Постанова № 73232517, 04.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2490/17 04.04.2018

Справа № 487/2490/17

Провадження № 22ц-784/543/18

Категорія 53 Суддя-доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 квітня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Крамаренко Т.В.,

суддів: Темнікової В.І., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання: Шагай О.А.,

за участю: відповідачки – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді – Павлової Ж.П. в приміщенні того ж суду о 10 годин 30 хвилин по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3» (надалі – ПАТ «Війбі Банк») до ОСОБА_2 про стягнення надмірно сплаченої заробітної плати, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2017 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення надмірно сплаченої заробітної плати.

Позивач зазначав, що з 2011 року ОСОБА_2 працювала у відповідача керівником з позовної роботи з фізичними особами Департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб. 7 березня 2012 року за згодою сторін її було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. В результаті інвентаризації активів та зобов’язань ПАТ «ВіЕйБі Банк» була виявлена дебіторська заборгованість ОСОБА_2 по заробітній платі та прирівняних до неї платежів в сумі 2 409 69 грн., що виникла 7 березня 2012 року при звільненні. В добровільному порядку погасити дебіторську заборгованість відповідачка відмовляється.

Посилаючись на викладене та на статтю 127 КЗпП України, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь надмірно сплачену заробітну плату в розмірі 2 409 69 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2018 року в задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка – ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційний скарзі та (або) відзиві на неї.

Як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається на те, що в результаті інвентаризації активів та зобов`язань ПАТ «ВіЕйБі Банк» була виявлена дебіторська заборгованість ОСОБА_2 по заробітній платі та прирівняних до неї платежів в сумі 2 409 69 грн., що виникла 7 березня 2012 року при звільненні. (а.с.6).

За положеннями статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1,2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію.

Аналіз зазначеної норми права дає можливість дійти до висновку про те, що можливе відрахування із заробітної плати тільки у випадках, передбачених законодавством. Власник не вправі робити відрахування, якщо для цього немає підстави, передбаченої законодавством.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року роз’яснено, що до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов’язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Таким чином, законом не передбачено повернення працівником підприємству зайво виплачених коштів, крім випадків, встановлених ст.127 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що на підставі наказу №590-вп від 27 травня 2011 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду керівника з позовної роботи з фізичними особами Департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб, з робочим місцем у м. Миколаєві та посадовим окладом згідно із штатним розкладом (а.с.9).

Наказом №188-п від 3 березня 2012 року, ОСОБА_2 звільнено з займаної посади 7 березня 2012 року за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с.8).

Крім того, в пункті 2 вказаного вище наказу зазначено, що Управлінню бухгалтерського обліку і звітності здійснити відповідні розрахунки та утримати оплату за 9 календарних днів відпустки, використаної авансом за період з 01 квітня 2001 року по 31 березня 2013 року згідно з чинним законодавством України.

Згідно розрахункового листка за березень 2012 року компенсація за відпустку за 2011 рік становить 2 409,69 грн. (а.с.7).

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність заборгованості відповідачки перед підприємством - оплата за 9 календарних днів невідпрацьованої відпустки у розмірі 2 409,69 грн., яка підлягає стягненню.

Однак, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як встановлено і це вбачається з матеріалів справи про наявність оплати ОСОБА_2 за невідпрацьовані дні відпустки, ПАТ «ВіЕйБі Банк» було відомо ще 7 березня 2012 року про що зазначено в наказі про звільнення №188-п від 3 березня 2012 року.

Між тим з позовом до суду ПАТ «ВіЕйБі Банк» звертається лише у травні 2017 року після сплину майже 5 років, тобто з пропуском строку позовної давності.

З урахуванням встановленого та заяви відповідачки про застосування строку позовної давності, суд відповідно до положень вказаних вище норм дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач дізнався про порушення свого права в результаті інвентаризації активів та зобов’язань, яка була проведена після введення тимчасової адміністрації у 2015 році, а тому позов заявлено в межах трирічного строку не заслуговують на увагу.

Так, на підставі постанови Правління НБУ України від 20 листопада 2014 року №733 «Про віднесення ПАТ «ВіЕіБі Банк» до категорії неплатоспроможних, виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року про запровадження тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Однак, належних та допустимих доказів коли саме була проведена інвентаризація після введення тимчасової адміністрації в ПАТ «ВіЕйБі Банк» позивачем не надано.

Також не містять матеріали справи і доказів на підтвердження того, що саме з 2012 року і до введення тимчасової адміністрації позивач не міг дізнатися про наявність вказаної вище заборгованості, що є його процесуальним обов’язком.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3» залишити без задоволення.

Рішення Заводськогорайонного суду м. Миколаєва від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: ОСОБА_1

Судді: В.І. Темнікова

ОСОБА_4

Повний текст постанови складено 6 квітня 2018 року.