Постанова № 73223982, 05.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1798/17 22-ц/774/1042/К/18А

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/1798/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач – ОСОБА_1,

розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2018 року, яке ухвалено суддею Строговою Г.Г. об 11 годині 39 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 лютого 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі – ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 22.06.2013 між сторонами укладений договір про надання банківських послуг № б/н, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 2500, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, в обмін на зобов’язання відповідача погашати кредит у строки та порядку, передбаченими Договором зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Вказаний договір складається із Анкети - Заяви, Умов і Правил надання банківських послуг, а також Правил користування платіжною карткою та фактично є договором приєднання до умов встановлених банком, згоду на укладення якого відповідач підтвердила своїм підписом у Заяві.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

В порушення умов зазначеного договору та ст.ст. 526, 530 ЦК України відповідач належним чином не виконала покладених на неї зобов’язань по погашенню кредиту, у зв’язку з чим, станом на 31.08.2017 року утворилася заборгованість в загальному розмірі 28592,21 грн., яку представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача, а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 22.06.2013 року, станом на 31.08.2017 року, в загальному розмірі 28592 грн. 21 коп., що включає в себе: заборгованість за кредитом 2347 грн. 48 коп.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 21407 грн. 01 коп.; заборгованості за пенею та комісією – 3000 грн. 00 коп.; штраф (фіксована частина) – 500 грн. 00 коп.; штраф (відсоткова складова) – 1337 грн. 72 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в рахунок відшкодування судових витрат 1600 гривень 00 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом позовної давності. Також, посилається на те, що рішення суду в частині стягнення процентів за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, є неправомірним, оскільки було прийнято з порушенням ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу колегією суддів не приймається до уваги, як такий, що поданий з порушеннями вимог ч. 4 ст. 360 ЦПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження по даній цивільній справи та визначено, що, відповідно до Указу Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України, справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг без номеру від 22.06.2013 року (далі, - Договір), який складається із Заяви, Умов і Правил надання банківських послуг (далі, - Умови), Правил користування платіжною карткою та ОСОБА_3 (а.с. 6, 7, 8-31), згоду на укладення якого відповідач підтвердила своїм підписом у Заяві.

По суті вказаний Договір є договором приєднання в розумінні ч.1 ст. 634 ЦК України, якою визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до Заяви та ОСОБА_3 позивач надав відповідачу платіжну картку та кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 2500,00 грн., в обмін на обов’язок відповідача погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за його використання за базовою ставкою 2,5% в місяць (30% на рік), а також сплачувати комісію на умовах, передбачених цим Договором (п.2.1.1.5.5. Умов).

Пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов і Правил надання банківських послуг передбачене право банку на зміну (збільшення або зменшення) кредитного ліміту у будь-який момент.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов при порушенні Клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, Клієнт зобов’язаний сплатити ОСОБА_3 штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісії.

Усупереч умовам спірного кредитного договору відповідач взяті на себе зобов’язання по поверненню кредиту належним чином не виконала, в результаті чого станом на 31.08.2017 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 28592,21 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом – 2347,48 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом – 21407,01 грн.; заборгованості за пенею та комісією – 3000,00 грн.; та штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов і Правил надання банківських послуг, а саме: штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн. та штрафу (відсоткова складова) – 1337,72 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих кредитних коштів, якому відповідає право вимоги кредитора (ч.1 ст. 509 ЦК України) вимагати їх повернення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 висловила свою згоду про укладення кредитного договору саме у вигляді Заяви позичальника, Умов і Правил надання банківських послуг, Пам’ятки клієнта та ОСОБА_3, що підтверджується її підписом (а.с. 6).

Розмір заборгованості, визначений позивачем, відповідає умовам Договору б/н від 22 червня 2013 року та ОСОБА_1 не спростований, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо розміру заборгованості за кредитним договором станом на 31 серпня 2017 року, яка підлягає стягненню з відповідача.

Доводи відповідача щодо пропуску ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на наступне.

Нормою ч.3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб’єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв’язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України №6-25цс15від 18 березня 2015року

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 була присутня у судовому засіданні в суді першої інстанції при розгляді даної справи та не заявляла про застосування позовної давності при розгляді справи судом першої інстанції, а суд першої інстанції не мав правових підстав для вирішення питання щодо дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального права та безпідставного незастосування до правовідносин сторін положень ч. 3 ст. 551 ЦК України колегією суддів відхиляються, з огляду на наступні обставини.

Поняття неустойки надане в ч.1 ст. 549 ЦК України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому, закон дозволяє сторонами домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

Частина 3 цієї ж статті надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через неспівмірність з розміром основного зобов’язання.

Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

При цьому, ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням положень ст. 4 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

У п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року, згідно яких положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1, при розгляді справи судом першої інстанції, не заявляла клопотання про застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, у зв’язку з чим колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними доводи апеляційної скарги в цій частині.

Крім того, ОСОБА_1 станом на 31.08.2017 року має заборгованість за кредитним договором б/н від 22 червня 2013 року в частині виконання основного зобов’язання у наступному розмірі: залишок заборгованості по кредиту – 2 347,48 грн., заборгованість по відсоткам – 21 407,01 грн., що значно перевищує розмір пені та комісії, який нараховано позивачем (3 000,00 грн.), та виключає можливість застосування до правовідносин сторін положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо не співмірності розміру нарахованих процентів із розміром боргу за тілом кредиту теж не враховуються судом апеляційної інстанції, як такі, що зводяться до довільного тлумачення норм матеріального права, адже, відповідно до абз. 1, 3 п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», судам роз’яснено, що проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: