Постанова № 73229305, 06.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 335/13314/14Головуючий у 1-й інстанції Рибалко Н.І.Пр. № 22-ц/778/1441/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2018 року про повернення заявникові заяви про скасування судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2014 року

у справі за заявою Концерну «Міські теплові мережі» (надалі – Концерн «МТМ») про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 суми боргу за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2014 року у цій справі за заявою Концерну «МТМ» Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя виданий судовий наказ про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 на користь Концерну «МТМ» суму боргу за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у розмірі 7527,65 грн. та судового збору у розмірі 121,80 грн.

Всі боржники, які беруть участь у цій справі, із вищезазначеним судовим наказом погодились, останній скасувати суд першої інстанції не просили, окрім боржника ОСОБА_2

12 січня 2018 року боржник ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції із вищезазначеною заявою про скасування вищезазначеного судового наказу у цій справі, яка мотивована тим, що вимоги стягувача є безпідставні та необґрунтовані в повному обсязі, оскільки строк позовної давності порушено та з заяви про видачу судового наказу вбачається спір про право.

Крім того, боржником ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до його вищезазначеної заяви суду першої інстанції було надано клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про скасування судового накажу, яке мотивовано тим, що заявник не був обізнаний про видачу судового наказу.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2018 року (а.с. 46) заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 повернуто заявникові.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, боржник ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 49-52) просив ухвалу судді суду першої інстанції у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд процесуального питання.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 02 березня 2018 року (а.с. 64), справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року (а.с. 66).

Оскільки, в силу вимог ст. 369 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5, 6, 9,10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2018 року у цій справі про повернення заяви (про скасування судового наказу) заявникові, що є предметом апеляційного оскарження у цій справі, передбачена ст. 353 ч. 1 п. 6 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 березня 2018 року (а.с. 64) особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на вищезазначену апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 – п'ятнадцять днів з дня вручення копії цієї ухвали.

Копія цієї ухвали надсилалась для відома особам, які беруть участь у справі, (а.с. 65, 67-69).

Однак, у встановлений апеляційним судом строк на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3, не надійшло.

В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 1,3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судовими рішеннями є ухвали, постанови.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, повертаючи заявникові його заяву про скасування судового наказу у цій справі, керувався ст. ст. 126, 171 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, та виходив із того, що підстав для поновлення пропущеного строку він не знаходить, оскільки обставини зазначені в клопотанні про поновлення пропущеного строку не підтвердженні доказами, по причині чого, не можуть бути визнані такими, які вказують на поважність причини пропуску строку.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а ухвалу суду першої інстанції - такою, що постановлена з додержанням вимог закону, є правильною та законною.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 27 листопада 2014 року у цій справі Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя виданий судовий наказ про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, на користь Концерну “Міські теплові мережі” суму боргу за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у розмірі 7527,65 грн. та судового збору у розмірі 121,80 грн. (а.с. 23).

У відповідності до ч.1 ст.105 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, боржник мав право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 41частини першої статті 96 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.105-1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 105 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.

Згідно із ч.1 ст.73 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, оскільки заява боржника ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 про скасування судового наказу надійшла до суду першої інстанції 12.01.2018 року (а.с. 30-35), то суд першої інстанції правильно при вирішенні питання про поновлення боржникові процесуального строку у цій справі керувався нормами ЦПК України вже в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Так, за змістом ч.1 ст.127 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно із ч.2 ст.171 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку… повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.

В клопотанні про поновлення пропущеного строку для подання заяви про скасування судового наказу боржник ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 вказував, що про існування судового наказу він дізнався наприкінці грудня 2017 року, а представник заявника ознайомився з матеріалами справи 05.01.2018 року. Разом із тим, в матеріалах справи міститься поштове повідомлення, згідно із яким судовий наказ отримано 12.12.2014 року особисто «Седченко».

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно вважав, що підстав для поновлення пропущеного строку боржникові для подачі заяви про скасування судового наказу у цій справі, немає, обставини, зазначені в клопотанні боржника про поновлення йому пропущеного строку у цій справі не підтвердженні належними, допустимими доказами, ґрунтуються на припущеннях, а тому не можуть бути визнані такими, які вказують на поважність причини пропуску строку, а тому правильно повернув заяву заявникові.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2Ю в особі представника ОСОБА_3 не спростовують фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції на час постановлення оскаржуємої ухвали у цій справі, є безпідставними, не ґрунтуються на процесуальному законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

Саме з 12.12.2014 року для боржника ОСОБА_2 почав збігати 10-денний строк на подачу ним заяви до суду першої інстанції про скасування вищезазначеного судового наказу у цій справі.

На момент подачі у листопаді 2014 року Концерном «МТМ» про видачу вищезазначеного судового наказу у цій справі на видачі судом першої інстанції судового наказу 27.11.2014 року зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача ОСОБА_2 була саме адреса: м. Запоріжжя бул. Центральний б. 10 кв. 35 (довідка а.с. 9).

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

В разі, якщо ОСОБА_2 колись змінював своє вищезазначене місце проживання на іншу адресу: м. Запоріжжя вул. Калнишевського 20/59, то в силу вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV, 11.12.2003 він мав звернутись до органу реєстрації із відповідною заявою про зміну свого зареєстрованого у встановленому законом порядку місцем проживання.

Однак, докази останнього у матеріалах цієї справи відсутні, боржником ОСОБА_2 та представником останнього апеляційному суду не надані.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях ст. 81 ч. 6 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ОСОБА_2Ю в особі представника ОСОБА_3

Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні.

Таким чином, боржником ОСОБА_2 не спростовано у цій справі належними, допустимими доказами факт отримання ним 15 грудня 2014 року копії вищезазначеного судового наказу у цій справі особисто чи через членів своєї сім’ї - матір ОСОБА_4 та брата ОСОБА_5 (поштове повідомлення а.с. 25), що узгоджується із вимогами ЦПК України.

З 15 грудня 2014 року у боржника ОСОБА_2 було достатньо часу, щоб визначитись із своїм правом на подачу заяви про скасування вищезазначеного судового наказу у цій справі.

Проте, лише 12 січня 2018 року боржник ОСОБА_2 через свого представника звернувся до суду першої інстанції із вищезазначеною заявою про скасування судового наказу у цій справі.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що боржником ОСОБА_2 пропущений строк на подачу вищезазначеної заяви про скасування судового наказу у цій справі без поважних причин та останній складає понад 3 (три) роки.

Оскільки, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними і пов’язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Відповідно до положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов’язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового наказу, що набрав законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2Ю в особі представника ОСОБА_3, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановлена з додержанням вимог ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_2Ю в особі представника ОСОБА_3 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок Концерну «МТМ» будь-яких судових витрат, пов’язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору, сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду (а.с. 48, 62).

Керуючись ст.ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 2, 374-375, 381-384 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови у цій справі апеляційним судом складено 06 квітня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_6ОСОБА_7