Рішення № 73221652, 29.03.2018, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/996/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2018 року Погребищенський районний суд Вінницької області

у складі: головуючого - судді Бойка А. В.,

з участю секретаря Шуваріної В. А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Погребище цивільну справу за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Вінницьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення простроченої кредитної заборгованості, -

Встановив:

03.07.2017 року позивач звернувся до Погребищенського районного суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення суми заборгованості за кредитними договором №4267 від 30.01.2007 року та за договором поруки від 18.01.2007 року .

Свої позовні вимоги Банк обґрунтовує тим, що 30.01.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено кредитний укладено кредитний договір №4267( надалі – Кредитний договір). Відповідно до умов договору ОСОБА_3 отримала від банку 50000 грн. з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 30.01.2017 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов’язань взятих на себе за кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 (далі – Поручитель) 18.01.2007 року укладено Договір поруки.

ОСОБА_3 отримала кошти, проте платежі для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам не здійснює, чим порушує взяті на себе договірні зобов’язання.

Заборгованість по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом, відповідно до уточненого розрахунку становить 178 035,33 грн.

Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» змінив найменування на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» ( далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») просило про стягнення з Боржника ОСОБА_3 Та поручителя ОСОБА_4 у солідарному порядку існуюої заборгованості за кредитним договором та понесених судових витрат.

Представник Банку в судовому засіданні позовні вимоги із уточненнями підтримав, просив позов задовільнити в повному обсязі та стягнути солідарно прострочену кредиторську заборгованість з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до договору кредиту та договору поруки, а також понесені судові витрати.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявилася, однак 15.03.2018р. подала заяву про застосування позовної давності по кредитному договору, у якій зазначила, що у зв’язку з простроченням погашення виплат по кредитному договору Банк 06.08.2012 року надіслав їй вимогу про дострокове повернення кредиту, у якій вказав строк дострокового погашення кредиту – 30 днів з дня отримання листа. Зазначену вимогу, вона отримала 10.08.2012 року, тому останній день дострокового погашення кредиту на вимогу Банку - 09.09.2012 року. Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 3 липня 2017 року в той час, як останній строк звернення з позовом був 09.09.2015 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. (а. с. 193-195).

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила, з підстав зазначених у поданому до суду запереченні, в якому зазначала про визнання поруки припиненою. В обґрунтування заперечень вказувала, що договір поруки від 18.01.2007 року припинений оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до кредитного договору, не пред'явив вимоги до поручителя, тому зобов'язання за договором поруки припинилися.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.01.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №4267. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 отримала від банку 50000 грн. з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 30.01.2017 року (а. с. 5-7). Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» змінив найменування на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

Для забезпечення виконання позичальником зобов’язань взятих на себе за кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 18.01.2007 року укладено Договір поруки. (а. с. 12-13)

Згідно пунктів 1.1, 1.2. Кредитного договору, Позичальнику Банком надано кредит в сумі 50 000 грн. на споживчі потреби, на 120 місяців зі сплатою 16,5 % річних, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 30.01.2017 року.

Згідно пунктів 1.5. Кредитного договору при нарахуванні та сплаті процентів за користування Кредитом Сторони повинні керуватись наступним: проценти нараховуються Банком щомісячно за методом факт/365 на фактичний залишок заборгованості за Кредитом, що був отриманий позичальником починаючи з дати видачі Кредиту до моменту закінчення терміну на який надано кредит.

Згідно пункту 1.6. Кредитного договору погашення Кредиту та процентів здійснюється рівними частинами в сумі 416,67 грн. до 30 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі шляхом внесення готівки до каси Банка або шляхом безготівкового перерахування.

Згідно пунктів 3.3.1, 3.3.2 Кредитного договору, Позичальник зобов’язався належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання за цим договором, повернути кредит в сумі 50 000 грн., своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Як убачається з умов зазначеного кредитного договору, сторони встановили як строк дії договору – до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (пункт 1.2 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту – до 30 січня 2017 року, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів – щомісяця до 30 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості і для процентів за користування кредитом (пункт 1.6 Кредитного договору).

Згідно з умовами пункту 1.7 договору погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в такій черговості: плата за розрахунково-касове обслуговування при достроковому погашенні частини основного боргу прострочені проценти за користування Кредитом; прострочена основна сума боргу за Кредитом; строкові проценти за користування Кредитом; комісійні винагороди; строкова сума основного боргу за Кредитом; штрафні санкції, передбачені Договором.

У підпункті 3.2.2 кредитного договору зазначено, що кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, у разі простроченої заборгованості за Кредитом та/або процентами чи комісійною винагородою.

Згідно з підпунктом 3.3.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний день його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1 кредитного договору.

Останній платіж за кредитним договором, ОСОБА_3 внесла 30.12.2011 року (а. с. 17-18).

У зв’язку з простроченням погашення виплат по кредитному договору Банк використав своє право та надіслав, вимогу про дострокове повернення кредиту, від 06.08.2012 року за №1825, у якій вказав строк дострокового погашення кредиту – 30 днів з дня отримання листа. (а. с. 140).

Зазначену вимогу, відповідач отримала 10.08.2012 року, тому останній день дострокового погашення кредиту на вимогу Банку - 09.09.2012 року.

Факт надсилання відповідачу вимоги про дострокове погашення кредиту 06.08.2012р. представником позивача в судовому засіданні не заперечувався. Ухвала суду від 06.12.2017р. про витребування із ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Вінницького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» для огляду в судовому засіданні оригіналу кредитної справи №4267 від 30.01.2007р. виконана не була.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги.

Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 3 липня 2017 року в той час, як останній строк звернення з позовом був 09.09.2015 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Верховним Судом України в Постанові від 21.01.2015 року №6-190цс14, Постанові від 09.09.2015 року справа №6-933цс15 та Постанові від 09.11ю2016 року № 6-2251цс16 зазначено, що пред’явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов’язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Протягом судового розгляду стороною відповідача було надано заяву про застосування строків позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку із тим, що загальний та спеціальний строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого цивільного права та інтересу сплив, доказів поважності його пропуску або доказів того, що за домовленістю сторін строк позовної давності було збільшено стороною позивача не надано, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитними договором №4267 від 30.01.2007 року задоволенню не підлягає.

Щодо вмог позивача до ОСОБА_4слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що 18.01.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено договір №4267 про надання споживчого кредиту (а. с. 5-7) .

Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 50 000 грн., а та в свою чергу зобов'язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 30.01.2017 року та сплатити за користування кредитом проценти.

Згідно пунктів 1.1, 1.2. Кредитного договору, Позичальнику Банком надано кредит в сумі 50 000 грн. на споживчі потреби, на 120 місяців зі сплатою 16,5 % річних, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 30.01.2017 року.

Згідно пункту 1.6. Кредитного договору погашення Кредиту та процентів здійснюється рівними частинами в сумі 416,67 грн. до 30 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі шляхом внесення готівки до каси Банка або шляхом безготівкового перерахування.

Згідно пунктів 3.3.1, 3.3.2 Кредитного договору, Позичальник зобов’язався належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання за цим договором, повернути кредит в сумі 50 000 грн., своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом.

Згідно п. 2.2. Кредитного договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній Банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належить сплатити за Договором, у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-яких зобов’язань.

В судовому засіданні встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, а саме: надав ОСОБА_3 50 000 грн.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, погашення по кредитному договору припинено 30.12.2011 року (а. с. 17-18).

Згідно наданого уточненого розрахунку заборгованість по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом станом на 30.01.2018 року становить 178 035,33 грн.; заборгованість за основним боргом – 44 402,21 грн.; заборгованість за відсотками в розмірі 21 992,52 грн.; пеня в розмірі 35 283,73 грн.; інфляційні витрати в розмірі 68 296,91 грн.; 3% річних в розмірі 8 059,96 грн. (а. с. 164-167).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18.01.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 18.01.2007 року. (а. с. 12-13).

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.

Окрім того, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, відповідно до ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

У відповідності до договору поруки від 18.01.2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору №4267 в повному обсязі. Відповідальність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є солідарною.

За п. 5.4 Договору поруки, цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами.

Відповідно до п. 5.6 Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. Порука також припиняється, якщо Банк протягом шести місяців з дня настання Строку виконання Зобов’язання не пред’явить позову до поручителя.

Відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч.4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Так, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, ОСОБА_3 (а відтак і поручитель) взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами не пізніше 30.01.2017 року, сплачуючи її щомісячними платежами згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Крім того, згідно п.п. 2.2 кредитного договору банк залишив за собою право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої суми кредиту та повної сплати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

Аналіз ст. 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена позиція збігається з позицією Верховного Суду України виказаною у Постанові від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14 та Постанові від 01.11.2017 року у справі № 6-2615 цс 16.

Банк не пред'явив позов до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором з моменту та протягом наступних 6 місяців після припинення сплати позичальником ануїтетних платежів в рахунок погашення заборгованості.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

У задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Вінницьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення простроченої кредитної заборгованості відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06.04.2018р.

Суддя