відповідачем виборчі списки по одномандатному виборчому окрузі № 16 з проміжних виборів, призначених на 6 травня 2018 р. станом на дату розгляду адміністративної справи № 810/1677/18 не складалися.

Отже, жодного підтвердження того, що позивач є виборцем в одномандатному виборчому окрузі № 16 на зазначених виборах суду надано не було.

Крім того, судом не може бути взято до уваги посилання позивача на ту обставину, що він бажав взяти участь у скасованих проміжних виборах депутата Великоолександрівської сільської ради, призначені на 6 травня 2018 р., в якості кандидата в депутати сільської ради, оскільки це жодним чином не підтверджено.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови № 47 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в межах даної справи жодним чином не було обґрунтовано та підтверджено порушення прав позивача як суб'єкта виборчого процесу - виборця.

Крім того, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача відновити виборчий процес та забезпечити проведення проміжних виборів депутата відповідача по одномандатному виборчому округу № 16, оскільки вони є похідними від позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови № 47.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 273 КАС України суд приймає позовну заяву щодо рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму або члена відповідної комісії до розгляду незалежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Оскільки позивачем при зверненні до суду до матеріалів справи на підтвердження сплати судового збору було долучено лише квитанцію від 5 квітня 2018 р. № 63727 на суму 704 грн 80 коп., суд в порядку ч. 9 ст. 273 КАС України вирішує питання щодо стягнення судового збору при прийнятті рішення та зазначає таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 р. № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розміри ставок судового збору визначені ст. 4 Закону № 3674-VI.

Так, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, розмір судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (станом на 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 грн 00 коп.).

Як убачається з позовної заяви, вона містить 3 вимоги немайнового характеру.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 6 названого Закону у разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Отже, сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача, становить 1409 грн 60 коп.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255, 273-277 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом двох днів з дня його проголошення, а на судове рішення, ухвалене до дня голосування, - не пізніш як за чотири години до початку голосування.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Виноградова О.І.