Постанова № 73232962, 29.03.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Орлов І.В.

Справа № 415/6717/17

Провадження № 22ц/782/72/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року місто Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Орлова І.В.,

суддів: Авалян Н.М., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря

судового засідання: ОСОБА_2,

відповідача: ОСОБА_3,

учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

відповідач: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк (ПАТ КБ) «Приватбанк» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 15 грудня 2017 року (суддя Фастовець В.М., дата складання повного тексту рішення – 20 грудня 2017 року) у цивільній справі № 415/6717/17 , -

в с т а н о в и в :

26 жовтня 2017 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» (далі позивач або банк) звернувся до ОСОБА_3 (далі відповідач) з позовом у якому просив суд: стягнути з відповідача заборгованість, яка утворилася станом на 31 липня 2017 року за кредитним договором б/н від 28 жовтня 2013 року в загальному розмірі 75.779,46 гривень, у тому числі: заборгованість за кредитом - 7.598,54 гривень; заборгованість по процентам за користування кредитом - 60.787,09 гривень; заборгованість за пенею та комісією - 3.309,09 гривень; штраф (фіксована частина) - 500,00 гривень; штраф (процентна складова) – 3584,74 гривень. Позивач також просив стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що за умовами укладеного між сторонами 28 жовтня 2013 року кредитного договору, відповідач отримав від позивача кредит у розмірі 7.600,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач погодився на те, що підписана заява, разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затвердженими наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з порушеннями ОСОБА_3 взятих на себе договірних зобов'язань виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 15 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю заявлених вимог.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив: рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги, місцевий суд фактично проігнорував наявний в матеріалах договір б/н 28.10.2013 року та розрахунок заборгованості, який складено на підставі виписки операцій за рахунком та адаптовано для належного та більш зрозумілого вигляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача - ОСОБА_3, який просив зашити без змін рішення суду першої інстанції та категорично заперечував факт отримання кредитної картки та користування нею в період з жовтня 2013 року, суд апеляційний суд вважає, що скарга ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

У цивільному процесуальному праві під предметом позову розуміють конкретну матеріально-правову вимогу, яку позивач пред’являє до відповідача і стосовно якої суд повинен ухвалити рішення. Предметом заявлено ПАТ КБ «Приватбанк» позову були вимоги про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором б/н 28.10.2013 року.

Під час судового розгляду предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається ( статті 12 та 13 ЦПК України), у судовому засіданні досліджується кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 77, 78 ЦПК України).

З характеру заявлених ПАТ КБ «Приватбанк» позовних вимог, у справі підлягав встановленню та входив до обов'язкового предмету доказування факт укладення сторонами кредитного договору б/н 28.10.2013 року, за процедурою оформлення якого відповідач ОСОБА_3 мав отримати кредитну карту із визначеним строком її дії. Зазначений факт за правилами частини 2 статті 78 ЦПК України, мав підтверджуватися виключно такими засобами доказування як письмові докази, речові докази, а з 15.12.2017 року - електронні докази.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 жовтня 2013 року відповідач лише підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Разом з тим, позивачем не було доведено, що підписавши анкету-заяву ОСОБА_3 отримував будь-яку зазначену у тексті цієї анкети-заяви банківську картку із зазначенням строку її дії. Розрахунок заборгованості не є належним доказом на підтвердження обставин укладання сторонами договору від 28 жовтня 2013 року та фактів отримання відповідачем кредитної карти та користування нею.

Відповідно до статті 80 ЦПК України, д остатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Наданий письмовий доказ – виписку з карткового рахунку, апеляційний суд не приймає, оскільки банк не надав жодного доказу неможливості подання зазначеного письмового доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про не доведення позивачем обставин укладання 28 жовтня 2013 року кредитного договору з ОСОБА_3. Доводи апеляційної скарги правильність такого висновку не спростовують.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені позову. Підстав для скасування або зміни даного рішення за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 374, статтею 375, статтями 381,382, 384, частиною 1 статті 389, статтями 390- 391 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 15 грудня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Дата складання повного тексту постанови – 03 квітня 2018 року.

Головуючий Орлов І.В.

Судді: Авалян Н.М.

ОСОБА_4