Рішення № 73221326, 29.03.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/461/18

2/212/1078/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Колочко О.В.,

секретарі судового засідання – Деменко А.С.,

за участі сторін:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я,

В С Т А Н О В И В:

29 січня 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – Відповідач) про стягнення моральної шкоди в розмірі 37 230 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що працювала в шкідливих умовах на підприємстві відповідача з 19.09.1983 по 06.01.1996 на посаді машиніста конвеєру дробильної фабрики, внаслідок чого захворіла на професійне захворювання. Висновком МСЕК від 24.04.1997 їй первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності за професійним захворюванням – хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії) ЛН першого-другого ступеню. В подальшому за висновком МСЕК від 15.04.2003 їй встановлено 20% втрати працездатності безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратила своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу вона відчуває сильний біль у грудях, запаморочення, утруднене дихання, що її досить сильно морально пригнічує та змушує постійно лікуватися, але хронічний характер захворювання не дає надії на видужання у майбутньому.

25 січня 2018 року ухвалою суду прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

21 лютого 2018 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив суд ухвалити рішення про відмову позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, позивачу завдано мінімальне ушкодження стану здоров’я на виробництві, яке не призвело до порушення професійної працездатності, але лише викликало деяке погіршення стану її життєдіяльності. Крім того, не погоджується з проведеним позивачем розрахунком моральної шкоди, оскільки вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших виплат.

21 лютого 2018 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача в якій просить розглянути справу за позовом ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) осіб.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року клопотання представника відповідача раТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено та призначено розгляд цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні 28 лютого 2018 року.

23 лютого 2018 року через канцелярію суду надійшла відповідь ОСОБА_3Вна відзив відповідача.

Ухвалою суду від 28 лютого 2018 року розгляд справи відкладено через неявку учасників процесу та відсутність у суду документального підтвердження щодо повідомлення сторін про дату, час і місце розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_1, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позові, наполягав на задоволенні позовних вимог у заявленому розмірі.

Представник відповідача ОСОБА_2, проти позову заперечувала, просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 працював у шкідливих умовах праці на підприємстві правонаступником якого є відповідач з 19.09.1983 по 06.01.1996 на посаді машиніста конвеєру дробильної фабрики, що не оспорюється сторонами та підтверджується копією трудової книжки (а.с.17).

08 квітня 1997 року було проведено розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_3: хронічний пильовий бронхіт 1ст., емфізема легень 1ст., про що складено Акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, з якого вбачається, що професійне захворювання ОСОБА_3 виникло з причин: 7 років 10 місяців роботи на шахті дробильній фабриці Центрального ГЗК в умовах шкідливого пилу в повітрі робочої зони. (а.с.5-6).

Згідно копії виписки з акту МСЕК від 24.04.1997, ОСОБА_3 встановлено первинно 20% стійкої втрати професійної працездатності з професійного захворювання на термін з 21.04.1997 по 01.05.1998 (а.с.8).

Згідно копії довідки МСЕК від 1504.2003 ОСОБА_3В повторно встановлено 20% втрати працездатності з 01.05.2003 безстроково (а.с.9).

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

У відповідності зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року " Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Як роз'яснено у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (у тому числі й виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Частина 1 статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За таких обставин суд вважає, що в даному випадку саме відповідач ОСОБА_4 «ЦГЗК» повинен виплатити Позивачеві моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої професійним захворюванням, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах (ст.153 КЗпП України) та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.

З врахуванням викладених обставин справи, суд вбачає наявність спричинення Позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати Позивачу Відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що підтверджується актом, що призвело до ушкодження його здоров'я на виробництві, та моральних страждань потерпілого.

Таким чином, слід вважати, що самим фактом втрати позивачем ОСОБА_3 професійної працездатності, в зв'язку з отриманим професійним захворюванням, яке виникло через вплив шкідливих факторів під час роботи протягом тривалого часу у відповідача, їй спричинена моральна шкода, яка згідно ст. 237-1 КЗпП України може бути відшкодована одноразово за рахунок відповідача.

Стосовно застосування правових норм до правовідносин між сторонами, що діяли до набрання законної сили Цивільним Кодексом України, тобто до 01.01.2004 року слід зазначити наступне.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Стаття 80 Цивільного кодексу Української РСР встановлює, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу Української РСР, позовна давність не поширюється:

на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;

на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;

на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;

у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

Суд зазначає, що моральні страждання, що виникли у позивача через роботу на підприємстві відповідача у шкідливих умовах та втрата працездатності, у зв’язку з порушенням умов праці, позивач ОСОБА_3 переносить також і після 01.01.2004 року, а тому строк позовної давності на правовідносини сторін не розповсюджується, враховуючи також положення статті 83 Цивільного кодексу Української РСР , що право на безпечні умови праці, є особистим немайновим правом позивача.

Згідно Закону України «Про охорону праці», який набрав чинності 14.10.1992 року, ст.12 цього Закону було передбачено відшкодовувати моральну шкоду власником підприємства в разі заподіяння шкідливими та небезпечними умовами праці.

Так, згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненої працівникові ушкодженням здоров’я, в зв’язку із виконанням ним трудових обов’язків затверджених постановою КМ України від 23.06.1993р. № 472, що діяли на час виникнення профзахворювання позивача, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

При цьому, ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував вказані роз'яснення Пленуму й виходячи з меж відшкодування моральної шкоди, встановлених ст. 440 - 1 ЦК України в редакції 1963 року та п. 11 Правил в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, визначив її у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати на час розгляду справи.

Наведені вище докази свідчать про те, що ушкодження здоров'я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов'язків, заподіює їй моральні й фізичні страждання, які обмежують її можливість вести звичний спосіб життя, тягнуть за собою не відновлення здоров'я, відчуття болю.

Зазначені обставини наступили у ОСОБА_3 у зв'язку із професійним захворюванням, що призвели до встановлення 20% втрати професійної працездатності, що було встановлено судом, тому суд приходить до висновку про те, що позивачеві заподіяна моральна шкода.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати нею професійної працездатності, яка встановлена безстроково, потребу в проходженні курсів лікування у медичних закладах, та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 22338,00 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704,80 грн.

На підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 237-1КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00190977, адреса: 50066, м.Кривий Ріг, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, у відшкодування моральної шкоди в зв’язку з ушкодженням здоров’я, 22 338 (двадцять дві тисячі триста тридцять вісім) гривень, без урахування податку з доходів фізичних осіб.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00190977, адреса: 50066, м.Кривий Ріг, на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне судове рішення складене та підписане 06 квітня 2018 року.

Суддя: О. В. Колочко