Постанова № 73216469, 30.03.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/414/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Данилів О.М. Провадження № 22-ц/789/13/18 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 5

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

за участю представника апелянта ОСОБА_1, яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 — ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_2 — ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу №600/414/15-ц за апеляційною скаргою законного представника ГЕНСЬОР ОСОБА_5 — МАРТИНЦІВ ОСОБА_6 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року, ухваленого суддею Данилів О.М., повний текст якого складено 03 жовтня 2017 року, у цивільній справі за позовом ГЕНСЬОРА ОСОБА_7 до ГЕНСЬОР ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності на садибу та визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку і господарських будівель,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ОСОБА_8 звернувся до Козівського районного суду із позовом до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право власності на садибу та визнання права власності на 1/5 частину житлового будинку і господарських будівель.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він народився, зареєстрований та проживає в будинковолодінні по вул.Миру, 56 «а», що знаходиться в с.Золота Слобода, Козівського району, яке відносилося до категорії колгоспного двору. В 2015 році він дізнався, що на даний час ціле будинковолодіння на праві власності належить відповідачці ОСОБА_2, а тому вважає, що має право на його 1/5 частину.

Виходячи із наведеного позивач просив скасувати право власності ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок та господарські будівлі і визнати за ним право власності на 1/5 його частину.

Рішенням Козівського районного суду від 19 травня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів Апеляційного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2015 року вказане рішення скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено. Скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03 березня 2015 року, видане ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/5 частину спірного будинковолодіння.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року рішення Апеляційного суду Тернопільської області скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після скасування вищевказаних рішень і до розгляду справи по суті позивач двічі змінював та уточнював свої позовні вимоги.

20 січня 2017 року позивач, подавши до суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, остаточно просив суд: продовжити строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права, визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину від 3 березня 2015 року та свідоцтво, на підставі якого відповідачка отримала право на розпорядження зазначеним майном та визнати за ним право власності на 1/3 частину вищевказаного будинковолодіння, як члена колгоспного двору. [т.2 а.с. 58].

Рішенням Бережанського районного суду від 26 вересня 2017 року змінені та уточнені позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано право на спадщину за заповітом, видане 03 березня 2015 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_2 та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17 грудня 2008 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_9.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/5 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходяться в с.Золота Слобода, Козівського району Тернопільської області на вул.Миру, 56 «а».

Додатковим рішенням Бережанського районного суду від 28 листопада 2017 року вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням Бережанського районного суду від 26 вересня 2017 року, законний представник ОСОБА_2 — ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що свідоцтво на право власності від 15 листопада 1989 року видане на ім”я ОСОБА_10Я без належних правових підстав не відповідає дійсності, оскільки дане свідоцтво ніким не оскаржено і не скасовано. Спірне будинковолодіння належало до категорії колгоспного двору, але членом його була лише одна особа — дід позивача ОСОБА_10 Окрім цього, суд не правильно визнав за позивачем право власності на частину будинковолодіння на підставі ст.392 ЦК України та не розглянув клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким в задоволені позову відмовити.

У березні 2018 року представник ОСОБА_2 — ОСОБА_4 подав відзив на вказану апеляційну скаргу, в якому зазначив, що будинковолодіння в с.Золота Слобода, Козівського району, по вул.Миру, 56 «а» відносилось до суспільної групи «колгоспний двір» і його головою був колгоспник, а пізніше колгоспний пенсіонер ОСОБА_10 Членами сім'ї ОСОБА_10, які з ним проживали однією сім'єю і родиною та членами колгоспного двору були його дружина - ОСОБА_11, діти, зять, неповнолітні внуки. Вказує, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки про порушення його права він дізнався лише в 2015 році, коли до нього пред’явили позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що спірне будинковолодіння станом на 1991 рік належало до суспільної групи «колгоспний двір», членами якого було 5 осіб, кожному з яких належало по 1/5 його частині. З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

Спірний житловий будинок з господарськими будівлями, що в с.Золота Слобода, вул.Миру, 56 «а», Козівського району, Тернопільської області, у якому постійно проживав та був зареєстрований позивач ОСОБА_2, відносився до суспільної групи «колгоспний двір», головою якого був дід позивача ОСОБА_12, який помер 25 січня 1999 року.

Вищевказана інформація підтверджується записами погосподарської книги, що ведеться у Золотослобідській сільській раді Козівського району Тернопільської області [т.1. а.с.91].

Із довідки №121 від 01 квітня 2015 року, виданої Золотослобідською сільською радою Козівського району [т.1 а.с.27], вбачається, що станом на 01 липня 1990 року у спірному будинковолодінні, що знаходиться в с.Золота Слобода, вул.Миру, 56 «а», Козівського району, Тернопільської області, були зареєстровані:

ОСОБА_10 (дід позивача);

ОСОБА_11 (бабця позивача);

ОСОБА_13 (батько позивача);

ОСОБА_8 (позивач);

ОСОБА_14 (сестра позивача, яка одночасно є матір'ю відповідачки).

Із довідки №122, виданої 01 квітня 2015 року Золотослобідською сільською радою Козівського району, вбачається, що будинковолодіння, яке знаходиться в с.Золота Слобода, вул. Миру, 56 «а «, Козівського району, Тернопільської області, належить до колгоспного двору [ т.1 а.с. 27].

Судом також встановлено, що в колгоспі ім.60-річчя Жовтня, який функціонував на території с.Золота Слобода, Козівського району, Тернопільської області, працювали дід та баба позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Вищевказана інформація підтверджується оглянутими судом першої інстанції письмовими доказами.

Зокрема, із пенсійної справи, заведеної в Козівському Управлінні пенсійного фонду на ім"я ОСОБА_11 вбачається, що вона була членом колгоспу 60-річчя Жовтня, у якому постійно працювала до виходу на пенсію і її трудовий стаж, як члена вищевказаного колгоспу, згідно оглянутих документів, які містяться у пенсійній справі, та у виданій на її ім"я трудовій книжці колгоспника становить тридцять років.

Також, з пенсійної справи, заведеної в Козівському Управлінні пенсійного фонду в Тернопільській області на ім'я ОСОБА_10 видно, що він з квітня 1949 року по жовтень 1962 року був членом колгоспу ім.Гагаріна, а з листопада 1962 року був членом колгоспу 60-річчя Жовтня. Вийшов на пенсію, як колгоспний пенсіонер.

Таким чином належними і допустимими доказами доведено, що станом на 01 липня 1990 року та на 15 квітня 1991 року житловий будинок з господарськими будовами, що знаходиться за адресою: с.Золота Слобода, вул.Миру, 56 «а», Козівського району, Тернопільської області, відносився до категорії колгоспного двору.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року N 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року №69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали у колгоспі, але не були членами колгоспу, відносились до суспільної групи робочих або службовців залежно від займаної посади.

Оскільки дід позивача ОСОБА_10, який був головою колгоспного двору, та його дружина ОСОБА_11 постійно працювали у місцевому колгоспі 60-річчя Жовтня та були його членами і станом 01 липня 1990 року, проживаючи у даному дворі, не втратили членства у колгоспному дворі та разом з ними проживали та були зареєстровані батько позивача, позивач та його сестра, виконавчим комітетом Козівської районної ради народних депутатів 15 листопада 1989 року підставно на ім'я ОСОБА_10, як голови колгоспного двору, було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, який знаходиться в с.Золота Слобода, вул.Миру, 56 «а», Козівського району, Тернопільської області.

Однак, у цьому документі було допущено помилку - вказано лише одного члена колгоспного двору - діда позивача, та не зазначено інших проживаючих та зареєстрованих членів сім'ї.

30 травня 2005 року (вже після смерті діда) виконавчим комітетом Золотослобідської сільської ради без належних на це підстав на ім'я діда позивача ОСОБА_10 було видано дублікат свідоцтва про право власності на це ж нерухоме майно серії ЯЯЯ № 100322 та цього ж дня — 30 травня 2005 року на підставі вищевказаного документа Козівське районне бюро технічної інвентаризації видало витяг про реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно на ім"я діда позивача ОСОБА_10, як власника вже цілого будинковолодіння.

Судом також встановлено, що після смерті діда позивача його майно, а саме: будинковолодіння, що знаходиться в с.Золота Слобода, вул.Миру, 56 «а», Козівського району, Тернопільської області, за законом, як спадкоємець першої черги, успадкувала його дружина - ОСОБА_11.

Вищевказана інформація підтверджується оглянутим у судовому засіданні судом першої інстанції свідоцтвом про право на спадщину, що було видане 27 червня 2005 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВО № 333468, виданим 05 липня 2005 року Козівським районним бюро технічної інвентаризації.

Із свідоцтва про право на спадщину серії ВМВ № 076028, виданого 17 грудня 2008 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори, вбачається, що після смерті ОСОБА_11 спадкоємницею її майна по закону стала матір позивача - ОСОБА_9.

Вищевказаний факт також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССМ № 680167, що був виданий на ім"я спадкодавиці ОСОБА_9 19 січня 2009 року.

Згідно довідки Козівського районного бюро технічної інвентаризації Тернопільської області від 10 березня 2015 року №122 станом на 31 грудня 2012 року вищевказаний житловий будинок зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_9 (а. с. 5).

Будучи власником спірного будинковолодіння, ОСОБА_9 20 травня 2014 року на випадок своєї смерті розпорядилася належним їй майном та склала заповіт, згідно якого все належне їй майно заповіла своїй онучці - ОСОБА_2.

ОСОБА_9 померла 27 травня 2014 року.

ОСОБА_2, прийнявши спадщину, переоформила її на себе та 03 березня 2015 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірне будинковолодіння, що заходиться в с.Золота Слобода, вул.Миру, 56 «а», Козівського району, Тернопільської області.

Правовідносини з приводу майна колгоспного двору врегульовано ЦК Української РСР.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. (ст.112 цього Кодексу).

Згідно з ч.2 ст.123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року №885-X11 був введений в дію Закон України «Про власність».

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени колгоспного двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки станом на 15 квітня 1991 року в спірному будинковолодінні, який відносився до колгоспного двору, були прописані та проживали: дід позивача ОСОБА_10, баба позивача ОСОБА_11, батько позивача ОСОБА_13, сам позивач ОСОБА_2 (який на той час був неповнолітній) та сестра позивача ОСОБА_14 (яка на той час також була неповнолітньою) та жоден із перелічених п'яти осіб не втратив право на частку у майні колгоспного двору, а тому у відповідності до ч.2 ст.123 ЦК УРСР позивач набув право власності на 1/5 частину спірного будинковолодіння.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спадкодавиця ОСОБА_9 не могла бути власником цілого спірного будинковолодіння, оскільки зазначений двір мав статус колгогспного, її батьку - ОСОБА_10, як голові цього двору, та матері - ОСОБА_11 як його члену, мало належати лише по 1/5 його частині.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що її та позивача батько - ОСОБА_13 у селі постійно не проживав, а з 1975 року проживав та працював у Тернополі, на час припинення колгоспного двору у квітні 1991 року не був його членом та втратив право власності на спірне майно, що належало колгоспному двору, оскільки наведене спростовується випискою з погосподарської книги, де зазначено, що станом на 15 квітня 1991 року ОСОБА_13 був прописаний та проживав у даному господарстві, а отже йому належала відповідна частка.

Дружина ОСОБА_13 - ОСОБА_9 (мати сторін) членом колгоспного двору не була, оскільки ніколи в колгоспі не працювала.

Згідно оглянутої судом першої інстанції її трудової книжки остання постійно з 1971 по 2003 роки працювала швеєю на Тернопільській швейній фабриці і станом на 1 липня 1990 року не була зареєстрована у цьому дворі, що підтверджується записами погосподарської книги та довідкою № 121, виданою 1 квітня 2015 року Золотослобідською сільською радою Козівського району.

Тобто, матір позивача ОСОБА_9 могла після смерті своїх батьків успадкувати не більше як 2/5 частин зазначеного будинковолодіння.

Виходячи із зазначеного судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 за заповітом мала право успадкувати лише те, що належало би спадкодавиці, а оскільки ОСОБА_9 згідно вищевикладеного не могла мати у власності більш як 2/5 частин зазначеного будинковолодіння, які вона могла отримати після смерті своїх батьків, тому і ОСОБА_2 мала б успадкувати після її смерті за заповітом не ціле будинковолодіння, а лише 2/5 його частини.

Виходячи із наведеного судом першої інстанції вірно задоволено позовні вимоги ОСОБА_8 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що було видане 3 березня 2015 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори на ім"я ОСОБА_2 про успадкування належного спадкодавиці будинковолодіння та свідоцтва про право на спадщину за законом, що було видане 17 грудня 2008 року Державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори на ім"я ОСОБА_9.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом не з'ясовано питання щодо віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспного двору.

Однак, наведені твердження колегія суддів до уваги не приймає, оскільки судом правильно встановлено віднесення цього будинку до категорії колгоспного двору.

Окрім цього, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що клопотання представника відповідача про застосування до вимог позивача позовної давності слід залишити без задоволення, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач постійно проживав і був зареєстрований у спірному будинковолодінні. Про те, що цей житловий будинок, у якому він постійно проживав та був зареєстрований, належить його племінниці на праві особистої власності він дізнався лише весною 2015 року у зв"язку із розглядом справи у Козівському районному суді за позовом його сестри ОСОБА_1 в інтересах її неповнолітньої дочки ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття його з реєстраційного обліку та одразу ж з метою захисту свого порушеного права звернувся до суду із зазначеними вимогами.

Як доказ зазначеного позивач долучив до матеріалів справи позовну заяву ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття його із реєстраційного обліку

Тобто, суд першої інстанції правильно зробив висновок, що позивач не пропустив строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Крім цього, відповідно до п.36 постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» за змістом ст.391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов"язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв"язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Задовільняючи позов частково судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу законного представника ГЕНСЬОР ОСОБА_5 — МАРТИНЦІВ ОСОБА_6 – залишити без задоволення.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови — 04 квітня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_15