Постанова № 73199923, 04.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 366/3608/17 Головуючий у І інстанції Тетервак Н. А.Провадження № 22-ц/780/1354/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 04.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

4 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у приміщенні Апеляційного суду Київської області в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 12 січня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до умов укладеного договору, він складався із заяви позичальника, ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг і Тарифів банку, з якими відповідач був ознайомлений. Оскільки відповідач свої зобов’язання за цим договором належним чином не виконував, у нього станом на 18 жовтня 2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 26 908,39 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 12 січня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 1 серпня 2008 року в загальному розмірі 26 908,39 грн., яка складається із: 1 384,79 грн. – тіло кредиту; 13 525,92 грн. – відсотки за користування кредитом; 10 478,23 грн. – пеня; 250,00 грн. – штраф (фіксована складова); 1 269,45 грн. – штраф (процентна складова), а також понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення відсотків, пені та штрафів, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В частині стягнення тіла кредиту просив залишити рішення суду без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про те, що суд першої інстанції неправомірно стягнув підвищені відсотки та пеню за кредитним договором, оскільки надані позивачем ОСОБА_5 та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а відтак, факт прийняття його умов сторонами, є недоведеним. Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме ці ОСОБА_5 та правила надання банківських послуг розумів відповідач, підписуючи анкету-заяву від 1 серпня 2008 року, а також, що ці умови не змінювалися. Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування свідчить про покладення на відповідача подвійної відповідальності за одне і те саме порушення. Крім того, суд не застосував до спірних правовідносин щодо стягнення штрафних санкцій спеціальну позовну давність в один рік.

Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правила пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред’явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв’язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 1 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % із розрахунку 360 днів у році. Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки.

У зв’язку з невиконанням взятих на себе зобов’язань станом на 18 жовтня 2017 року відповідач має заборгованість в загальному розмірі 26 908,39 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 384,79 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 13 525,92 грн., заборгованості за нарахованою пенею – 10 478,23 грн., штрафу (фіксованої частини) – 250,00 грн. та штрафу (процентна складова) – 1 269,45 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача утворився борг перед позивачем в результаті невиконання умов договору, який підлягає стягненню у повному обсязі.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між сторонами укладено шляхом підписання заяви позичальника від 1 серпня 2008 року, у якій указано, що позичальник надав згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Банк нараховує проценти за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами банку згідно пункту 2.1.1.12.6 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 2.1.1.12.2.1 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг у разі виникнення прострочених зобов’язань за кредитом, позичальник сплачує банку відсотки у подвійному розмірі від зазначених в Тарифах банку, що діють на дату нарахування.

Пунктом 2.1.1.5.5 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг передбачено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно пункту 2.1.1.5.6 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. При порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 250,00 грн. + 5% від суми позову (пункт 2.1.1.7.6 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг). Боржник доручає списувати з будь-якого рахунку, відкритого в банку, зокрема, з карткового, грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов’язань (пункт 2.1.1.12.9 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг).

В анкеті-заяві від 1 серпня 2008 року відповідач лише виявив бажання оформити на своє ім’я кредитний ліміт за платіжною карткою та погодив, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і погоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Він зобов'язується виконувати вимоги ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк».

Натомість зазначені ОСОБА_5 не містять підпису відповідача.

При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці ОСОБА_5 є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці ОСОБА_5 мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати відсотків у подвійному розмірі у разі порушення зобов’язань, винагороди, неустойки та штрафів в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту.

Такий правовий висновок міститься й у постановах Верховного ОСОБА_2 України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

При цьому, заява позичальника від 1 серпня 2008 року не містить домовленості сторін щодо підвищення відсоткової ставки, а як слідує з матеріалів справи, останні не містять доказів того, що банком направлялось позичальнику повідомлення про збільшення відсоткової ставки.

Отже, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту, водночас суд помилково стягнув з відповідача підвищені відсотки, пеню та штрафи, передбачені Умовами, не встановивши наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці ОСОБА_5 є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Крім того, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 2.1.1.12.6.1 ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6 цих ОСОБА_5, передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договору свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного ОСОБА_2 від 13 лютого 2018 року у справі № 165/260/16-ц.

Однак, у заявлених позовних вимогах позивач вимагав стягнення одночасно заборгованості за пенею (неустойкою), штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) і суд їх задовольнив.

У зв’язку з наведеним, висновок суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі не узгоджується з нормами матеріального та процесуального права, а також правовими позиціями Верховного ОСОБА_2 України, що є безумовною підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, встановлених статтею 379 ЦПК України.

При цьому посилання в апеляційній скарзі на застосування спеціальної позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Відповідно до пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із вимогами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Із матеріалів справи вбачається, що пропорційно до задоволених позовних вимог відповідач повинен відшкодувати позивачу 82,34 грн. сплаченого судового збору у зв’язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а позивач – відповідачу 2 276,49 грн. за розгляд справи апеляційним судом, а тому колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 різницю сплаченого судового збору в розмірі 2 194, 15 грн.

Керуючись статтями 367 – 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 12 січня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 1 серпня 2008 року, яка складається із: 13 525,92 грн. – відсотки за користування кредитом; 10 478,23 грн. – пеня; 250,00 грн. – штраф (фіксована складова) та 1 269,45 грн. – штраф (процентна складова), скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В частині стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 1 серпня 2008 року, яка складається із 1 384,79 грн. тіла кредиту, рішення Іванківського районного суду Київської області від 12 січня 2018 року залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат у справі, стягнувши з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 2 194, 15 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Л.П. Сушко

ОСОБА_3