Постанова № 73224588, 05.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/297/17 22-ц/774/273/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 215/297/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання – Чубіна А.В.

сторони : позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2017 року, ухваленого суддею Квятковським Я.А. у м. Кривому Розі,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» ( надалі – ОСОБА_2 «ПівГЗК») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В мотивування заявлених вимог зазначив, що з 13.08.1969 року по 06.04.2009 року працював на підприємстві відповідача. Був звільнений за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України. Проте, при звільненні йому не була виплачена одноразова допомога при звільненні в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у зв’язку із безперервною працею на підприємстві відповідача понад 20 років, що передбачено умовами ОСОБА_3 угоди. Тому, після уточнення позовних вимог у травні 2017 року представник позивача просив суд: стягнути з відповідача невиплачену вихідну допомогу у розмірі 5121,82 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.05.2009 року по 31.10.2011 року у розмірі 76827,30 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 «ПівГЗК» на користь ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу у розмірі 5121,82 грн., без урахування податку з доходів фізичних осіб, середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 01.05.2009 р. по 31.10.2011 р. у розмірі 76827,30 грн., без урахування податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ОСОБА_2 «ПівнГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 819,49 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 «ПівнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В мотивування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем положень ОСОБА_3 угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 р.

Судом не враховано, що на час звільнення позивача на підставі положення п.7.5. діючого колективного договору йому виплачений середній заробіток оскільки безперервний його стаж роботи становив 14 років.

Судом не застосовано наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права, передбачені ст.233 КЗпП.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 «ПівнГЗК» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджено записами, що містяться в трудовій книжці, ОСОБА_1 у період з 13.08.1969 року по 01.03.1973 р., з 14.03.1973 по 11.08.1983 р., з 21.10.1994 р. по 06.04.2009 року перебував у трудових відносинах з ВАТ «ПівнГЗК» (в подальшому ОСОБА_2 "ПівнГЗК") на різних посадах, в т.ч. слюсарем з ремонту рухомого складу 5 розряду(а.с.5-10).

Згідно наказу ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за № 236 від 06.04.2009 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 06.04.2009 року за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. (а.с.37).

Відповідно до довідки ОСОБА_2 «ПівнГЗК» № 7 від 10.01.2017 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням протягом лютого 2009 року - березня 2009 року склала - 2560,91 грн., середньогодинна заробітна плата - склала 15,62 грн. (а.с.55).

Згідно розрахункового листа за квітень 2009 року, ОСОБА_1 при звільненні із підприємства нарахована та виплачена одноразова допомога при виході на пенсію в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати - 2560,91 грн. (а.с.38,39,40).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена вихідна допомога у повному обсязі, що передбачена умовами ОСОБА_3 угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки (далі – ОСОБА_3 угоди) у зв’язку із чим, вважає, що відповідач зобов’язаний сплатити йому невиплачений розмір вихідної допомоги та середній заробіток за час його затримки.

Ухвалюючи рішення задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушені умови ОСОБА_3 угоди, які розповсюджують свою дію на ОСОБА_2 «ПівнГЗК» в період звільнення позивача, якими передбачений обов’язок працедавця виплатити при звільнені трьох кратний розмір середньомісячного заробітку за стаж роботи на підприємстві понад 20 років. У зв’язку із виплатою позивачу при звільнені лише середньомісячний заробіток суд стягнув недоотримані позивачем суми та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, вважає його вірним, з огляду на наступне.

Між сторонами виник спір стосовно права позивача ОСОБА_1 на отримання при звільненні одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що передбачена умовами ОСОБА_3 угоди. Проте відповідачем ОСОБА_2 «ПівнГЗК» при звільнені виплачена одноразова допомога при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за наявності безперервного стажу 14 років 5 міс.. згідно положення п.7.5 Колективного договору.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Відповідно до п.6.1 ОСОБА_3 Угоди, що поширює свою дію на підприємство відповідача, цей факт визнаний сторонами, встановлено, виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років – двомісячної середньої заробітної плати; від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати. (а.с. 11-12).

Проте, згідно п.7.5 Колективного договору на 2007-2008 роки , в редакції спільної постанови від 02 січня 2009 року, що діяла на підприємстві під час звільнення позивача, укладеного між ОСОБА_2 «ПівнГЗК» та профспілковим комітетом, встановлено зобов’язання підприємства відповідача виплачувати протягом І півріччя 2007 року працівникам при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від безперервного стажу роботи на підприємстві, зокрема: від 7,5 до 15 років – середньомісячну заробітну плату, від 15 до 20 років – дві середньомісячні плати, від 20 і більше років – три середньомісячні заробітні плати. З І півріччя 2009 року здійснювати таку виплату за умови якщо працівник звільнився за власним бажанням протягом одного місяця після досягнення ними пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років). (а.с.33-34,35).

ОСОБА_3 Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008рр. встановлено (п.1.13), що Угода набирає чинності з 1 січня 2007р. і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Угода була підписана Головою Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України та власниками підприємств, включаючи генерального директора ТОВ «Метінвест холдінг» ОСОБА_5, до складу холдінга входить ОСОБА_2«ПівнГЗК».

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги ОСОБА_3 угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Як видно з тексту ОСОБА_3 угоди п.1.1. її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фондом державного майна України, господарськими об’єднаннями, з однієї сторони (далі – Сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (далі – ПМГУ) в особі її Центрального комітету ПМГУ(далі – Сторона профспілки), з другої сторони.( а.с.12).

Колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги відповідача про виконання підприємством ОСОБА_3 угоди, та відповідність Колективного договору її умовам.

Як видно з матеріалів справи спільною постановою генерального директора та профспілкових комітетів від 02 січня 2009 року №2/100 про внесення змін та доповнень до розділів та додатків п.7.5 Колективного договору на 2007-2008 роки звузив права позивача на отримання одноразової вихідної допомоги при звільненні порівняно із умовами п.6.1. ОСОБА_3 угоди, яка передбачала їх розмір в обсязі трьох середньомісячних заробітків за стаж роботи на підприємстві понад 20 років, а Колективний договір передбачає умову «безперервного стажу».

Враховуючи, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням станом на 06 квітня 2009 р. мав більше 30 років стажу роботи на підприємстві відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що на нього, розповсюджується дія п. 6.1. ОСОБА_3 угоди та при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Тому висновок суду першої інстанції в частині проведення відповідачем із позивачем розрахунку при звільненні не у повному обсязі відповідає законодавству та матеріалам справи.

Перевіривши правильність розрахунку наданого судом першої інстанції в частині розміру невиплаченої позивачу одноразової допомоги при звільнені колегія суддів погоджується із ним.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, зі змінами та доповненнями (далі Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Позивач ОСОБА_1 звільнений 06 квітня 2009 р.

Згідно довідки ОСОБА_2 «ПівнГЗК» від 10.01.2017 року середньо годинний заробіток позивача за два місяці що передували даті звільнення становить – 15,6153 грн., середньомісячний – 2560,91 грн. ( а.с.55).

За таких обставин, розмір вихідної допомоги, яка мала були виплачена ОСОБА_1 у зв’язку із виходом на пенсію за власним бажанням, становила 7682,73грн., виходячи з розрахунку (2560,91 грн х3).

Фактично при звільненні позивачу виплачена одноразова допомога при звільненні у розмірі 2560,91 грн. ( а.с.40).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність вимог позивача та порушення його права зі сторони ОСОБА_2 «ПівнГЗК» на отримання при звільненні на пенсію одноразової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків, яка у порушення ОСОБА_3 Угоди, була виплачена у розмірі одного середнього заробітку.

Посилання в апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_2 «ПівнГЗК» на те, що одноразова допомога при звільненні не є заробітною платою, та до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст.233 КЗпП України, колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до складу заробітної плати входять також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки відповідно до ОСОБА_3 угоди одноразова допомога відноситься до інших виплат, які не передбачені актами чинного законодавства (окрім ОСОБА_3 угоди) встановлені додатково при припиненні трудового договору у зв’язку із виходом на пенсію, то її виплата повинна бути здійснена згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України в день звільнення працівника.

У зв’язку з вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про застосування до вимог позивача щодо стягнення вихідної допомоги наслідків пропуску ним строків позовної давності відповідно до положень ч.1 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено тримісячний строк позовної давності щодо вирішення інших трудових спорів, оскільки у відповідності до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині правового визначення одноразової допомоги при звільненні на пенсію, яка не є заробітною платою в розумінні вказаної Інструкції зі статистики заробітної плати, яка не відносить витрати з виплати такої допомоги до фонду оплати праці, й врахування ним, що зазначене положення має значення для статистичної звітності підприємства по фонду оплати праці і не тягне правових наслідків у справі, що переглядається виходячи із офіційного тлумачення Конституційним судом України ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Так, Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у системному зв’язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, враховуючи те, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_1 у зв’язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право при звільненні, згідно з умовами ОСОБА_3 Угоди, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, про те, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком у відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_1, який звільнений 06 квітня 2009 року, не були виплачені усі належні до виплати суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом першої інстанції проведено не було, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в межах заявлених вимог.

Згідно п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги в частині незгоди із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду на підставі п.1ч.1 ст.374 ЦПК України - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд Дніпропетровської області,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: