Постанова № 73211023, 02.04.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/6072/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 квітня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю.

при секретарі: Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду, яку постановлено 27 листопада 2017 року суддею Бедьо В.І., у справі за скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на дії старшого державного виконавця Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області ОСОБА_1, зацікавлена особа: ОСОБА_2,-

встановив:

У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (надалі ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області ОСОБА_1, зацікавлена особа: ОСОБА_2

Скаргу мотивовано тим, що на виконанні у державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1О. перебувало виконавче провадження №51237762 з виконання виконавчого листа №308/13169/13ц, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованості в розмірі 52129, 96 грн. Постановою старшого державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1 вказаний виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37. Закону України «Про виконавче провадження». Скаржник вважає, що постанова державним виконавцем винесена з порушенням статей 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження». У зв’язку з наведеним просив визнати дії старшого державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1 по виконавчому провадженню № 51237762 при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 27.03.2017 р. незаконними; скасувати постанову старшого державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1 по виконавчому провадженню № 51237762 про повернення виконавчого документу стягувачу від 27.03.2017 року.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2017 року у задоволенні скарги ПАТ "Родовід Банк" – відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ "Родовід Банк" ставить питання про скасування ухвали, як такої, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановлення нової ухвали, якою задовольнити скаргу. Зокрема, вказує на те, що всупереч основному принципу ефективного та своєчасного виконання рішення суду, державним виконавцем не здійснено всі необхідні дії, які передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

У відзиві на апеляційну скаргу, старший державний виконавець Гусєв О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем у відповідності до вимог п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

З такими висновками апеляційний суд погодитись не може виходячи з наступного.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов’язковість судового рішення.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст.18 ЦПК України).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.383 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду скарги), що кореспондується зі ст. 447 чинного ЦПК України, ч.1ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи, мають право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України.

Встановлено, що 15.03.2016 р. Ужгородським міськрайонним судом був виданий виконавчий лист у справі № 308/13169/13-ц, відповідно до якого на користь ПАТ «Родовід Банк» стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 52 129,96 грн. та 521,29 грн. судового збору (а.с.7).

Постановою від 30.05.2016 року державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ОСОБА_1 за заявою стягувача від 25.05.2016 р. було відкрито виконавче провадження № 51237762 на примусове виконання вищевказаного виконавчого документа (а.с.19).

Постановою старшого державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1 від 27.03.2017 р. вказаний виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 «Про виконавче провадження, у зв’язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05.10.2016 року, що діяла на момент відкриття виконавчого провадження, державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Аналогічні положення містяться і в ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції після 05.10.2016 року, відповідно до вимог якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05.10.2016 року, а також ст. 10 чинного Закону України «Про виконавче провадження» в редакції після 05.10.2016 року заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» (Жовнер проти України, рішення ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець вживав певні заходи, спрямовані на з’ясування майнового стану боржника, а саме, державним виконавцем направлено запити до центру надання послуг пов’язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м.Ужгорода, Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського району, управління Держземагенства в Ужгородському районі, Державну інспекцію сільського господарства, Головного управління Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, Головного управління ДМС УМВС Укрїни, органів ДФС України та ПФ України, однак такі виявились безрезультатними.

Також державним виконавцем в запереченні на скаргу та відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що ним здійснювався виїзд за місцем проживання боржника і встановлено відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення, про що складено відповідний Акт від 23.03.2017 р.

Разом з тим, такі посилання судом не можуть бути взяті до уваги.

З матеріалів справи, зокрема з виконавчого листа та постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається, що адреса проживання боржника ОСОБА_2 вказана: с.Баранинці, вул. Митна, 8, Ужгородського району (а.с.7,19).

Однак, Актом державного виконавця від 23.03.2017 р. стверджено, що державний виконавець здійснював виїзд за адресою боржника, а саме : с. Сторожниця, вул. Митна, 8, де встановив відсутність майна у боржника, на яке можливо звернути стягнення, тобто за зовсім іншою адресою ніж та, яка вказана у виконавчому листі і постанові про відкриття виконавчого провадження. Слід також зауважити, що, виходячи із змісту складеного Акту від 23.03.2017 р., відсутність майна у боржника ОСОБА_2 за місцем його проживання, державний виконавець встановив одноособово, навіть у відсутності самого боржника ОСОБА_2 (а.с.30).

Крім того, в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта, яка надана суду державним виконавцем, адреса боржника ОСОБА_2 зазначена : м. Ужгород, вул. Перемоги, 32/1 (а.с.21-22).

Наведені обставини дають підстави суду для висновку, що державним виконавцем належним чином не з’ясовано місце проживання боржника та не перевірено наявність у боржника майна за його місцем проживання.

Відповідно до ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні – щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці – щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Державним виконавцем у даному виконавчому провадженні такі дії не вчиненні і не виконані вказані приписи закону.

Таким чином, державний виконавець не вжив всіх можливих передбачених законом і необхідних заходів, які б забезпечували можливість виконання повністю або частково рішення.

Фактичне припинення виконання рішення суду за відсутності доказів об’єктивної неможливості такого виконання беззаперечно порушує законні майнові права стягувача.

За наведених обставин, повернення постановою державного виконавця Гусєва О.О. від 27.03.2017р. виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», є неправомірним.

Суд першої інстанції не врахував вище наведені фактичні обставини справи та вимоги закону та дійшов хибного висновку щодо правомірності дій державного виконавця та винесення ним постанови про повернення виконавчого документу стягувачу.

Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2017 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги з вищенаведених підстав.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374,376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" – задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2017 року – скасувати.

Скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" – задовольнити.

Визнати дії старшого державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1 по виконавчому провадженню № 51237762 при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 27.03.2017 р. незаконними.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_1 по виконавчому провадженню № 51237762 про повернення виконавчого документу стягувачу від 27.03.2017 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду

Повний текст судового рішення складено 05 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: