Ухвала суду № 73228044, 02.04.2018, Фастівський міськрайонний суд Київської області

1-кп/381/14/18

381/4333/16-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2018 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Суботіна А.В.,

при секретарі – Гапонюк І.В.,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора – Коваль Л.М.,

обвинувачених – ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

захисників – ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальні акти в кримінальних провадженнях № 12015110310000828, № 12017110310000553 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Борова Фастівського району Київської області, зареєстрованого та проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше судимого 01.02.2016 року Васильківським міськрайонним судом за ч. 3 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком три роки, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця селища Борова Фастівського району Київської області, зареєстрованого та проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_4, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.289,ч.3 ст.185 КК України,

ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, українця, громадянина України, працюючого різноробочим на ТОВ «Простор ВС» в смт.Борова, не одруженого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7., смт.Борова, вул.Калініна, б.39, має на утриманні 2 неповнолітніх дітей, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, -

У С Т А Н О В И В:

Вважаючи на те, що судовий розгляд даного кримінального провадження не завершений, а строк дії обраного раніше запобіжного заходу закінчується, прокурор, посилаючись на вагомість доказів обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні тяжкого злочину, наявних ризиків переховування обвинуваченого від суду, вважав за необхідне продовжити йому строки тримання під вартою.

Захисник ОСОБА_4, якого підтримали обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_6, захисник ОСОБА_5, заперечив проти клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та заявив клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що ОСОБА_1 має на утриманні 2 малолітніх дітей, є постійне місце проживання.

Обвинувачений ОСОБА_2 висловив думку на розсуд суду.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до наступного.

Заперечуючи проти клопотання захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт прокурор вказує на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду, впливати на свідків, потерпілих, іншим способом перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інші кримінальні правопорушення.

Але такі посилання на наявність всіх цих ризиків є непереконливими, оскільки відповідні докази, які підтверджують наявність у ОСОБА_1 таких намірів, прокурором не надано.

Лише зазначення прокурором, що обвинувачений, знаходячись на свободі, буде впливати на свідків, говорять лише про можливість існування передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України ризику щодо незаконного впливу на таких свідків, але ні в якій мірі не обґрунтовують недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.

Щодо можливості впливу на потерпілих і інших осіб, то за відсутності належних обґрунтувань та доказів на підтвердження існування такого ризику,суд може розцінити вказане твердження лише як припущення прокурора.

Не зазначив прокурор і про те, яким же чином ОСОБА_1 може перешкоджати кримінальному провадженню, або на підставі яких відомостей чи даних прокурор обґрунтовує наявність ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст.177 КПК України.

Доводячи недостатність застосування в даному випадку більш м’яких заходів для запобігання ризику, прокурор також вказував на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1, проте, вказані твердження не може бути прийнято до уваги, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 04 листопада 1950 року та ратифікованої Україною 17 липня1997 року, а також практики Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі «Мамедова проти Росії», визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченого у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи (див. рішення Суду у справі «Вемгофф проти Німеччнини).

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При вирішенні питання про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу прокурор не довів, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України" вказав на порушення пункту 3 статті 5 Конвенції національними судами України, які часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув’язнення, та зазначив, що суди зобов’язані обґрунтовувати свої рішення про продовження строку тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані (пункт 99). Ненаведення судовими органами у своїх рішеннях будь-яких підстав, які дозволяють тримання особи під вартою протягом тривалого проміжку часу, є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у пункті 1 статті 5 Конвенції (пункт 36 рішення Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2016 року у справі "Ігнатов проти України").

Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинувачених, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Оцінюючи в сукупності доцільність подальшого продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 та можливість застосування щодо обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, суд враховує, що судовий розгляд по кримінальному провадженню не закінчено, ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину, а тому тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його виним, на думку суду, свідчить, що ризик можливого переховування від суду, який став підставою обрання щодо обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжує існувати, однак не є настільки суттєвим, враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого під вартою.

Таким чином, на думку суду,запобіжний захід у вигляді домашнього арешту забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків та попередить можливе переховування від правосуддя.

На думку суду, з врахуванням його віку, стану здоров»я, міцних соціальних зв»язків,маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_9, постійного місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10., с.Данилівка, вул.Центральна (Калініна), б.190, конкретних обставин справи у їх сукупності, дає підстави для застосування до нього менш суворого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 176, 177, 183, 372, 376 КПК України, суд,-

ухвалив:

Клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу задовольнити, відмовивши у клопотанні прокурора.

Застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю щодо обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого та проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_2, строком на 2 місяці, тобто до 02 червня 2018 року включно.

Обвинуваченого ОСОБА_1 звільнити із під варти в залі суду негайно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 такі обов’язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- заборонити обвинуваченому ОСОБА_1залишати місце свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10., с.Данилівка, вул.Центральна (Калініна), б.190 цілодобово.

- негайно повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- не відвідувати місця загального відпочинку людей, заклади, у яких дозволяється вживання алкогольних напоїв.

- не залишати без дозволу слідчого або суду місце постійного проживання.

- носити засіб електронного контролю.

Контроль за виконанням даного запобіжного заходу покласти на Фастівське відділення поліції Васильківського відділу ГУ Національної поліції в Київській області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: А.В.Суботін