Ухвала суду № 73207722, 29.03.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5546/18-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Цокол Л.І. за участі секретаря Захарченка В.П., адвоката Салової Є.В., прокурора Густякова Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський олійноекстракційний завод" про скасування арешту,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Салова Е.В. інтересах ТОВ «Одеський олійноекстракційний завод» звернулась до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту, яке підтримала під час його розгляду, вказуючи наступне. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Підпалим В.В. від 19.01.2018 накладено арешт на грошові кошти, які належать ТОВ «Одеський олійноекстракційний завод» (код ЄДРПОУ 32394598) (далі - Товариство, ТОВ «ООЕЗ») та видаткову частину рахунків.

Кримінальне провадження № 42017000000003602 здійснюється за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 , ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України). ТОВ «ООЕЗ» здійснює господарську діяльність з 2003 р., має гарну ділову репутацію серед контрагентів та фактично займається переробкою насіння соняшника та виробництвом соняшникової олії.

Рахунки та грошові кошти використовуються компанією для ведення законної господарської діяльності, що підтверджується довідкою. Арештовані грошові кошти надійшли від законної господарської діяльності.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття обгрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно з вимогами ст. 173 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у випадку накладення арешту на майно на підставі ст. 98 КПК України, повинен врахувати, зокрема, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Згідно з п. 3.1 ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами можуть бути матеріальні об'єкти.

Отже, з наведених норм вбачається, що банківський рахунок використовується лише для обліку грошових коштів, а не їх фактичного зберігання. Тобто банківський рахунок містить лише числові відомості про кількість грошових коштів, що свідчить про неможливість використання їх, як доказ у межах кримінального провадження.

Додатково необхідно зазначити, що відсутні також і інші підстави для накладення арешту, а саме: відсутня обґрунтована підозра щодо вчинення злочину та відсутні докази, що вказують на вчинення злочину - будь-які факти, які могли б потенційно свідчити про скоєння правопорушення відсутні. Необхідно зазначити, що арешт накладено на майно юридичної особи. Відповідно до ч. 8 ст. 214 КПК України, встановлено окремий порядок ведення кримінального провадження проти юридичної особи. У вищезазначеній нормі встановлено, що провадження проти юридичної особи здійснюється одночасно з кримінальним провадженням в якому особі повідомлено про підозру, про що вносяться дані до єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, жодній особі повідомлення про підозру у цьому кримінальному провадженні не вручене.

Також відповідно до пп. 2 п. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, підготовленого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, прямо зазначено: «щодо осіб, які не є підозрюваними, обвинуваченими або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за правопорушення, слідчий суддя не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним».

Правові підстави для арешту майна відсутні, оскільки фабула кримінального правопорушення взагалі не міститься в ухвалі про накладення арешту та за обставинами справи не вказано на будь-які факти скоєння можливого правопорушення.

Необґрунтованість арешту також підтверджується тим, що в клопотанні та матеріалах, які були надані слідчим, не вбачаються суми грошових коштів, які необхідно арештувати, що також виключає зв'язок кримінального провадження з ТОВ «ООЕЗ».

Таким чином, слідчим не доведено вимоги щодо правомірності, арешту, що свідчить про його необґрунтованість.

Документи, які були надані слідчим в обґрунтування клопотання про накладення арешту, свідчать про його необґрунтованість.

Крім того, не підтверджується жодним доказом висновок слідчого судді стосовно того, що згідно з ч. 1 ст. 170 КК України існують підстави вважати, що грошові кошти на рахунках, є предметом та доказом злочину, а завданням арешту майна є запобігання можливості його відчуження.

Із матеріалів клопотання слідчого вбачається відсутність доказів, які б вказували на те, що арештовані грошові кошти, які знаходяться на рахунках, є предметом легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, яка передбачена ст. 209 КК України, та не доведено, щодо вчинення будь-якого іншого злочину, який передував легалізації. Слідчим не було доведено, а слідчим суддею не перевірено, що відсутній будь-який зв'язок і докази щодо вчинення злочинів передбачених ст.ст. 205, 358, 209 КК України.

Грошові кошти, які знаходяться на рахунках, не можуть мати статусу речових доказів. Слідчим було зазначено, що нібито грошові кошти, які знаходяться на рахунках, визнані постановою речовими доказами. З даного приводу необхідно зазначити, що згідно зі ст. 98 КПК України до речових доказів відносяться зокрема гроші і цінності. А проте відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами можуть бути матеріальні об'єкти, а не грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках. Арешт всіх грошових коштів без доведення того, що саме ці грошові кошти є предметом скоєння злочину, як зазначено в накладеному арешті є незаконним та є порушенням права власності.

Така позиція підтверджується, зокрема, в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 11.08.2017, яку винесено у справі № 757/40934/17-к.

У даній ухвалі зазначено, що грошові кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів), не підпадають під визначення речових доказів в кримінальному провадженні, оскільки не є матеріальними об'єктами, які можуть зберегти сліди злочинів.

Належними та допустимими речовими доказами в даному випадку могли б бути документи про рух коштів, отримані в установленому законом порядку (ст.ст. 160, 162 КПК України). Водночас із матеріалів справи не вбачається, що слідчий вчинив заходи щодо отримання таких документів.

Додатково зазначають, що в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 27.12.2017 у справі № 757/76292/17-к, слідчий суддя дійшов висновку, що грошові кошти на банківському рахунку, що належать до нематеріального світу (у вигляді комп'ютерного коду), в силу своєї природи не можуть на собі зберегти сліди або відомості про обставини, що встановлюються під час кримінального провадження, як наслідок не можуть бути речовими доказами».

Накладення арешту на рахунки ТОВ «ООЕЗ» фактично паралізувало діяльність Товариства, що наносить збитки в господарській діяльності та фактично позбавляє можливості в подальшому здійснювати свою господарську діяльність, виконувати зобов'язання перед контрагентами та обмежує права власників щодо отримання прибутку від діяльності підприємства.

Таким чином, арешт підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що: ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.01.2018 взагалі не містить жодних обгрунтованих підстав, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння юридичної особи майном, установлене ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та обумовлювали арешт її майна, що свідчить про необгрунтовано накладений арешт; ТОВ «ООЕЗ» не є юридичною особою стосовно якої здійснюється досудове розслідування, співробітники товариства не є підозрюваними в кримінальному провадженні, що виключає можливість накладення арешту на рахунки товариства з підстав визначених ч. ч. 4, 5, 6 ст. 170 КПК України; безготівкові грошові кошти у будь-якому випадку не можуть містити на собі сліди вчинення ймовірного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 358 КК та не можуть бути речовими доказами оскільки не є матеріальними об'єктами.

Прокурор Генеральної прокуратури України Густяков Ю. заперечував проти скасування арешту, вказуючи на те, що арешт накладено обґрунтовано.

Вислухавши адвоката, прокурора, вивчивши матеріали клопотання про накладення арешту, та матеріали додані до клопотання про його скасування, слід дійти наступного висновку.

Згідно ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів часників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та упередженого розслідування і судового розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно частини 1 статті 16 КПК України передбачено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений нього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними приндипами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересам та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна віднесено до заходів забезпечення кримінального провадження, тому, для накладання арешту на майно, як захід забезпечення кримінального провадження, обов'язково повинна бути наявна обґрунтована підозра. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручаюся у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства». Умовами статей 276-277 КПК України передбачено, що в разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення цій особі вручається повідомлення про підозру із зазначенням відомостей, зокрема - стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

З огляду на положення ч.І ст.170 КПК України та п.2 п.2.6. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 07.02.2014 р., арешт майна може бути застосовано лише щодо майна осіб, які є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст.276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст.291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року, підготовленого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинене кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на наведене, правильною с практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасним та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

Викладені заявником доводи та додані до клопотання матеріали, які в силу відсутності заявника під час вирішення клопотання слідчого не були предметом вивчення слідчим суддею, переконують в необґрунтованості накладеного арешту. Також слід звернути увагу на те, що з часу застосованого заходу орган досудового розслідування не визначив розмір збитків, можливо завданих кримінальним правопорушенням, яке розслідується. В свою чергу само по собі накладення арешту на рахунки суб'єкта підприємницької діяльності може призвести до негативних наслідків пов'язаних із здійсненням поточної діяльності. Отже в даному випадку враховуючи вимоги розумності та співрозмірності обмеженого права та наслідки застосованого заходу з фабулою кримінального правопорушення, яке розслідується, слід дійти висновку про необхідність скасування застосованого заходу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 174,309 КПК України, слідчий суддя -

У Х В А Л И В :

скасувати арешт , накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Підпалим В.В. від 19.01.2018 (757/2282/18-к) у частині грошових коштів, належних ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод", які знаходяться на рахунках №26048455001630, №26001455020807, №26003455020797, відкритих в АТ «ОТП БАНК» (МФО 300528) №26001052918384, №26057052917403, відкритих в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (МФО 305299), №26108406189001, №26045406189001, №26001406189001, відкритих в АТ «ТАСКОМБАНК» (МФО 339500), №2604151462, №26008420572, відкритих в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» (МФО 300335), №26005351309700, №26049351309700, №26004351309701, відкритих в АТ "Укрсиббанк" (МФО 351005) , в тому числі заборону використосувати або будь-яким іншим чином відчужувати вищезазначене майно. Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Л.І.Цокол