Ухвала суду № 73208609, 02.04.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/2209/18

Провадження № 2/127/396/18

У Х В А Л А

Іменем України

02 квітня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді - Гриневича В.С.,

при секретарі: Марценюк А.М.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

розглянувши в підготовчому судовому засіданні клопотання відповідача про закриття провадження у справі №127/2209/18 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог – ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду перебуває цивільна справа №127/2209/18 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог – ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування рішення.

Відповідач та третя особа, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися, однак у відзиві на позовну заяву від 27.02.2018р. відповідач заявила клопотання про закриття провадження у справі посилаючись на те, що спірні правовідносини не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, а справа підвідомча адміністративним судам.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував щодо заявленого клопотання, посилаючись на те, що з численної судової практики, зокрема Верховного суду України, слідує що такі справи підсудні загальним судам та мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Заслухавши думку представника позивача та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача та закриття провадження у справі, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є вимоги про:

- визнання протиправними дій приватного нотаріуса Вінницького МНО ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Сагайдачного Гетьмана, 31 за ПАТ КБ «Приватбанк»;

- скасування рішення приватного нотаріуса Вінницького МНО ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер запису 17253560 від 01.11.2016р. стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Сагайдачного Гетьмана, 31.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про те, що нотаріусом, вчиняючи дії та приймаючи рішення про реєстрацію за ПАТ КБ «Приватбанк» права власності на житлового будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Сагайдачного Гетьмана, 31, грубо порушено вимоги Закону України «Про іпотеку», процедура передачі іпотечного майна порушує права малолітніх дітей, нотаріусом проігноровано вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Отже, саме дії та рішення Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 щодо реєстрації прав та їх обтяжень, в розрізі їх відповідності вимогам закону, є предметом дослідження у даній справі.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Стаття 34 Закону України «Про нотаріат» містить перелік нотаріальних дій, право на вчинення яких має нотаріус, який в свою чергу не є вичерпним, адже відповідно до вказаної статті, на нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

Відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі – Закон №952-IV).

Згідно із частиною першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до частини першої статті 9 Закону №1952-IV державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Частиною п’ятою статті 3 Закону №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Абзацом другим частини другої статті 9 Закону №1952-IV передбачено, що нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

На підставі частини другої статті 30 Закону №1952-IV дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нотаріус вчиняючи дії щодо реєстрації прав на нерухоме майно діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Публічно-правовим спором, згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України, є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Таким чином, оскільки нотаріус вчиняючи дії щодо реєстрації прав на нерухоме майно діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора, тобто здійснює публічно-владні управлінські функції, вирішення спорів щодо оскарження дій та рішень нотаріусів щодо державної реєстрації прав відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Щодо правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, суд зазначає наступне.

У вказані правій позицій Верховний Суд України зазначив про те, що оскільки у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Однак, у даній справі вказана правова позиція не може бути застосована, оскільки позовні вимоги позивача не стосуються виконання чи невиконання умов кредитного та іпотечного договорів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Отже, виключно процесуальним законом врегульовуються питання юрисдикції (підсудність) для розгляду справ.

Вказана вище постанова була ухвалена Верховним Судом України за правилами Цивільного процесуального кодексу в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, де статтею 15 визначалась компетенція судів щодо розгляду цивільних справ, зокрема частиною першою вказаної статті було передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Однак, 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких вказаний кодекс викладено у новій редакції (Закон № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, який набув чинності 15 грудня 2017 року).

Статтею 19 ЦПК України (в редакції з 15 грудня 2017 року) визначено справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. Так зокрема, частиною першою вказаної статті передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, з наведеного вбачається, що вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав можуть бути розглянуті у порядку цивільного судочинства, однак виключно у випадку якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна.

Однак, як вбачається із позовної заяви, остання містить вимоги виключно про визнання неправомірними дій та скасування рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер запису 17253560 від 01.11.2016р.

Таким чином, вимога позивача про скасування рішення нотаріуса є єдиною при розгляді даної справи та не є похідною від спору щодо майна (будинку, який є предметом іпотеки), оскільки вимог щодо такого майна позивачем не заявлено.

Одночасно суд звертає увагу, що пунктом 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20 лютого 2018 року (справа № 813/204/15) та ОСОБА_4 Верховного Суду в постанові від 14 березня 2018 року (справа № 619/2019/17) розглянули в касаційному порядку спори між позивачами та державним реєстратором (нотаріусом) з приводу реєстрації права власності на нерухоме майно саме за правилами адміністративного судочинства, при цьому в останній ОСОБА_4 Верховного Суду зазначила про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, до дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спірні правовідносини, які виникли між сторонами підвідомчі адміністративним судам та мають розглядатися в порядку встановленому КАС України.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

З огляду на вищезазначене суд вважає за необхідне повідомити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду.

Відповідно до частини дев’ятої статті 158 ЦПК України випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Отже, оскільки провадження у справі закрито, заходи забезпечення позову, а саме арешт на житловий будинок з господарськими будівлями номер 31, загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м., що знаходиться в місті Вінниці по вулиці Сагайдачного Гетьмана, та належить на праві приватної власності ПАТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року у справі №127/№127/2209/18, слід скасувати.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 19, 158, 255, 256, 260 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Клопотання відповідача задовольнити.

Провадження у справі №127/2209/18 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог – ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування рішення, закрити.

Повідомити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду.

Арешт на житловий будинок з господарськими будівлями номер 31, загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м., що знаходиться в місті Вінниці по вулиці Сагайдачного Гетьмана, та належить на праві приватної власності ПАТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року у справі №127/№127/2209/18, скасувати.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя