Постанова № 73225135, 03.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/770/16-ц Номер провадження 22-ц/775/411/2018

Категорія 27

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

суддів Кішкіної І.В. (доповідач), Новікової Г.В., Папоян В.В.,

за участю секретаря Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 234/770/16-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 грудня 2017 року (суддя Літовка В.В.),

в с т а н о в и в :

19 січня 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, частково змінивши їх, посилаючись на те, що 14 серпня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №518-М-06, згідно якого відповідач отримав кредит у сумі 40000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом та з терміном погашення до 05 серпня 2011 року. Вказаний договір був забезпечений договором поруки, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачкою ОСОБА_4 14 серпня 2006 року. У зв'язку з порушенням виконання умов кредитного договору у відповідача станом на 04 грудня 2017 року виникла заборгованість в сумі 23098,75 грн., яка складається з: 9755,24 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 13343,51 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Просив стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів та понесені витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 грудня 2017 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції виходив з того, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Договір поруки є припиненим, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов'язання 05 серпня 2011 року не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців.

З вказаним рішенням не погодився позивач ПАТ КБ «Приватбанк» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд помилково дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, також судом не досліджено розрахунок заборгованості та докази часткової сплати позичальником заборгованості, що переривали перебіг строку позовної давності. Також судом не враховано, що рішення яким було звернено стягнення на заставне майно на даний час не виконано, а наявність судового рішення не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання зобов'язання.

Відповідач ОСОБА_3 надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що посилання позивача в апеляційній скарзі про переривання перебігу позовної давності датою останнього платежу 17 серпня 20122 року є неправомірним, оскільки вказана плата була здійснена за тілом кредиту, а проценти ним не сплачувалися, останній платіж за процентами було сплачено 10 січня 2011 року, а тому позивач звернувся с позовом після спливу позовної давності. Крім того, позивач, звернувшись до суду з даним позовом після рішення про звернення стягнення на заставне майно, намагається здійснити подвійне стягнення.

Представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, згідно якої просить суд справу розглянути за відсутності представника, доводи апеляційної скарги підтримує.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву, згідно якої просить справу розглянути за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

На підставі п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із пунктом 4 частини першої ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти і такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно із ч. 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач посилався на те, що відповідачі належним чином не виконували прийняті за договором зобов'язання, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних справ це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором ( ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Статтею 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 14 серпня 2006 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №518-М-06, згідно якого відповідач отримав кредит у сумі 40000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20% річних та з терміном погашення до 05 серпня 2011 року (а.с.11-12).

Крім того, в забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань по погашенню заборгованості за кредитним договором №518-М-06 від 14 серпня 2006 року, сплаті процентів за користування кредитними коштами, неустойки за несвоєчасну сплату процентів та несвоєчасне повернення кредиту, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_4 14 серпня 2006 року було укладено договір поруки (а.с.14).

Відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором, яка станом на 04 грудня 2017 року складає 23098,75 грн., з яких: 9755,24 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 13343,51 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (а.с.92-94).

Згідно із п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

З рішення Краматорського міського суду Донецької області від 28 липня 2010 року вбачається, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №518-М-06 від 14 серпня 2006 року у сумі 25240,56 грн. звернуто стягнення на належний відповідачеві ОСОБА_3 автомобіль ГАЗ 3302 415, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.145-146).

З листа Краматорського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 19 березня 2018 року вбачається, що постановою державного виконавця від 26 грудня 2010 року повернуто виконавчий документ про звернення стягнення на предмет застави за вищевказаним рішенням стягувачу згідно із п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку), борг не сплачено.

Таким чином, з огляду на викладене, апеляційний суд з'ясував питання про виконання вищевказаного рішення, яке на теперішній час не виконано, а отже наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В судовому засіданні встановлено, що про наявність заборгованості за кредитним договором поручителю ОСОБА_4 було направлено вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором 14 грудня 2015 року (а.с.8).

З зазначеним позовом позивач звернувся до суду 19 січня 2016 року.

Таким чином, позивач належним чином та у строк не повідомив поручителя про існуючу заборгованість за кредитним договором, за яким термін користування визначено до 05 серпня 2011 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої ст. 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора та суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки і обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що заявлені вимоги про солідарну відповідальність за кредитним договором не мають правового обґрунтування, оскільки договір поруки є припиненим.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові за ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із п.4.7. кредитного договору терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Відповідачем у справі заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог банку.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідачі перестали з 17 серпня 2011 року, коли ними було здійснено останній платіж, виконувати щомісячні зобов'язання з погашення процентів за користування кредитом, банк звернувся до суду з позовом 19 січня 2016 року, тобто позивач пред'явив позов вже після спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З розрахунку вбачається, що останній платіж відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором сплачено 17 серпня 2011 року, що підтвердив в судовому засіданні відповідач. Тобто з зазначеної дати перебіг позовної давності почався заново.

До суду з даним позовом позивач звернувся 19 січня 2016 року, тобто в межах позовної давності, передбаченою п.4.7. кредитного договору тривалістю 5 років.

Таким чином, з огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову з зв'язку зі спливом позовної давності.

Отже, рішення в частині відмови у позові в з зв'язку зі спливом позовної давності підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає фактичним обставинам та вимогам матеріального і процесуального закону.

Крім того, судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позову про стягнення пені в сумі 13343,51грн., але згідно розрахунку (а.с.92-92) зазначена пеня нарахована: в сумі 6447,90 грн. за період до 14 квітня 2014 року та в сумі 6895,61 грн. за період після 2014 року.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1.

Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02 грудня 2015 року № 1275-р місто Краматорськ Донецької області віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, пеня нарахована щомісячно, у тому числі після 14 квітня 2014 року. На підставі ст. 2 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» в частині вимог про стягнення пені з 14 квітня 2014 року по 04 грудня 2017 року у сумі 6895,61 грн. (13343,51 - 6447,90) слід відмовити.

Оскільки суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду у вищевказаній частині та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Судом встановлено, що станом на 04 грудня 2017 року відповідач ОСОБА_5 має заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 9755,24 грн., за пенею за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором в сумі 6447,90 грн. (нарахованою до 14 квітня 2014 року), всього 16203,14 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач ОСОБА_3 зазначає, що посилання позивача в апеляційній скарзі про переривання перебігу позовної давності датою останнього платежу 17 серпня 20122 року є неправомірним, оскільки вказана плата була здійснена за тілом кредиту, а проценти ним не сплачувалися, останній платіж за процентами було сплачено 10 січня 2011 року, а тому позивач звернувся с позовом після спливу позовної давності. Крім того, позивач, звернувшись до суду з даним позовом після рішення про звернення стягнення на заставне майно, намагається здійснити подвійне стягнення.

Проте суд апеляційної інстанції відхиляє ці аргументи, оскільки останній платіж відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором сплачено 17 серпня 2011 року, що підтвердив в судовому засіданні відповідач, а тому з зазначеної дати перебіг позовної давності почався заново. Згідно із п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги і не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для часткового задоволення вимог про стягнення суми заборгованості.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, ураховуючи вимоги статті 4 Закону України «Про судовий збір», частково присуджує відповідачеві на користь ПАТ КБ «Приватбанк» понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 620,24 грн. та за подання апеляційної скарги в сумі 930,36 грн.

Керуючись п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 382 ЦПК України, п. 9 ч. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором кредиту №518-М-06 від 14 серпня 2006 року станом на 04 грудня 2017 року: заборгованість за відсотками за користування кредитом - 9755 грн. 24 коп., пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором - 6447 грн. 90 коп., всього в сумі 16203 (шістнадцять тисяч двісті три) грн. 14 коп.

Відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором в сумі 6895 грн. 61 коп. за договором кредиту № 518-М-06 від 14 серпня 2006 року станом на 04 грудня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 620 грн. 24 коп. та за подання апеляційної скарги в сумі 930 грн. 36 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Судді І.В. Кішкіна

Г.В.Новікова

В.В. Папоян

Повний текст постанови складено 04 квітня 2018 року

Суддя-доповідач І.В.Кішкіна