Постанова № 73204846, 05.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 квітня 2018 року

м.Харків

справа № 628/3090/16

провадження № 22-ц/790/1443/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року, постановлене під головуванням судді Литвинова А.В., в залі суду міста Куп'янську Харківської області,

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано дійсним договір позики грошових коштів від 04 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Визнано дійсним договір позики грошових коштів від 09 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 09.03.2015 року у розмірі 400 000 грн., заборгованість за договором позики грошових коштів від 04.03.2014 року у розмірі 235 941,58 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 6 359,41 грн.

Ухвалою Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Визнано виконавчі листи по справі виданими помилково.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що визнання судом дійсними договорів позики не відповідає можливим способам захисту, оскільки дійсним може бути визнаний судом лише правочин, який укладений без дотримання письмової форми та за умови, якщо одна сторона правочину заперечує факт його укладання.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін, а справу просив розглядати за його відсутності.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були укладені договори позики, вони є дійсними, відповідач належним чином не виконав зобов'язання за вказаними договорами, що є підставою для стягнення суми відповідно до ст. 625 ЦК України.

Проте такі висновки суду першої інстанції у повній мірі не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 04 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у формі розписки був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_4 передав відповідачу грошові кошти у розмірі 235 941,58 грн. строком повернення до 01 червня 2014 року (а.с.5).

09 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 також укладено договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти розміром 400 000 грн., строком повернення до 01 червня 2015 року (а.с.6).

Зобов'язання за договорами позики ОСОБА_2 не виконав, грошові кошти на загальну суму 635 941,58 грн., не повернув.

01 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого позивач набув права вимоги за договорами позики від 04.03.2014 року та від 09.03.2015 року (а.с.9-11).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 вказував, що факт укладення договорів позики від 04.03.2014 року та від 09.03.2015 року підтверджується розписками; зобов'язання за розписками відповідач не виконав; вважає, що наявні підстави для визнання дійсними договорів позики та просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за вказаними договорами у розмірі 635 941,58 грн.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строку та в порядку, що встановлені договором.

За змістом положень ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені ст. 203 ЦК.

Згідно з правилом ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин), а не таким, що є неукладеним.

Договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений у письмовій формі, що відповідає вимогам ст. 1047 ЦК України. Таким чином, він є дійсним в силу закону. Додаткового визнання дійсним зазначеного правочину закон не вимагає.

Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договорів позики дійсними.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про наявність заборгованості ОСОБА_2 за договорами позики на загальну суму 635 941,58 грн., яка підлягає стягненню, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Матеріали справи містять надані позивачем оригінали розписок ОСОБА_2 (а.с. 5,6) на загальну суму 635 941,58 грн.

Наявність оригіналів розписок на руках у кредитора свідчить про наявність невиконаного зобов'язання, а саме наявність несплаченої заборгованості за договорами позики.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводами апеляційної скарги є посилання на те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання договорів позики дійсними, є неправильним, оскільки дійсним може бути визнаний судом лише правочин, який укладений без дотримання письмової форми та за умови, якщо одна сторона правочину заперечує факт його укладення.

Дійсності договору позики ОСОБА_2 не заперечує. Також відповідач фактично не спростовує наявної заборгованості за вказаними договорами.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання дійсними договорів позики з ухваленням в цій частині нового рішення, яким слід відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання дійсними договорів позики. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 379, 381, 382, 383, 384, п. 9 Перехідних Положень ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Заочне рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року в частині визнання дійсним договору позики грошових коштів від 04 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також договору позики грошових коштів від 09 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дійсними договорів позики - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: А.І. Колтунова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 05.04.2018 року.