Ухвала суду № 73204363, 29.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/101/18 Головуючий 1 інстанції Вікторов В.В.

Справа суду 1-ї інстанції № 625/51/17-к

Категорія:ч.1 ст.125 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Плетньова В.В., Савченка І.Б.,

за участю секретаря Чернової І.С.,

прокурора Кочетова В.Ю.,

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12015220240000474 провадження за апеляційними скаргами, обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3 на вирок Коломацького районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Коломак Харківської області, громадянина України, раніше не судимого, пенсіонера, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: Харківська область, селище Коломак, вулиця Слави, 16,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125КК України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави у розмірі 40 (сорока) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 (шістсот вісімдесят) гривень.

Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

Згідно вироку, 24 липня 2015 року, близько 10 години 00 хвилин, ОСОБА_2, перебуваючи у приміщенні управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківськеої області, що розташоване за адресою: Харківська область, Коломацький район, провулок Свободи, 2-а, під час раптово виниклого конфлікту, що ґрунтувався на раніше виниклих неприязних стосунках між ним та ОСОБА_3, маючи прямий умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень останній, взяв в руки металевого стільця, та кинув його на праву ногу ОСОБА_3, чим завдав їй тілесних ушкоджень у вигляді синців округлої та овальної форми на зовнішніх поверхнях проекції правого колінного суглоба та у верхній третині правої гомілки, що за ступенем тяжкості, згідно висновку судово-медичної експертизи за № 5498-ая/15 від 25 листопада 2015 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок районного суду скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв’язку з відсутністю складу злочину. В обґрунтування свого апеляційного прохання апелянт посилається на те, що конфлікт з потерпілою у них був давно, а коли потерпіла зайшла до його кабінету він лише відтіснив її, щоб потерпіла вийшла з його кабінету де ОСОБА_2 проводив бесіду зі своєю підлеглою, ані стільці ані інші предмети обвинувачений в неї не кидав, тілесні ушкодження не наносив. Крім того, на думку обвинуваченого, свідчення потерпілої ОСОБА_3 та свідків, зокрема ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 містять чисельні суперечності, які суд під час судового слідства не усунув. Більш того, апелянт вказує, що суд в порушення положень чинного КПК не взяв до уваги показання двох свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які в судовому засіданні надали показання про невинуватість обвинуваченого та зазначали що розмова між потерпілою і обвинуваченим відбувалася у дверному отворі і жодних тілесних ушкоджень потерпілій нанесено не було.

Також, на думку обвинуваченого, протоколи слідчого експерименту, в яких процесуальні дії фіксувалися на відеозапис, є неналежними, оскільки потерпіла і свідок ОСОБА_4 надавали суперечливі свідчення, зазначали про три удари стільцем, вказували про ідентичність всіх стільців, що знаходилися у кабінеті обвинуваченого. Незрозумілим також на думку обвинуваченого залишився процесуальний порядок призначення та виконання експертиз у справі, оскільки жодних супровідних листів про направлення матеріалів на експертизу матеріали справи не містять

Всі наведені обвинуваченим порушення говорять на думку обвинуваченого про те, що вирок підлягає скасуванню, а провадження підлягає закриттю за відсутності події злочину.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_3 просить вирок районного суду в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання в максимальному розмірі, який передбачений санкцією ст.. 125 КК України. В обґрунтування свого апеляційного прохання апелянт посилається на те, що суд при призначенні покарання ОСОБА_2 не достатньо врахував дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він на попередньому місці роботи характеризується негативно, постійно провокував своїх підлеглих на конфлікт, намагався їх принизити, користуючись своїм службовим становищем. Всі наведені обставини у своїй апеляційній скарзі потерпіла просить суд апеляційної інстанції врахувати та ухвалити свій вирок.

Прокурор на підставі ст. 403 КПК України до початку судового розгляду в суді апеляційної інстанції відмовився від поданої ним апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь головуючого судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, та наголошували на незаконності вироку, внаслідок допущених судом першої інстанції чисельних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, думку прокурора, який вважав вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що всі подані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних доводів апелянтів, щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає їх слушними, оскільки ця частина доводів не позбавлена правових та фактичних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, зокрема положеннями ст. 91 та ст. 94 КПК України.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що ставлять під сумнів винуватість обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.

Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, перш ніж ухвалювати обвинувальний вирок, суд першої інстанції, з дотриманням норм ст. ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен був дослідити всі докази сторони обвинувачення та докази і версію сторони захисту, надати їм належну, логічну оцінку, виходячи з вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав – визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.

Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд не виконав.

Так, під час судового розгляду, обвинуваченим ОСОБА_2 було заявлено клопотання про дослідження безпосередньо в судовому засіданні речового доказу – стільця, яким згідно обвинувачення було заподіяно потерпілій тілесні ушкодження, проте в подальшому стороною обвинувачення вказаний речовий доказ для його огляду в судовому засіданні наданий не був. Більш того, попри наявність відповідних процесуальних повноважень, судом не було забезпечено огляд вказаного стільця безпосередньо у судовому засіданні.

Вказані обставини, на думку колегії суддів мають істотне значення, оскільки обвинувачений надав у судовому засіданні пояснення щодо деталей події, яка відбулася 24.07.2015 року, висуваючи при цьому свою версію. Відповідно до його показань, внаслідок певних чинників, потерпіла сама могла зачепитись за будь який предмет і отримати синець.

Зазначена версія судом перевірена не була, огляд речового доказу – стільця, судом забезпечено не було, внаслідок чого, беззаперечно було порушено принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що передбачено положеннями ст. 22 КПК України. Відповідно до зазначеної статті сторони кримінального провадження мають рівні права та обов’язки на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбаченим КПК України.

Крім того під час судового розгляду, зокрема були допитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які пояснювали, що були очевидцями події, а ОСОБА_2 жодних тілесних ушкоджень потерпілій не наносив. Суд поставився до їх показань критично, посилаючись на суперечності в цих показаннях і на той факт, що деякі з допитаних в суді свідків надали пояснення, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в управлінні пенсійного фонду не бачили. Проте відповідно до звукозапису судового засідання жодному свідку, окрім ОСОБА_9, питання на предмет знаходження в приміщенні вищезазначених свідків не задавалися.

Твердження суду про те, що свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебувають у дружніх стосунках, взагалі позбавлені сенсу, оскільки вказані свідки надавали свої пояснення під присягою. Більш того, переважна більшість свідків у справі працює разом в одній державній організації, що об’єктивно не може ставити під сумнів надані ними показання.

Зазначені обставини мають суттєве значення, оскільки обвинувачений повністю оспорює пред’явлене обвинувачення, заявляючи при цьому про можливу фальсифікацію справи співробітниками правоохоронних органів та потерпілою.

Вказане свідчать про неповноту судового розгляду, що на думку колегії суддів, має істотне значення, оскільки під час судового розгляду залишилися недослідженими обставини, передбачені ст. 91 КПК України, з’ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Крім того колегія суддів вважає обґрунтованими апеляційні доводи обвинуваченого про те, що суд першої інстанції не дослідив та не надав відповідну оцінку, яким чином проводилися судово-медичні експертизи, зокрема судово-медична експертиза № 3461-ая/15 та № 3534-ая/15 – тобто в частині того, як направлялася експерту медична картка потерпілої, протоколи слідчих експериментів, інші процесуальні документи. При цьому належить врахувати доводи сторони захисту щодо порушення процесуального порядку призначення та проведення судово-медичної експертизи, що обумовлювало необхідність допиту в суді слідчого, експерта, а також потерпілої – в частині встановлення відомостей про отримання слідчим її медичної документації.

На думку колегії суддів, без дослідження судом доказів на предмет їх допустимості та належності, обвинувальний вирок в будь якому разі не може вважатися законним.

Встановлені при апеляційному розгляді обставини, свідчать про наявність істотних порушень КПК України, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, оскільки ці порушення одночасно свідчать про неналежне дотримання вимог ч.3 ст. 370 КПК України, відповідно до якої обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені істотні порушення – є процесуально неприпустимими при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються загальні засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередності дослідження доказів і змагальності сторін у процесі, законності та одночасно обґрунтованості судового рішення, що передбачено як обов’язкова вимога у ст. 370 КПК України, а також містяться у ст. 7 КПК України - серед загальних засад кримінального провадження, яке за своїм змістом та формою повинно їм відповідати. Ці вимоги КПК України не дотримані судом першої інстанції при судовому розгляді, що свідчить про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які встановлені при апеляційному перегляді оскаржуваного судового рішення.

Реалізуючи та дотримуючись загальних процесуальних засад кримінального провадження, що містяться у главі 2 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність декількох істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що обумовлює необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції, що відповідає нормам ч.1 ст. 412; п. 6 ч. 1 ст. 407; п.п. 1,2, 3 ч. 1 ст. 409; п. 1, 2 ст. 410; п. 1, 3 ч.1 ст. 411 КПК України.

Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження після скасування вироку, колегія суддів виходить з наступного. Порушення судом першої інстанції вищезазначених засад кримінального провадження та вимог ст.370 та п.2 ч.3 ст.374 КПК України щодо змісту мотивувальної частини обвинувального вироку не відноситься до передбаченого в ч.1 ст.415 КПК України переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України. Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 2, 10, 15,16, ч.1 ст.7 КПК України - законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з цим належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» – є частиною національного законодавства.

При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить врахувати та ретельно дослідити всі наведені вище обставини, а також окремо та більш детально дослідити версію сторони захисту про можливий механізм нанесення потерпілій тілесного ушкодження з обов’язковим призначенням відповідних експертиз, з допитом свідків, дослідженням доказів на предмет їх належності та допустимості, зокрема проведених судово-медичних експертиз з дотриманням вимог чинного КПК України, в тому числі норм ст.415 ч.3 та ст. 416 КПК України.

Також, суду першої інстанції належить перевірити доводи обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що потерпіла ОСОБА_3 29 липня 2015 року не була на прийомі у судово-медичного експерта, а знаходилася на робочому місці, шляхом дослідження відповідного табелю або журналу робочого часу та допиту експерта ОСОБА_10 (Т.2 арк. 104).

Оскільки внаслідок скасування оскаржуваного вироку призначається новий судовий розгляд в суді першої інстанції, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості розгляду решти апеляційних доводів апелянтів, що обумовлює часткове задоволення їх апеляційних скарг.

У зв’язку з тим, що сторони при апеляційному розгляді не заявляли будь-яких клопотань про зміну або обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, колегія суддів, відповідно до вимог ч.4 ст.176 КПК України, позбавлена процесуальної можливості вирішувати це питання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, ст. 407 ч. 1 п. 6; ст. 409 ч. 1 п.п. 1,2,3; 410 п.п. 1,2; ст. 411 ч.1 п. 1, 3; ст. 412 ч.1; 418, 419 та главою 2 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3 – задоволити частково.

Вирок Коломацького районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2– скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції .

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

______ ______ ______

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13