Постанова № 73208567, 04.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/22043/17

Провадження № 22-ц/772/674/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 рокуСправа № 127/22043/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Денишенко Т.О., Медяного В.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: позивача ОСОБА_3; представника відповідача Крота А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Сад»

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Сад» про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

Рішення ухвалила суддя Венгрин О.О.

Рішення ухвалено о 17.53 год. у м. Вінниці Вінницької області

Дата складання повного тексту рішення не відома,

Встановив:

13 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Обслуговуючого кооперативу «ГБК «Сад» про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи свої вимоги тим, що з 20 листопада 2011 року по 26 вересня 2016 року він працював на посаді голови правління ОК «ГБК «Сад».

При проведенні з ним розрахунку при звільненні йому не була виплачена компенсація за невикористані ним відпустки, хоча за час роботи на посаді голови правління кооперативу він жодного разу не скористався своїм правом на щорічну відпустку.

В зв'язку з цим просив стягнути з відповідача компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 4 103,01 грн., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України в розмірі 15 600 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОК «ГБК «Сад» на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 4 245,40 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 грудня 2016 року по 1 листопада 2017 року в розмірі 15 600 грн.

Стягнуто з ОК «ГБК «Сад» на користь держави 640 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач Обслуговуючий кооператив «ГБК «Сад» просить рішення скасувати та провадження у справі закрити.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 3 абзацу 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Отже справа розглядається Апеляційним судом Вінницької області, який діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити. При цьому пояснив, що він згоден із першою частиною позовних вимог, тобто про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпусток, а в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просить відмовити, оскільки позивач сам працював на посаді голови правління ОК «ГБК «Сад» і при звільненні міг видати наказ про виплату всіх належних йому сум при звільненні і отримати відповідні кошти, тоді б не було затримки розрахунку при звільненні.

Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Пояснив, що після звільнення він неодноразово звертався до відповідача із проханням виплати йому компенсацію за невикористані дні відпусток, у чому йому було відмовлено по причині відсутності на це коштів. По цьому питанню він звертався із скаргами у прокуратуру та в Управління Держпраці у Вінницькій області. Не вирішивши таким чином спір, звернувся із позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював на посаді голови правління Обслуговуючого кооперативу «ГБК «Сад» з 20 вересня 2011 року до 26 вересня 2016 року, про що свідчить копія його трудової книжки (а. с. 3)

Згідно довідки про заробітну плату, видану ОК «ГБК «Сад», заробітна плата ОСОБА_3 за період з січня по грудень 2015 року склала 16 800 грн., за період з січня по листопад 2016 року - 16 400 грн. (а. с. 29).

Згідно відповіді ОК «ГБК «Сад» на запит суду першої інстанції за період роботи ОСОБА_3 на посаді голови правління кооперативу його середня заробітна плата склала 1 291,80 грн.; заборгованість по заробітній платі відсутня (а. с. 35).

Із розрахункових листів на оплату відпустки, зарплати відпускникам і звільненим вбачається, що за період роботи ОСОБА_3 на посаді голови правління ОК «ГБК «Сад» ним не були використані щорічні відпустки; загальний розмір компенсації за невикористані відпустки складає 4 245,40 грн. (а. 36-40).

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у п. 20 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до роз'яснень даних у п. 21 зазначеної постанови при визначені середнього заробітку слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (із наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до абзацу 3 п. 2 зазначеного Порядку середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, згідно із п. 5 зазначеного Порядку провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (п. 8 Порядку).

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач не виплатив позивачу при звільненні усі належні йому від підприємства суми, а саме: компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за не невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 4 245,40 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 грудня 2016 року до 1 листопада 2017 року в розмірі 15 600 грн.

Доводи апеляційної скарги в тому, що позивач ОСОБА_3, працюючи на посаді голови правління кооперативу навмисно ігнорував своє право на щорічну відпустку, є безпідставними та правильних висновків суду не спростовують, оскільки зазначені обставини не звільняють роботодавця від виплати працівнику компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки у разі його звільнення.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки належних працівникові сум відповідно до ст. 117 КЗпП України, оскільки розрахунок за невикористані відпустки із позивачем не було проведено саме з вини позивача, який не бажав передати відповідачу по акту бухгалтерські документи.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такі доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами, визначеними ст. 76-78 ЦПК України. Крім того, заперечуючи позов в суді першої інстанції, представники відповідача посилались на ті обставини, що позивач, працюючи керівником кооперативу, свідомо не йшов у відпустки та отримував заробітну плату за цей період, а кошторисом відповідача не передбачена можливість оплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки та не передбачено коштів на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги в тому, що кошторисом ОК «ГБК «Сад» не передбачено виплату коштів за невикористані відпустки, в зв'язку з чим на зборах членів кооперативу було погоджено, що працівник зобов'язаний піти у відпустку, з огляду на те, що такі доводи суперечать нормам законодавства про працю, що у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

За наведених обставин суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Сад» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:М.В. Матківська Судді:Т.О. Денишенко В.М. Медяний

Повне судове рішення складено 4 квітня 2018 року.

Згідно з оригіналом

Суддя М.В. Матківська