Постанова № 73223952, 05.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/375/17 22-ц/774/1040/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/375/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Криворізького районного відділення № 7897 ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,

розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Криворізького районного відділення № 7897 ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року, яке ухвалено суддею Суботіною С.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 грудня 2017 року (відомості щодо часу ухвалення рішення матеріали справи не містять), -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Криворізького районного відділення № 7897 ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (надалі – ПАТ «Ощадбанк») про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 21.09.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та Криворізьким районним відділенням № НОМЕР_1 «Ощадбанк» укладено Договір № 1446 про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахункового-касового обслуговування за дебето-кредитною схемою.

17.10.2016 року, близько 02:00 години, без відома позивача з її рахунку знято 4050,00 грн., про що позивачу стало відомо з смс-повідомлення, яке надійшло на її телефон. Відразу, через оператора гарячої лінії ПАТ «Ощадбанк», позивач заблокувала свою картку та того ж дня звернулася в банк з заявою про несанкціоноване списання коштів, а також подала заяву в Криворізьке РВП з даного приводу. Позивач зазначає, що вказану суму коштів вона не знімала, переказу не ініціювала, платіжну картку та ПІН код до неї нікому не передавала. Оскільки банк відмовляється повернути їй безпідставно списані кошти, досудове розслідування за вказаним фактом не здійснюється, позивач звернулася до суду.

Уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача на свою користь несанкціоновано зняту суму грошових коштів у розмірі 4050,00 грн., моральну шкоду 5000,00 грн., 3% річних, пеню ті інфляційні збитки у розмірі 2430,90 грн. станом на 10.12.2017 року.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 несанкціоновану зняту суму грошових коштів у розмірі 4050 гривень 00 копійок, 3% річних за весь час прострочення повернення коштів станом на 10.12.2017 у розмірі у розмірі 139 гривень 81 копійок, пеню за весь час прострочення повернення коштів станом на 10.12.2017 у розмірі 1701 гривень 00 копійок, інфляційні збитки у розмірі 590 (п’ятсот дев’яносто) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ПАТ «Ощадбанк» судовий збір на користь держави у розмірі 640 гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Ощадбанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Так, на думку відповідача, позивачем не надано суду доказів про викрадення коштів та матеріали справи не містять відомостей щодо розпорядження відповідача про переказ коштів. При цьому, зазначає, що суд послався на Постанову Правління НБУ від 30.04.2010 року №223, яка втратила чинність та не могла бути застосована. Також, вважає, що суд неправильно застосував норми ст. 1066, ч. 1 ст. 1071 ЦК України, як підставу відповідальності відповідача, не взявши до уваги, що оспорювану операцію можливо було здійснити шляхом електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу лише особою, якій відомі реквізити платіжної карти, які є конфіденційними та відомі виключно держателю платіжної карти, а тому позивач сама була зобов’язана дбати про збереження цих даних. Крім того, відповідач не погоджується з висновком суду щодо застосування до правовідносин сторін положень ст. 625 ЦК України, оскільки, на його думку, положення договору ним не було порушено та відсутні підстави для притягнення його до відповідальності.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження по даній цивільній справи та визначено, що, відповідно до Указу Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України, справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок та здійснюється його обслуговування в Криворізькому районному відділенні № НОМЕР_1 «Ощадбанк» на підставі Договору № 1446 про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахункового-касового обслуговування за дебето-кредитною схемою від 21.09.2007 року ( а.с.8-10, 12,13).

17.10.2016 року через сайт PORTMONE.COM ініційовано переказ коштів у сумі 1015,00 грн. та 3035,00 грн. з картки ОСОБА_1І на картку іншого банку з введенням усіх необхідних реквізитів картки, а саме: номеру картки, строку дії, CVV2/CVC, який успішно проведено банком (а.с.12,52-53).

17.10.2016 року ОСОБА_1І звернулась до відділення банку та відділення поліції із повідомленням про несанкціоноване перерахування грошових коштів (а.с.13-14,56).

ПАТ «Ощадбанк» не встановлено підстав для для повернення грошей клієнту, про що позивача повідомлено листом від 26.01.2017 року № 1005/17 (а.с. 52).

Вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині стягнення несанкціоновано знятих грошових коштів та штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 9 розділу VІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 5 листопада 2014 року №705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Суд послався на те, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач як володілець та користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію про номер картки, CVV2 коду картки, що дало змогу ініціювати платіжні операції.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

Так, згідно ст.1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року.

Відповідно до ст. ст. 57, 58, ч. ч. 2-3 ст. 60 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко - і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на встановлені судом обставини справи, умови укладеного між сторонами договору та норми матеріального та процесуального права, суд прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Посилання відповідача на те, що списання коштів з рахунку позивача відбулось з її вини, не підтверджені доказами в справі, які б спростували доводи ОСОБА_1, про те, що вона не повідомляла жодній особі номер картки, CVV-код своєї картки, тобто саме ті відомості, застереження щодо яких містяться у внутрішніх нормативних актах банку та не порушила жодний з пунктів укладеного між сторонами договору.

При розгляді справи не встановлено, що конфіденційні відомості щодо картки позивача були нею повідомлені іншим особам.

Доводи банку про те, що позивач сама розголосила інформацію щодо номера її картки, CVV2 коду картки, терміну її дії, не підтверджені доказами.

При цьому, суд вірно послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, згідно якої, не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності позичальника.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом було застосовано положення Постанови Правління НБУ від 30.04.2010 року №223, яка втратила чинність, є надуманими, оскільки, спір по суті вирішено судом з посиланням на п. 9 розділу VІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 5 листопада 2014 року №705, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, згідно якого користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Не приймаються до уваги колегією суддів й доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1073 ЦК у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, якщо відбулося прострочення банком операцій за рахунком, у клієнта з’являється підстава вимагати відповідно до ст. 625 ЦК сплати процентів, а відповідно до вимог ст. 623 ЦК – відшкодування завданих збитків.

При цьому, передбачені ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2346-III спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені не виключають застосування ст. 625 ЦК України.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, оскільки, Згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Криворізького районного відділення № 7897 ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: