Постанова № 73211292, 02.04.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/1688/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 квітня 2018 року м. Ужгород

апеляційний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: ОСОБА_1

суддів: Куштана Б.П., Джуга С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду ухваленого 08 серпня 2017 року головуючим суддею Сідей Я.Я. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

встановив:

31.05.2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з вище наведеним позовом, який обґрунтовує тим, що з ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 06.05.1995 р. у відділі ДРАЦС Хустського РУЮ за а/з №61. Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей, з яких неповнолітнім є син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який поживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Причиною розірвання шлюбу є те, що сторони є людьми різних характерів та поглядів на життя. Їх син навчається у 6-му класі місцевої школи, перебуває на обліку в медичних установах. Протягом останніх років відповідач не брав участі в матеріальному забезпеченні сім’ї, хоча отримує дохід шляхом надання різноманітних побутових, будівельних послуг та від сезонних заробітків за межами Закарпатської області. З врахуванням наведеного, просила укладений шлюб з відповідачем розірвати; прізвище після розірвання шлюбу залишити їй ОСОБА_2; стягувати з відповідача аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1777 грн. щомісяця, до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Хустського районного суду від 08.08.2017 року позов задоволено частково. Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. Залишено прізвище ОСОБА_3, яке було змінене під час державної реєстрації шлюбу між сторонами – ОСОБА_3. Неповнолітню дитину – сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на утриманні та вихованні матері ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1700 грн. щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.05.2017 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави – 640,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду в частині стягнення аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з нього аліменти на утримання сина в розмірі 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. В обґрунтування скарги посилається на те, що судом не взято до уваги зміни щодо мінімального розміру аліментів, а саме в розмірі 50% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, тобто 889 грн. Також зазначає, що позивачем не доведено та судом не встановлено, що він ухиляється від утримання сина. Крім того, у поданій до суду заяві він зазначав, що згідний сплачувати аліменти в розмірі 900 грн. щомісячно. Не врахованого того, що на його утриманні мати-пенсіонерка, його матеріальне становище та можливість сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі саме в розмірі 1700 грн. не дають йому такої змоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача і пояснення учасника справи та з’ясувавши обставини справи й перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення Хустського районного суду від 08.08.2017 року в частині позовних вимог щодо розірвання шлюбу сторонами не оскаржувалося, а тому відповідно до ч. 1 ст. 273 ЦПК України, у вказаній частині таке набрало законної сили.

Встановлено, що сторони перебувала у зареєстрованому шлюбі, з 06.05.1995 року, у відділі ДРАЦС Хустського РУЮ у Закарпатській області за актовим записом № 61.

Від даного шлюбу в сторін народилося двоє дітей, з яких неповнолітній – син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає з позивачем та перебуває на її утриманні.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Та ч. 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров’я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення, ч. 1 ст. 182 СК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Задовольняючи частково позовну вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1700 гривень, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ухиляється від матеріального утримання свого сина, тоді як має можливість утримувати, оскільки виїжджає на заробітки за межі області, а інших утриманців немає.

З даним висновком суду першої інстанції, колегія суддів погоджується частково, що є підставою для зміни рішення суду в цій частині вимог, зважаючи на наступне.

Заперечуючи рішення суду в частині стягнення аліментів, ОСОБА_2 посилався на мінімальний розмір аліментів у 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не надано позивачкою доказів про майновий стан і які кошти сама витрачає на утримання дитини, тоді як на обох батьків покладається порівну обов?язок утримувати дитину. Майновий стан платника аліментів не з?ясовано, який ніде не працює, а крім того має на утриманні матір пенсійного віку.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За віком, син сторін є неповнолітнім, а тому, прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 травня 2017 року становить суму 1777 гривень.

Як зазначено в ч. 1 ст. 184 ЦПК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

А ст. 8 ЗУ “Про охорону дитинства” також передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Тобто, саме на батьках дитини лежить обов?язок забезпечувати дитину фінансово, тим самим створивши їй умови для забезпечення достатнього фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Зі змісту скарги вбачається, що відповідач ніде не працює, але при цьому має можливість сплачувати щомісячно аліменти у розмірі 900 гривень.

В судовому засіданні апеляційного суду, позивачка пояснила, що відповідач перебуває на заробітках в Німецькій Федеративній Республіці де має заробіток у 1000,00 Євро. Допоміг його туди працевлаштувати її племінник, який також підтвердив такий заробіток, про який і сам відповідач наголошував. На заробітках відповідач перебуває постійно і тільки на незначний час приїжджає додому, та і зараз там перебуває.

До відзиву на апеляційну скаргу, позивачка долучила висновок від 28.11.2017 року ДОП СП Хустського ВП ГУ НП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_6 з якого слідує, що на момент розгляду заяви ОСОБА_3 громадянин ОСОБА_2 знаходиться на сезонних роботах в Німеччині.

В супереч вимог статей 12 і 81 ЦПК України, відповідач не надав суду належних доказів (закордонний паспорт) того, що він не перебуває на заробітках в Німецькій Федеративній Республіці.

Крім того, будучи здоровою молодою людиною, яка має можливість заробляти собі на життя своєю працею, відповідач не надав суду доказу того, що перебуває на обліку в Центрі зайнятості як особа, яка потребує працевлаштування.

Відповідач долучив до скарги довідку виконавчого комітету Хустської міської ради №6-07-77 від 04.01.2018 року (а.с. 38) в якій зазначено, що ОСОБА_2 ніде не працює. Але така не відображає періоду, якого стосується. Посилання в такій на акт депутата, не свідчить про обставини не працевлаштування відповідача. Крім цього, зміст такої довідки не узгоджується з іншими обставинами, які встановлено колегією суддів. А звідси, виходячи зі змісту ст. 77 ЦПК України, подану відповідачем довідку не можна визнати належним доказом у справі.

Коли виходити з тверджень відповідача про те, що ніде не працює, але погоджується сплачувати 900,00 грн. щомісяця, то такі є нелогічними, так-як є взаємо-суперечливими. З цього слідує, що сплачувати аліменти має можливість, але тільки в такому розмірі, який сам визначає, а не який вимагає позивачка.

Син сторін має 12 років, а тому як підліток має потреби у достатньому матеріальному забезпеченні. Загальновідомою є та обставина, що економіко-фінансова обстановка у державі є нестабільною, та такою де постійно має місце підвищення вартості життя. Хоч держава і визначила мінімально прожитковий мінімум, але такий за високих цін на товари споживання є далеко не достатнім для дитини відповідного віку. За цих обставин, колегія суддів погоджується з тим, що витрати позивачки на утримання сина є значно вищими ніж вона їх може забезпечити (харчування, одягання, обування, забезпечення житлом, лікування, забезпечення розумового, духовного, морального і соціального розвитку). А звідси, дані обставини не підлягають доказуванню як того вимагає відповідач, так-як вони є природними потребами.

Посилання відповідача на ту обставину, що в нього на утриманні перебуває матір не може являтись тією обставиною, яка б увільняла останнього від обов?язку надання достатнього матеріального забезпечення своєму сину. Разом з тим, матір відповідача отримує пенсію за віком, а крім того її витрати є меншими за витрати, які потребує син сторін. Та матеріали справи не містять доказів того, що матір відповідача потребує додаткового утримання.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла до думки, що відповідач має матеріальну можливість сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції сумі, так-як причин, які б перешкоджали йому в цьому не встановлено.

Задовольняючи частково вимогу про стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1700 гривень, суд першої інстанції зазначив, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Проте з таким визначенням розміру аліментів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.

Позивачка просила стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі.

А визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, регулюється ст. 184 СК України, яка передбачає, що розмір аліментів не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку при зверненні одного із батьків або законного представника до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Однак, позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а не 50 відсотків від такого. Зазначену вимогу суд першої інстанції задовольнив частково, стягнувши аліменти у розмірі 1700,00 грн., що майже становить один прожитковий мінімум. А тому, посилання в резолютивній частині на фразу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є безпідставним.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині вимоги про стягнення аліментів.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 СК України, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

На виконання вимог даної норми, резолютивна частина рішення суду підлягає доповненню абзацом про те, що визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до ЗУ “Про індексацію грошових доходів населення”. Дана обставина також є підставою для зміни рішення суду.

Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим у частині викладення резолютивної частини рішення суду, а це у відповідності до вимог ч. 1 п. 4, ч. 4 ст. 376 ЦПК України є підставою для його зміни, шляхом виключення з резолютивної частини певної фрази, та доповнення резолютивної частини новим абзацом. Дана обставина є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги.

Зважуючи на встановлене та керуючись нормами статей 367, 374, 376, 381, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, –

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2, задоволити частково.

Рішення Хустського районного суду від 08 серпня 2017 року, в частині стягнення аліментів, змінити.

Виключивши з резолютивної частини рішення суду посилання на: «але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

Доповнити резолютивну частину рішення суду новим абзацом: «Визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до ЗУ “Про індексацію грошових доходів населення”».

У решті, рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 квітня 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді